А

А — перша літера українського алфавіту. Є також в інших алфавітах, створених на слов’яно-кириличній і латинській графічних основах. Назва літери вживається як іменник середнього роду: велике «А», мале «а». Походить від фінікійського знака «алеф» (бик), утвореного від первісного ідеографічного малюнка, подібного до голови бика; згодом ця літера була запозичена у давньогрецький алфавіт у формі «» («альфа»); остання стала основою для старослов’янської кириличної літери «а» (аз) — прообразу російської «а» гражданського шрифту та української «а». У староукраїнській графіці у зв’язку з наявністю різних писемних шкіл і типів письма (устав, півустав, скоропис) «А» вживалося в кількох варіантах, що допомагає визначити час і місце написання пам’яток. У 16 ст., крім рукописної, з’явилася друкована форма літери. У сучасній українській мові цією літерою позначають нелабіалізований голосний звук заднього ряду низького піднесення у позиції після твердих приголосних (багато, рана), на початку слова у сполучниках, частках і вигуках (але, аж, ага), на початку слів та після голосних у словах іншомовного походження (абзац, арка, вуаль, піаніно). «А» буває велике й мале, має рукописну й друковану форми. У старослов’янській писемності літера мала також числове значення одиниці (1). Нині також використовується у класифікації й означає «перший»: група «А», ложа «А», пункт «а» розділу 3. У цифровій нумерації застосовується як додаткова диференційна ознака, коли низка предметів має такий самий номер: 4-А клас, будинок 10-А тощо.

Автор ВУЕ

• Г. П. Півторак