Акцент

Акце́нт (лат. accentus — наголос) — 1) Те саме, що наголос. 2) Діакритичний знак, за допомогою якого на письмі позначають наголос (рука́, мн. ру́ки). Також називають акут. 3) Своєрідне вимовляння звуків нерідної мови, зумовлене артикуляційною базою рідної мови (іншомовний акцент), або сукупність особливостей вимови, характерних для певного діалекту й не властивих літературній мові, зумовлена недосконалим володінням її нормами (діалектний акцент). Прикладом діалектного акценту може бути вимова ненаголошеного голосного (о) як (у], властива низці південно-західних говорів української мови ([гулува́) — «голова», (суло́дкий) — «солодкий»). Акцент є результатом взаємодії фонетичних систем двох мов або літературної мови й діалекту. 4) У музиці — виділення звуку або акорду шляхом його підсилення чи ритмічного подовження, різкої гармонії, нового тембру, напрямку мелодичного руху тощо.

Автор ВУЕ

• В. Г. Скляренко,

• Н. М. Кушка