Відмінності між версіями «А»

(остаточна правка)
Рядок 1: Рядок 1:
[[Файл:А літера new.jpg|праворуч|thumb|250px|Літера А]]
+
[[Файл:А літера new.jpg|праворуч|thumb|250px|Літера А в різних системах письма]]
  
'''А''' — перша літера українського [[абетка|алфавіту]]. Є також в інших алфавітах, створених на слов’яно-кириличній і латинській графічних основах. Назва літери вживається як іменник середнього роду: велике «А», мале «а». Походить від [[Фінікійська мова|фінікійського]] знака «алеф» (бик), утвореного від первісного [[Ідеографія|ідеографічного]] малюнка, подібного до голови бика; згодом ця літера була запозичена у давньогрецький алфавіт у формі «α» («альфа»); остання стала основою для старослов’янської [[Кирилиця|кириличної]] літери [[Файл:Early-Cyrillic-letter-Azu.svg|30px]] (аз) — прообразу російської «а» гражданського шрифту та української «а». У староукраїнській графіці у зв’язку з наявністю різних писемних шкіл і типів письма ([[устав]], [[півустав]], [[скоропис]]) «А» вживалося в кількох варіантах, що допомагає визначити час і місце написання пам’яток. У 16 ст., крім рукописної, з’явилася друкована форма літери. У сучасній українській мові цією літерою позначають нелабіалізований голосний звук заднього ряду низького піднесення у позиції після твердих приголосних (багато, рана), на початку слова у сполучниках, частках і вигуках (але, аж, ага), на початку слів та після голосних у словах іншомовного походження (абзац, арка, вуаль, піаніно). «А» буває велике й мале, має рукописну й друковану форми. У [[Старослов’янська мова|старослов’янській]] писемності літера мала також числове значення одиниці (1). Нині також використовується у класифікації й означає «перший»: група «А», ложа «А», пункт «а» розділу 3. У цифровій нумерації застосовується як додаткова диференційна ознака, коли низка предметів має такий самий номер: 4-А клас, будинок 10-А тощо.
+
'''А''' — перша літера українського [[абетка|алфавіту]]. Є також в інших алфавітах, створених на слов’яно-кириличній і латинській графічних основах. Назва літери вживається як іменник середнього роду: велике «А», мале «а».  
 +
 
 +
Походить від [[Фінікійське письмо|фінікійського]] знака «алеф» (бик), утвореного від первісного [[Ідеографія|ідеографічного]] малюнка, подібного до голови бика; згодом ця літера була запозичена у давньогрецький алфавіт у формі «α» («альфа»); остання стала основою для старослов’янської [[Кирилиця|кириличної]] літери [[Файл:Early-Cyrillic-letter-Azu.svg|30px]] (аз) — прообразу російської «а» гражданського шрифту та української «а».
 +
 
 +
У староукраїнській графіці у зв’язку з наявністю різних писемних шкіл і типів письма ([[устав]], [[півустав]], [[скоропис]]) «А» вживалося в кількох варіантах, що допомагає визначити час і місце написання пам’яток. У 16 ст., крім рукописної, з’явилася друкована форма літери.  
 +
 
 +
У сучасній українській мові цією літерою позначають нелабіалізований голосний звук заднього ряду низького піднесення у позиції після твердих приголосних (багато, рана), на початку слова у сполучниках, частках і вигуках (але, аж, ага), на початку слів та після голосних у словах іншомовного походження (абзац, арка, вуаль, піаніно). «А» буває велике й мале, має рукописну й друковану форми. У [[Старослов’янська мова|старослов’янській]] писемності літера мала також числове значення одиниці (1).
 +
 
 +
Нині також використовується у класифікації й означає «перший»: група «А», ложа «А», пункт «а» розділу 3. У цифровій нумерації застосовується як додаткова диференційна ознака, коли низка предметів має такий самий номер: 4-А клас, будинок 10-А тощо.
  
 
== Автор ВУЕ==
 
== Автор ВУЕ==

Версія за 13:14, 4 грудня 2017

Файл:А літера new.jpg
Літера А в різних системах письма

А — перша літера українського алфавіту. Є також в інших алфавітах, створених на слов’яно-кириличній і латинській графічних основах. Назва літери вживається як іменник середнього роду: велике «А», мале «а».

Походить від фінікійського знака «алеф» (бик), утвореного від первісного ідеографічного малюнка, подібного до голови бика; згодом ця літера була запозичена у давньогрецький алфавіт у формі «α» («альфа»); остання стала основою для старослов’янської кириличної літери Early-Cyrillic-letter-Azu.svg (аз) — прообразу російської «а» гражданського шрифту та української «а».

У староукраїнській графіці у зв’язку з наявністю різних писемних шкіл і типів письма (устав, півустав, скоропис) «А» вживалося в кількох варіантах, що допомагає визначити час і місце написання пам’яток. У 16 ст., крім рукописної, з’явилася друкована форма літери.

У сучасній українській мові цією літерою позначають нелабіалізований голосний звук заднього ряду низького піднесення у позиції після твердих приголосних (багато, рана), на початку слова у сполучниках, частках і вигуках (але, аж, ага), на початку слів та після голосних у словах іншомовного походження (абзац, арка, вуаль, піаніно). «А» буває велике й мале, має рукописну й друковану форми. У старослов’янській писемності літера мала також числове значення одиниці (1).

Нині також використовується у класифікації й означає «перший»: група «А», ложа «А», пункт «а» розділу 3. У цифровій нумерації застосовується як додаткова диференційна ознака, коли низка предметів має такий самий номер: 4-А клас, будинок 10-А тощо.

Автор ВУЕ

Аудіо запис статті
Увага! Опитування читачів ВУЕ. Заповнити анкету ⟶