Відмінності між версіями «Аблатив»
м (Імпортовано 1 версія) |
|||
| (Не показані 8 проміжних версій 4 користувачів) | |||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
| − | відмінок, | + | '''Аблати́в''' ({{lang-la|ablativus}}, від ablatus, букв. — віднесений, відібраний), вихідний відмінок — наявний у багатьох мовах відмінок, що позначає напрямок руху від об’єкта; відповідає на питання «звідки?», «від кого/чого?». Аблативу не було у [[Праіндоєвропейська мова|праіндоєвропейській мові]], однак розвинувся в санскриті та інших мовах, сформованих на його основі. Пізніше аблатив занепав у багатьох групах [[Індоєвропейські мови|індоєвропейської сім’ї]], з’єднавшись з іншими відмінками. Серед сучасних індоєвропейських мов аблатив є в албанській, вірменській, окремих мовах індоарійської групи (сингальській, мальдивській, синдхі та ін.). Аблатив був у латині, однак у процесі еволюції занепав; не властивий сучасним романським мовам. У багатьох мовах (давньогрецькій, балтійській, слов’янській) аблатив функціонує як форма родового відмінка. В українській мові йому відповідає конструкція іменника в родовому відмінку з прийменником «з» або «від». Окрім індоєвропейських мов, аблатив є в тюркських (азербайджанській, турецькій та ін.), фінно-угорських, а також у японській. |
| + | |||
| + | == Література == | ||
| + | # Meillet A. Introduction à l’étude comparative des langues indo-européennes. Paris, 1937. | ||
| + | # Семереньи О. Введение в сравнительное языкознание. Москва, 1980. | ||
| + | # Яковенко Н., Миронова В. Латинська мова. Львів, 2002. | ||
| + | |||
| + | == Автор ВУЕ == | ||
| + | * [[Автор_ВУЕ::Редакція ВУЕ]] | ||
| + | |||
| + | |||
| + | [[Категорія:Цивілізація]] | ||
| + | [[Категорія:Е-ВУЕ]] | ||
| + | [[Категорія:ВУЕ]] | ||
| + | [[Категорія:Поняття]] | ||
| + | |||
| + | [[Категорія:Філологічні науки]] | ||
| + | [[Категорія:Загальне мовознавство]] | ||
Поточна версія на 11:40, 15 вересня 2018
Аблати́в (лат. ablativus, від ablatus, букв. — віднесений, відібраний), вихідний відмінок — наявний у багатьох мовах відмінок, що позначає напрямок руху від об’єкта; відповідає на питання «звідки?», «від кого/чого?». Аблативу не було у праіндоєвропейській мові, однак розвинувся в санскриті та інших мовах, сформованих на його основі. Пізніше аблатив занепав у багатьох групах індоєвропейської сім’ї, з’єднавшись з іншими відмінками. Серед сучасних індоєвропейських мов аблатив є в албанській, вірменській, окремих мовах індоарійської групи (сингальській, мальдивській, синдхі та ін.). Аблатив був у латині, однак у процесі еволюції занепав; не властивий сучасним романським мовам. У багатьох мовах (давньогрецькій, балтійській, слов’янській) аблатив функціонує як форма родового відмінка. В українській мові йому відповідає конструкція іменника в родовому відмінку з прийменником «з» або «від». Окрім індоєвропейських мов, аблатив є в тюркських (азербайджанській, турецькій та ін.), фінно-угорських, а також у японській.
Література
- Meillet A. Introduction à l’étude comparative des langues indo-européennes. Paris, 1937.
- Семереньи О. Введение в сравнительное языкознание. Москва, 1980.
- Яковенко Н., Миронова В. Латинська мова. Львів, 2002.
