Відмінності між версіями «Аблаут»
| Рядок 3: | Рядок 3: | ||
Аблаут сформувався ще в індоєвропейській прамові. Поява аблаута є наслідком історичних змін голосних у різних позиціях у слові. Аблаут характерний насамперед індоєвропейським мовам, зокрема німецькій (singen — gesungen), англійській (tooth — teeth, write — wrote), їдиш (עגאַרפֿ — ןגערפֿ), російській (собирать — соберу) та ін. | Аблаут сформувався ще в індоєвропейській прамові. Поява аблаута є наслідком історичних змін голосних у різних позиціях у слові. Аблаут характерний насамперед індоєвропейським мовам, зокрема німецькій (singen — gesungen), англійській (tooth — teeth, write — wrote), їдиш (עגאַרפֿ — ןגערפֿ), російській (собирать — соберу) та ін. | ||
| − | Аблаут в українській мові виявляється при слово- і формотворенні: а) чергування [о], [е] у відкритих складах — [і] в закритому, що виникло після занепаду зредукованих [ъ], [ь] і припинення дії [[Складу відкритого закон|відкритих складів закону]] (солі — сіль, село — сіл); б) [о], [е] — нуль звука, що також є наслідком занепаду зредукованих (сон — сну, день — дня); в) [е] — [о] після шиплячих та j перед твердими приголосними (вечеря — вечори); г) [о], [е] — [и] після [р], [л] у кол. сполуках *trъt, *tlъt, *trьt, *tlьt (кров — кривавий, бренькіт — бриніти). | + | Аблаут в українській мові виявляється при слово- і формотворенні: |
| + | |||
| + | а) чергування [о], [е] у відкритих складах — [і] в закритому, що виникло після занепаду зредукованих [ъ], [ь] і припинення дії [[Складу відкритого закон|відкритих складів закону]] (солі — сіль, село — сіл); | ||
| + | |||
| + | б) [о], [е] — нуль звука, що також є наслідком занепаду зредукованих (сон — сну, день — дня); | ||
| + | |||
| + | в) [е] — [о] після шиплячих та j перед твердими приголосними (вечеря — вечори); | ||
| + | |||
| + | г) [о], [е] — [и] після [р], [л] у кол. сполуках *trъt, *tlъt, *trьt, *tlьt (кров — кривавий, бренькіт — бриніти). | ||
== Література == | == Література == | ||
Версія за 11:47, 15 вересня 2018
Абла́ут (нім. Ablaut — чергування голосних), апофонія — чергування кореневих голосних звуків у різних граматичних формах слова. Такі морфонологічні зміни виконують роль внутрішньої флексії. Термін «аблаут» запровадив 1819 дослідник німецької мови Я. Грімм.
Аблаут сформувався ще в індоєвропейській прамові. Поява аблаута є наслідком історичних змін голосних у різних позиціях у слові. Аблаут характерний насамперед індоєвропейським мовам, зокрема німецькій (singen — gesungen), англійській (tooth — teeth, write — wrote), їдиш (עגאַרפֿ — ןגערפֿ), російській (собирать — соберу) та ін.
Аблаут в українській мові виявляється при слово- і формотворенні:
а) чергування [о], [е] у відкритих складах — [і] в закритому, що виникло після занепаду зредукованих [ъ], [ь] і припинення дії відкритих складів закону (солі — сіль, село — сіл);
б) [о], [е] — нуль звука, що також є наслідком занепаду зредукованих (сон — сну, день — дня);
в) [е] — [о] після шиплячих та j перед твердими приголосними (вечеря — вечори);
г) [о], [е] — [и] після [р], [л] у кол. сполуках *trъt, *tlъt, *trьt, *tlьt (кров — кривавий, бренькіт — бриніти).
Література
- Meillet A. Introduction à l’étude comparative des langues indo-européennes. Paris, 1937.
- Семереньи О. Введение в сравнительное языкознание. Москва, 1980.
- Шевельов Ю. Історична фонологія української мови. Харків, 2002.
