Авестійська мова

Авесті́йська мо́ва — одна з найдавніших зафіксованих у писемних пам’ятках іранських мов. Авестійською мовою було написано «Авесту». Розмовні діалекти, що лягли в основу авестійської мови, вимерли не пізніше, ніж у 7 ст. до н. е.

В усній формі тексти «Авести» авестійською мовою побутували до 1–3 ст. н. е., коли здійснено перші спроби її писемної кодифікації. Пізніше «Авесту» записували авестійським алфавітом, розробленим у 5–6 ст. н. е. на основі пехлевійського письма.

Найдавніший збережений рукопис авестійською мовою датовано другою половиною 13 ст. У наш час авестійську мову вживають зороастрійці лише з культовою метою. Функціонування живої авестійської мови встановлено за відбитими в тексті «Авести» фонетичними процесами, частина з яких відбулася синхронно з аналогічними явищами в давньоперській мові, засвідченими в писемних пам’ятках 6–4 ст. до н. е. Є два різновиди авестійської мови, що побутували в різний час (типологічно це різні стадії розвитку однієї мови, однак частина текстів обох різновидів справді сформувалася на основі різних живих діалектів). Так званому діалекту гат властиві архаїчніші риси, ним записано давнішу частину «Авести». Пізньоавестійським різновидом зафіксовано «Молодшу Авесту». Фонологічній системі авестійської мови властивий складний консонантизм і порівняно простий вокалізм. У віршованих текстах діалектом гат помітні сліди розрізнення тонів, які зникають у пізньоавестійському діалекті. Авестійська мова має категорію роду, іменники відмінюють за вісьмома відмінками. Порядок слів у реченні порівняно вільний. Уся наявна в авестійських пам’ятках лексика має іранські корені. У мовах народів, представники яких у минулому сповідували зороастризм, зокрема у фарсі, дарі, таджицькій мові тощо, є запозичення з авестійської мови.

Література

1. Beekes R. A Grammar of Gatha-Avestan. Leiden, 1988.
2. Hoffmann K, Forssman B. Avestische Lautund Flexionslehre. Innsbruck, 1996.

Автор ВУЕ

• С. І. Гірік