Аніме

Аніме

А́німе́ (яп. アニメ, від англ. anima(tion) — анімація або франц. (dessin) animé — мультфільм) — стиль японського анімаційного мистецтва, потужне культурне явище, із власними жанрами, традиціями та класикою.

Основу продукції аніме становлять серіали, які є екранізаціями японських графічних історій (коміксів) — манги. Практикується екранізація книжок та оригінальних сценарних історій.

Аніме зародилося на початку 20 ст. як наслідування винайденої на Заході анімаційної техніки та експериментів із нею.

Сучасні жанрові й стилістичні традиції аніме були закладені після Другої світової війни, зокрема, режисером Т. Осаму.

Аніме поділяється на види та жанри залежно від характеру розповсюдження (для публічного чи приватного кіно- і відеоперегляду, телебачення, Інтернету).

Усталені жанри аніме:

• фантастичний бойовик;
• фентезі;
• казкова мелодрама;
• містична самурайська драма;
• еротика;
• кіберпанк.

Значна частина аніме призначена не дітям (що традиційно для анімаційного мистецтва), а підліткам і дорослим. Аніме може адресуватися досить вузькій аудиторії та, залежно від її соціально-демографічних та поведінкових рис, мати відповідний стиль оповіді, систему персонажів, антураж, психологічне спрямування, наявність і деталізацію сексуальних сцен тощо.

Особливість аніме полягає насамперед у графічному вирішенні екранного малюнка: дотримання анатомічних пропорцій людського тіла, акцентована деталізація очей.

Аніме здобуло міжнародне визнання наприкінці 20 ст. Провідний майстер аніме — режисер і продюсер Г. Міядзакі («Наусіка з Долини Вітрів», 1984; «Мій сусід Тоторо»,1988; «Принцеса Мононоке», 1997). Серед відомих творців аніме також режисери:

• М. Госода («Літнівійни», 2009; «Дитя чудовиська», 2015);
• І. Такагата («Віолончеліст Госю», 1982; «Переказ про принцесу Каґуя», 2013), Г. Анно («Євангеліон», 1996);
• А. Шимбо («Викрадач душ», 2001; «Дівчинка-чарівниця Мадокі Маґіка», 2011);
• Ю. Ямамото («Канаґі», 2008; «Фрактал», 2011);
• Т. Наґай («Мед і конюшина», 2005–2006; «Небачена квітка», 2013; «Серце хоче кричати», 2015);
• Ц. Мідзушима («Інша», 2002; «Триплексоголік», 2005; «Дівчата й танки», 2015) та ін.

Аніме-серіали для дитячої аудиторії час від часу демонструються на українських спеціалізованих телеканалах.

Література

1. McCarthy H. Anime! A Beginner’s Guideto Japanese Animation. Lоndon : TitanBooksLtd, 1993. 64 р.
2. Clements J. The Anime Encyclopedia: A Guide to Japanese Animation Since 1917. Albany : Stone Bridge Press, 2001. 867 р.
3. Иванов Б. А. Введение в японскую анимацию. Москва : Фонд развития кинематографии; РОФ «Эйзенштейновский центр исследований кинокультуры», 2002. 396 с.
4. Brown S. T. CinemaAnime: Critical Engagements with Japanese Animation. NewYork : Palgrave Macmillan, 2006. 248 p.
5. Nguyên I., Kawa-Topor X., Guézengar F. 100 ans d’animation japonaise // Cahiers du Cinéma. 2017. № 739. P. 82–94.

Автор ВУЕ

• В. М. Войтенко

Покликання на цю статтю: Войтенко В. М. Аніме // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Аніме (дата звернення: 28.05.2024).