Відмінності між версіями «Аніме»

м (Заміна тексту — «mp3|thumb» на «mp3»)
 
(Не показані 5 проміжних версій 3 користувачів)
Рядок 1: Рядок 1:
[[Файл:А́німе́_.mp3|thumb|right|300px| <center>Аніме</center>]]
+
[[Файл:А́німе́_.mp3|right|300px |<center>Аніме</center>]]
'''А́німе́''' ({{lang-ja|アニメ}}, від {{lang-en|anima(tion)}} — анімація або франц. (dessin) animé — мультфільм) — стиль японського анімаційного мистецтва, потужне культурне явище, із власними жанрами, традиціями та класикою.
+
[[Файл:Котобус із аніме «Мій сусід Тоторо».jpg|міні|праворуч|320пкс|Котобус із аніме «Мій сусід Тоторо»]]
 +
[[Файл:Кадр із аніме «Навсікая з Долини Вітрів».jpg|міні|праворуч|320пкс|Кадр із аніме «Навсікая з Долини Вітрів»]]
  
Основу продукції аніме становлять серіали, які є екранізаціями японських графічних історій ([[комікс]]ів) — манги. Практикується екранізація книжок та оригінальних сценарних історій.
+
'''А́німе́''' ({{lang-ja|アニメ}}, від {{lang-en|anima(tion)}} — анімація або {{lang-fr|(dessin) animé}} — мультфільм) — напрям і стиль японського анімаційного мистецтва. Потужне культурне явище, що має власні традиції, канони та класику.
  
Аніме зародилося на початку 20 ст. як наслідування винайденої на Заході анімаційної техніки та експериментів із нею.
+
Аніме зародилося на початку 20 ст. як наслідування винайденої на Заході анімаційної техніки та експериментів з нею. Сучасні жанрові й стилістичні традиції аніме як мистецтва, насамперед серіального, були закладені після [[Друга світова війна|Другої світової війни]], зокрема, режисером Т. Осаму.  
  
Сучасні жанрові й стилістичні традиції аніме були закладені після [[Друга світова війна|Другої світової війни]], зокрема, режисером Т. Осаму.
+
Більшість серіалів, які становлять основу продукції аніме, є екранізаціями японських графічних історій (коміксів) — манга. Практикується також екранізація книжок та оригінальних сценарних історій.  
  
Аніме поділяється на види та жанри залежно від характеру розповсюдження (для публічного чи приватного кіно- і відеоперегляду, телебачення, Інтернету).
+
Для аніме характерне багате жанрове й видове різноманіття, залежно від типу розповсюдження (для публічного чи приватного кіно- і відеоперегляду, телебачення, Інтернету). На відміну від анімаційної продукції решти світу, значна частина аніме призначена для підлітків і дорослих людей, створюється часом для досить вузької аудиторії та, залежно від віку й категорії глядачів, яким вона адресується, вирізняється особливим стилем оповіді, антуражем, психологією та різновидом стосунків персонажів, наявністю й деталізацією сексуальних сцен тощо.  
  
Усталені жанри аніме:
+
Попри певну жанрову розмитість аніме, серед усталених жанрів виокремлюються: фантастичний бойовик, фентезі, казкова мелодрама, містична самурайська драма, [[Еротика|еротика]], [[Кіберпанк|кіберпанк]].  
* фантастичний бойовик;
 
* [[фентезі]];
 
* казкова мелодрама;
 
* містична самурайська драма;
 
* [[еротика]];
 
* [[кіберпанк]].
 
  
Значна частина аніме призначена не дітям (що традиційно для анімаційного мистецтва), а підліткам і дорослим. Аніме може адресуватися досить вузькій аудиторії та, залежно від її соціально-демографічних та поведінкових рис, мати відповідний стиль оповіді, систему персонажів, [[антураж]], психологічне спрямування, наявність і деталізацію сексуальних сцен тощо.
+
Особливістю аніме є графічне вирішення екранного малюнка з дотриманням анатомічних пропорцій людського тіла й акцентованою деталізацією очей.
 +
Аніме здобуло широке міжнародне визнання наприкінці 20 ст. Провідний майстер сучасного мистецького аніме — режисер і продюсер Х. Міядзакі («Навсікая з Долини Вітрів», 1984; «Мій сусід Тоторо», 1988; «Принцеса Мононоке», 1997). Серед представників жанру аніме також режисери: М. Госода («Літні війни», 2009; «Дитя чудовиська», 2015), І. Такагата («Віолончеліст Госю», 1982; «Переказ про принцесу Кагуя», 2013), Г. Анно («Євангеліон», 1996), А. Шимбо («Викрадач душ», 2001; «Дівчинка-чарівниця Мадокі Магіка», 2011), Ю. Ямамото («Канагі», 2008; «Фрактал», 2011), Т. Нагай («Мед і конюшина», 2005–2006; «Небачена квітка», 2013; «Серце хоче кричати», 2015), Ц. Мідзушима («Інша», 2002; «Триплексоголік», 2005; «Дівчата й танки», 2015) та ін.
  
Особливість аніме полягає насамперед у графічному вирішенні екранного малюнка: дотримання анатомічних пропорцій людського тіла, акцентована деталізація очей.
+
Анімаційні серіали для дитячої аудиторії демонструються на українських спеціалізованих телеканалах.  
  
Аніме здобуло міжнародне визнання наприкінці 20 ст. Провідний майстер аніме — режисер і продюсер Г. Міядзакі («Наусіка з Долини Вітрів», 1984; «Мій сусід Тоторо»,1988; «Принцеса Мононоке», 1997). Серед відомих творців аніме також режисери:  
+
==Література==
* М. Госода («Літнівійни», 2009; «Дитя чудовиська», 2015);
+
# McCarthy H. Anime! A Beginner’s Guideto Japanese Animation. Lоndon : Titan Books, 1993. 64 р.
* І. Такагата («Віолончеліст Госю», 1982; «Переказ про принцесу Каґуя», 2013), Г. Анно («Євангеліон», 1996);
+
# Иванов Б. А. Введение в японскую анимацию. Москва : Фонд развития кинематографии; РОФ «Эйзенштейновский центр исследований кинокультуры», 2002. 396 с.
* А. Шимбо («Викрадач душ», 2001; «Дівчинка-чарівниця Мадокі Маґіка», 2011);
+
# Brown S. T. Cinema Anime: Critical Engagements with Japanese Animation. NewYork : Palgrave Macmillan, 2006. 248 p.
* Ю. Ямамото («Канаґі», 2008; «Фрактал», 2011);
+
# Clements J. The Anime Encyclopedia: A Guide to Japanese Animation Since 1917. 3rd ed. Berkeley : Stone Bridge Press, 2015. 1136 р.
* Т. Наґай («Мед і конюшина», 2005–2006; «Небачена квітка», 2013; «Серце хоче кричати», 2015);
+
# Nguyên I., Kawa-Topor X., Guézengar F. 100 ans d’animation japonaise // Cahiers du Cinéma. 2017. № 739. P. 82–94.
* Ц. Мідзушима («Інша», 2002; «Триплексоголік», 2005; «Дівчата й танки», 2015) та ін.
+
# Clements J. Anime: a History. London : The British Film Institue, 2018. 256 p.
  
Аніме-серіали для дитячої аудиторії час від часу демонструються на українських спеціалізованих телеканалах.
+
== Автор ВУЕ ==
 
+
[[Автор_ВУЕ::Войтенко В. М.|В. М. Войтенко]]
== Література ==
+
{{Цитування_автор}}
#McCarthy H. Anime! A Beginner’s Guideto Japanese Animation. Lоndon : TitanBooksLtd, 1993. 64 р.
+
{{Оприлюднено
#Clements J. The Anime Encyclopedia: A Guide to Japanese Animation Since 1917. Albany : Stone Bridge Press, 2001. 867 р.
+
|Науковий напрям=Мистецтвознавство
#Иванов Б. А. Введение в японскую анимацию. Москва : Фонд развития кинематографии; РОФ «Эйзенштейновский центр исследований кинокультуры», 2002. 396 с.
+
|Дефініція=напрям і стиль японського анімаційного мистецтва.
#Brown S. T. CinemaAnime: Critical Engagements with Japanese Animation. NewYork : Palgrave Macmillan, 2006. 248 p.
+
|Статус гасла=Оприлюднено
#Nguyên I., Kawa-Topor X., Guézengar F. 100 ans d’animation japonaise // Cahiers du Cinéma. 2017. № 739. P. 82–94.
+
|Аудіосупровід=
 
+
|Відео=
== Автор ВУЕ==
+
|Аудіо=
* [[Автор ВУЕ::Войтенко В. М.|В. М. Войтенко]]  
+
|Ілюстрації=
 +
|Обсяг гасла=малий
 +
|Рік оприлюднення=2020
 +
|Місяць оприлюднення=02
 +
|Дата оприлюднення=25
 +
}}
 +
==Відео==
 
{| class="wikitable" style="margin-left: auto; margin-right: auto; color: black; background-color: #ffffcc; width: 17%;"
 
{| class="wikitable" style="margin-left: auto; margin-right: auto; color: black; background-color: #ffffcc; width: 17%;"
 
|-
 
|-
Рядок 52: Рядок 54:
 
}}
 
}}
 
|}
 
|}
 
  
 
[[Категорія:Поняття]]
 
[[Категорія:Поняття]]
Рядок 58: Рядок 59:
 
[[Категорія:ВУЕ]]
 
[[Категорія:ВУЕ]]
 
[[Категорія:ВУЕ_Т2]]
 
[[Категорія:ВУЕ_Т2]]
{{Цитування}}
+
[[Категорія:Озвучено]]
 
[[Категорія:Цивілізація]]
 
[[Категорія:Цивілізація]]
 
[[Категорія: Мистецтвознавство]]
 
[[Категорія: Мистецтвознавство]]
 
[[Категорія: Кіномистецтво, телебачення]]
 
[[Категорія: Кіномистецтво, телебачення]]
 
[[Категорія: Кіномистецтво]]
 
[[Категорія: Кіномистецтво]]

Поточна версія на 20:30, 9 червня 2021

Котобус із аніме «Мій сусід Тоторо»
Кадр із аніме «Навсікая з Долини Вітрів»

А́німе́ (яп. アニメ, від англ. anima(tion) — анімація або фр. (dessin) animé — мультфільм) — напрям і стиль японського анімаційного мистецтва. Потужне культурне явище, що має власні традиції, канони та класику.

Аніме зародилося на початку 20 ст. як наслідування винайденої на Заході анімаційної техніки та експериментів з нею. Сучасні жанрові й стилістичні традиції аніме як мистецтва, насамперед серіального, були закладені після Другої світової війни, зокрема, режисером Т. Осаму.

Більшість серіалів, які становлять основу продукції аніме, є екранізаціями японських графічних історій (коміксів) — манга. Практикується також екранізація книжок та оригінальних сценарних історій.

Для аніме характерне багате жанрове й видове різноманіття, залежно від типу розповсюдження (для публічного чи приватного кіно- і відеоперегляду, телебачення, Інтернету). На відміну від анімаційної продукції решти світу, значна частина аніме призначена для підлітків і дорослих людей, створюється часом для досить вузької аудиторії та, залежно від віку й категорії глядачів, яким вона адресується, вирізняється особливим стилем оповіді, антуражем, психологією та різновидом стосунків персонажів, наявністю й деталізацією сексуальних сцен тощо.

Попри певну жанрову розмитість аніме, серед усталених жанрів виокремлюються: фантастичний бойовик, фентезі, казкова мелодрама, містична самурайська драма, еротика, кіберпанк.

Особливістю аніме є графічне вирішення екранного малюнка з дотриманням анатомічних пропорцій людського тіла й акцентованою деталізацією очей. Аніме здобуло широке міжнародне визнання наприкінці 20 ст. Провідний майстер сучасного мистецького аніме — режисер і продюсер Х. Міядзакі («Навсікая з Долини Вітрів», 1984; «Мій сусід Тоторо», 1988; «Принцеса Мононоке», 1997). Серед представників жанру аніме також режисери: М. Госода («Літні війни», 2009; «Дитя чудовиська», 2015), І. Такагата («Віолончеліст Госю», 1982; «Переказ про принцесу Кагуя», 2013), Г. Анно («Євангеліон», 1996), А. Шимбо («Викрадач душ», 2001; «Дівчинка-чарівниця Мадокі Магіка», 2011), Ю. Ямамото («Канагі», 2008; «Фрактал», 2011), Т. Нагай («Мед і конюшина», 2005–2006; «Небачена квітка», 2013; «Серце хоче кричати», 2015), Ц. Мідзушима («Інша», 2002; «Триплексоголік», 2005; «Дівчата й танки», 2015) та ін.

Анімаційні серіали для дитячої аудиторії демонструються на українських спеціалізованих телеканалах.

Література

  1. McCarthy H. Anime! A Beginner’s Guideto Japanese Animation. Lоndon : Titan Books, 1993. 64 р.
  2. Иванов Б. А. Введение в японскую анимацию. Москва : Фонд развития кинематографии; РОФ «Эйзенштейновский центр исследований кинокультуры», 2002. 396 с.
  3. Brown S. T. Cinema Anime: Critical Engagements with Japanese Animation. NewYork : Palgrave Macmillan, 2006. 248 p.
  4. Clements J. The Anime Encyclopedia: A Guide to Japanese Animation Since 1917. 3rd ed. Berkeley : Stone Bridge Press, 2015. 1136 р.
  5. Nguyên I., Kawa-Topor X., Guézengar F. 100 ans d’animation japonaise // Cahiers du Cinéma. 2017. № 739. P. 82–94.
  6. Clements J. Anime: a History. London : The British Film Institue, 2018. 256 p.

Автор ВУЕ

В. М. Войтенко


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Войтенко В. М. Аніме // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Аніме (дата звернення: 28.05.2024).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
25.02.2020

Важливо!

Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.

Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.

Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.

Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів


Міністерство оборони України Лого.png

Міністерство оборони України

МВС України Лого.jpg

Міністерство внутрішніх справ України

Генеральний штаб ЗСУ Лого.jpg

Генеральний штаб Збройних сил України

Державна прикордонна служба України Лого.jpg

Державна прикордонна служба України


Відео

Увага! Опитування читачів ВУЕ. Заповнити анкету ⟶