Відмінності між версіями «А»

Поточна версія на 13:44, 8 вересня 2022

Літера А в різних системах письма

А — перша літера українського алфавіту. Є також в інших алфавітах, створених на слов’яно-кириличній і латинській графічних основах. Назва літери вживається як іменник середнього роду: велике «А», мале «а».

Походить від фінікійського знака «алеф» (бик), утвореного від первісного ідеографічного малюнка, подібного до голови бика; згодом ця літера була запозичена у давньогрецький алфавіт у формі «α» («альфа»); остання стала основою для старослов’янської кириличної літери (аз) — прообразу російської «а» гражданського шрифту та української «а».

У староукраїнській графіці у зв’язку з наявністю різних писемних шкіл і типів письма (устав, півустав, скоропис) «А» вживалося в кількох варіантах, що допомагає визначити час і місце написання пам’яток.

У 16 ст., крім рукописної, з’явилася друкована форма літери.

У сучасній українській мові цією літерою позначають нелабіалізований голосний звук заднього ряду низького піднесення у позиції після твердих приголосних (багато, рана), на початку слова у сполучниках, частках і вигуках (але, аж, ага), на початку слів та після голосних у словах іншомовного походження (абзац, арка, вуаль, піаніно). «А» буває велике й мале, має рукописну й друковану форми. У старослов’янській писемності літера мала також числове значення одиниці (1).

Нині також використовується у класифікації й означає «перший»: група «А», ложа «А», пункт «а» розділу 3. У цифровій нумерації застосовується як додаткова диференційна ознака, коли низка предметів має такий самий номер: 4-А клас, будинок 10-А тощо.

Автор ВУЕ

Г. П. Півторак

Покликання на цю статтю: Півторак Г. П. А // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/А (дата звернення: 28.05.2024).

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
-[[Файл:А літера new.jpg|праворуч|thumb|200px|Літера А]]
+[[Файл:А_літера.jpg|праворуч|thumb|250px|     Літера А в різних системах письма]]
-'''А''' — перша літера українського [[абетка|алфавіту]]. Є також в інших алфавітах, створених на слов’яно-кириличній і латинській графічних основах. Назва літери вживається як іменник середнього роду: велике «А», мале «а». Походить від фінікійського знака «алеф» (бик), утвореного від первісного ідеографічного малюнка, подібного до голови бика; згодом ця літера була запозичена у давньогрецький алфавіт у формі «α» («альфа»); остання стала основою для старослов’янської кириличної літери [[Файл:Early-Cyrillic-letter-Azu.svg|30px]] (аз) — прообразу російської «а» гражданського шрифту та української «а». У староукраїнській графіці у зв’язку з наявністю різних писемних шкіл і типів письма (устав, півустав, скоропис) «А» вживалося в кількох варіантах, що допомагає визначити час і місце написання пам’яток. У 16 ст., крім рукописної, з’явилася друкована форма літери. У сучасній українській мові цією літерою позначають нелабіалізований голосний звук заднього ряду низького піднесення у позиції після твердих приголосних (багато, рана), на початку слова у сполучниках, частках і вигуках (але, аж, ага), на початку слів та після голосних у словах іншомовного походження (абзац, арка, вуаль, піаніно). «А» буває велике й мале, має рукописну й друковану форми. У старослов’янській писемності літера мала також числове значення одиниці (1). Нині також використовується у класифікації й означає «перший»: група «А», ложа «А», пункт «а» розділу 3. У цифровій нумерації застосовується як додаткова диференційна ознака, коли низка предметів має такий самий номер: 4-А клас, будинок 10-А тощо.
+'''А''' — перша літера українського [[абетка|алфавіту]]. Є також в інших алфавітах, створених на слов’яно-кириличній і латинській графічних основах. Назва літери вживається як іменник середнього роду: велике «А», мале «а».
+Походить від [[Фінікійське письмо|фінікійського]] знака «алеф» (бик), утвореного від первісного [[Ідеографія|ідеографічного]] малюнка, подібного до голови бика; згодом ця літера була запозичена у давньогрецький алфавіт у формі «α» («альфа»); остання стала основою для старослов’янської [[Кирилиця|кириличної]] літери [[Файл:Early-Cyrillic-letter-Azu.svg|30px]] (аз) — прообразу російської «а» гражданського шрифту та української «а».
+У староукраїнській графіці у зв’язку з наявністю різних писемних шкіл і типів письма ([[устав]], [[півустав]], [[скоропис]]) «А» вживалося в кількох варіантах, що допомагає визначити час і місце написання пам’яток.
+У 16 ст., крім рукописної, з’явилася друкована форма літери.
+У сучасній українській мові цією літерою позначають нелабіалізований голосний звук заднього ряду низького піднесення у позиції після твердих приголосних (багато, рана), на початку слова у сполучниках, частках і вигуках (але, аж, ага), на початку слів та після голосних у словах іншомовного походження (абзац, арка, вуаль, піаніно). «А» буває велике й мале, має рукописну й друковану форми. У [[Старослов'янська мова|старослов’янській]] писемності літера мала також числове значення одиниці (1).
+Нині також використовується у класифікації й означає «перший»: група «А», ложа «А», пункт «а» розділу 3. У цифровій нумерації застосовується як додаткова диференційна ознака, коли низка предметів має такий самий номер: 4-А клас, будинок 10-А тощо.
 == Автор ВУЕ==
-* [[Автор ВУЕ::Півторак Г. П.|Г. П. Півторак]]
+[[Автор_ВУЕ::Півторак Г. П.|Г. П. Півторак]]
+{{Цитування_автор}}
-{| class="wikitable" style="margin-left: auto; margin-right: 0px; color: black; background-color: #ffffcc; width: 17%;"
-|-
-! Аудіо запис статті
-|-
-| style="text-align: right;" | {{#widget:Iframe
-|url=https://www.youtube.com/embed/e6dCMEZ_JUM?rel=0&hd=1
-|width=100
-|height=50
-|border=0
-}}
-|}
-{{Без категорій}}
+[[Категорія:Цивілізація]]
 [[Категорія:Е-ВУЕ]]
 [[Категорія:ВУЕ]]
 [[Категорія:Філологічні науки]]
 [[Категорія:Українська мова]]
+[[Категорія:Поняття]]
+[[Категорія:Літери]]