Відмінності між версіями «А»
м (Імпортовано 1 версія) |
|||
(Не показано 3 проміжні версії 2 користувачів) | |||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
[[Файл:А_літера.jpg|праворуч|thumb|250px| Літера А в різних системах письма]] | [[Файл:А_літера.jpg|праворуч|thumb|250px| Літера А в різних системах письма]] | ||
Рядок 19: | Рядок 5: | ||
Походить від [[Фінікійське письмо|фінікійського]] знака «алеф» (бик), утвореного від первісного [[Ідеографія|ідеографічного]] малюнка, подібного до голови бика; згодом ця літера була запозичена у давньогрецький алфавіт у формі «α» («альфа»); остання стала основою для старослов’янської [[Кирилиця|кириличної]] літери [[Файл:Early-Cyrillic-letter-Azu.svg|30px]] (аз) — прообразу російської «а» гражданського шрифту та української «а». | Походить від [[Фінікійське письмо|фінікійського]] знака «алеф» (бик), утвореного від первісного [[Ідеографія|ідеографічного]] малюнка, подібного до голови бика; згодом ця літера була запозичена у давньогрецький алфавіт у формі «α» («альфа»); остання стала основою для старослов’янської [[Кирилиця|кириличної]] літери [[Файл:Early-Cyrillic-letter-Azu.svg|30px]] (аз) — прообразу російської «а» гражданського шрифту та української «а». | ||
− | У староукраїнській графіці у зв’язку з наявністю різних писемних шкіл і типів письма ([[устав]], [[півустав]], [[скоропис]]) «А» вживалося в кількох варіантах, що допомагає визначити час і місце написання пам’яток. У 16 ст., крім рукописної, з’явилася друкована форма літери. | + | У староукраїнській графіці у зв’язку з наявністю різних писемних шкіл і типів письма ([[устав]], [[півустав]], [[скоропис]]) «А» вживалося в кількох варіантах, що допомагає визначити час і місце написання пам’яток. |
+ | |||
+ | У 16 ст., крім рукописної, з’явилася друкована форма літери. | ||
− | У сучасній українській мові цією літерою позначають нелабіалізований голосний звук заднього ряду низького піднесення у позиції після твердих приголосних (багато, рана), на початку слова у сполучниках, частках і вигуках (але, аж, ага), на початку слів та після голосних у словах іншомовного походження (абзац, арка, вуаль, піаніно). «А» буває велике й мале, має рукописну й друковану форми. У [[ | + | У сучасній українській мові цією літерою позначають нелабіалізований голосний звук заднього ряду низького піднесення у позиції після твердих приголосних (багато, рана), на початку слова у сполучниках, частках і вигуках (але, аж, ага), на початку слів та після голосних у словах іншомовного походження (абзац, арка, вуаль, піаніно). «А» буває велике й мале, має рукописну й друковану форми. У [[Старослов'янська мова|старослов’янській]] писемності літера мала також числове значення одиниці (1). |
Нині також використовується у класифікації й означає «перший»: група «А», ложа «А», пункт «а» розділу 3. У цифровій нумерації застосовується як додаткова диференційна ознака, коли низка предметів має такий самий номер: 4-А клас, будинок 10-А тощо. | Нині також використовується у класифікації й означає «перший»: група «А», ложа «А», пункт «а» розділу 3. У цифровій нумерації застосовується як додаткова диференційна ознака, коли низка предметів має такий самий номер: 4-А клас, будинок 10-А тощо. | ||
== Автор ВУЕ== | == Автор ВУЕ== | ||
− | + | [[Автор_ВУЕ::Півторак Г. П.|Г. П. Півторак]] | |
+ | {{Цитування_автор}} | ||
Поточна версія на 13:44, 8 вересня 2022
А — перша літера українського алфавіту. Є також в інших алфавітах, створених на слов’яно-кириличній і латинській графічних основах. Назва літери вживається як іменник середнього роду: велике «А», мале «а».
Походить від фінікійського знака «алеф» (бик), утвореного від первісного ідеографічного малюнка, подібного до голови бика; згодом ця літера була запозичена у давньогрецький алфавіт у формі «α» («альфа»); остання стала основою для старослов’янської кириличної літери (аз) — прообразу російської «а» гражданського шрифту та української «а».
У староукраїнській графіці у зв’язку з наявністю різних писемних шкіл і типів письма (устав, півустав, скоропис) «А» вживалося в кількох варіантах, що допомагає визначити час і місце написання пам’яток.
У 16 ст., крім рукописної, з’явилася друкована форма літери.
У сучасній українській мові цією літерою позначають нелабіалізований голосний звук заднього ряду низького піднесення у позиції після твердих приголосних (багато, рана), на початку слова у сполучниках, частках і вигуках (але, аж, ага), на початку слів та після голосних у словах іншомовного походження (абзац, арка, вуаль, піаніно). «А» буває велике й мале, має рукописну й друковану форми. У старослов’янській писемності літера мала також числове значення одиниці (1).
Нині також використовується у класифікації й означає «перший»: група «А», ложа «А», пункт «а» розділу 3. У цифровій нумерації застосовується як додаткова диференційна ознака, коли низка предметів має такий самий номер: 4-А клас, будинок 10-А тощо.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Півторак Г. П. А // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/А (дата звернення: 28.05.2024).