Відмінності між версіями «Агітфільм»

Поточна версія на 15:38, 25 березня 2024

Агітфі́льм — різновид кіномистецтва. За змістом і формою політично загострений ігровий фільм-плакат, переважно короткометражний, близький до кінолистівок, кіномонтажів з хронікальними вставками тощо.

Поширився у 1920-ті. Відзначався актуальністю та злободенністю, мав тематичний діапазон від трагедії до гострої сатири. Агітфільми демонстрували в кінотеатрах, на вулицях, у парках тощо, невід’ємні в діяльності агітпоїздів.

1919–1920 Всеукраїнський кінокомітет разом з політвідділами Червоної армії організував випуск понад 30 агітфільмів, зокрема, їх випускали кіновидавництво «Червона зірка» в м. Києві, політвідділ 41-ї дивізії в м. Одесі. Більшість стрічок присвячено Червоній армії («Червоні по білих», «Червоноармійцю, хто твій ворог?», «Червоний командир»). Фільми відображали актуальні події («Митька-бігунець», «Паразит», «В царстві ката Денікіна»), висвітлювали нові суспільні відносини («Єдина світова республіка праці», «Братерський союз міста і села», «Два світи», «Перше травня»).

Створювалися агітфільми на антирелігійні та санітарно-освітні теми («Одеса — Південна Пальміра», «Боротьба з ховрахами]]»). Серед постановників агітфільмів цього періоду — М. Бонч-Томашевський («Це буде останній і вирішальний бій», «Мир хатам — війна палацам»), М. Вернер («Все для фронту), А. Лундін («Всевобуч», «Революційний тримайте крок»), М. Салтиков («Ми переможемо»), сценаристи — І. Леонідов, М. Кольцов, М. Наумов, Г. Тасін, Л. Нікулін, О. Вознесенський, Б. Леонідов, З. Тулуб, Я. Ядов, Н. Анін, Л. Замковий, Е. Пухальський. В агітфільмах знімалися професійні та самодіяльні актори.

На початку 1930-х років поширився різновид агітфільму — агітпропфільм, герої якого — робітники: металурги, залізничники, шахтарі, ударники будівництва. Серед ігрових фільмів, поставлених в Україні, — «Накип» («Буйні паростки», 1930; режисер Л. Луков), «Вогні Бессемера» (1931; режисери Є. Косухін, П. Коломойцев) та ін. Зважаючи на художню недосконалість (схематичність, дидактичність), їх випуск з 1938 фактично припинився.

У роки Другої світової війни виходили антифашистські агітфільми — «Бойові кінозбірники». Зокрема, українські кінематографісти підготували 9-й їх випуск (1942), що складався з трьох кіноновел: «Квартал № 14» (режисер І. Савченко), «Сині скелі» (режисер В. Браун), «Маяк» (режисер М. Донськой).

Агітфільми знімалися також за кордоном, зокрема, у 1960–1970-х під час масових заворушень у Франції, Італії, ФРН, США і Японії аматорськими студентськими колективами, а іноді й професійними режисерами (Ж. Л. Годар і група кінематографістів «Дзиґа Вертов» 1968 у Франції).

Наприкінці 20 — на початку 21 ст. агітфільми знімають до якоїсь політичної події для впливу на суспільну думку (передвиборні агітфільми тощо). Надалі естетику агітфільмів поглиблено і розвинуто у фільмах з яскраво вираженою політичною і соціальною спрямованістю. Переважно це художньо-публіцистичні документальні стрічки, випущені студіями хронікально-документальних і науково-популярних фільмів.

Література

Лебедев Н. История кино СССР. Вып. 2. Москва, 1959.
Шимон А. Страницы биографии украинского кино. Киев, 1974.
Миславський В. Н.Кино в Украине. 1896—1921. Факты. Фильмы. Имена. Харьков, 2005.
Миславский В. Фактографическая история кино в Украине. 1896–1930. Т.1. Харьков, 2016.

Автор ВУЕ

Редакція ВУЕ

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
+[[Файл:Agitfilm.mp3|right|300px|<center>Агітфільм</center>]]
+'''Агітфі́льм''' — різновид [[Кіномистецтво|кіномистецтва]]. За змістом і формою політично загострений ігровий фільм-плакат, переважно короткометражний, близький до кінолистівок, кіномонтажів з хронікальними вставками тощо.
-Агітфі́льм — різновид кіномистецтва. Поширився у 1920-ті. За змістом і формою політично загострений ігровий фільм-плакат, переважно короткометражний, близький до кінолистівок, кіномонтажів з хронікальними вставками тощо. Відзначався актуальністю та злободенністю, мав тематичний діапазон від трагедії до гострої сатири. Агітфільми демонстрували в кінотеатрах, на вулицях, у парках тощо, невід’ємні в діяльності агітпоїздів. 1919–1920 Всеукраїнський кінокомітет разом з політвідділами Червоної армії організував випуск понад 30 агітфільмів, зокрема, їх випускали кіновидавництво «Червона зірка» в Києві, політвідділ 41-ї дивізії в Одесі. Більшість стрічок присвячено Червоній армії («Червоні по білих», «Червоноармійцю, хто твій ворог?», «Червоний командир»). Фільми відображали актуальні події («Митька-бігунець», «Паразит», «В царстві ката Денікіна»), висвітлювали нові суспільні відносини («Єдина світова республіка праці», «Братерський союз міста і села», «Два світи», «Перше травня»). Створювалися агітфільми на антирелігійні та санітарно-освітні теми («Одеса — Південна Пальміра», «Боротьба з ховрахами»). Серед постановників агітфільмів цього періоду — М. Бонч-Томашевський («Це буде останній і вирішальний бій», «Мир хатам — війна палацам»), М. Вернер («Все для фронту), А. Лундін («Всевобуч», «Революційний тримайте крок»), М. Салтиков («Ми переможемо»), сценаристи — І. Леонідов, М. Кольцов, М. Наумов, Г. Тасін, Л. Нікулін, О. Вознесенський, Б. Леонідов, З. Тулуб, Я. Ядов, Н. Анін, Л. Замковий, Е. Пухальський. В агітфільмах знімалися професійні та самодіяльні актори.
+Поширився у 1920-ті. Відзначався актуальністю та злободенністю, мав тематичний діапазон від [[Трагедія|трагедії]] до гострої [[Сатира|сатири]]. Агітфільми демонстрували в кінотеатрах, на вулицях, у парках тощо, невід’ємні в діяльності агітпоїздів.
-На початку 1930-х років поширився різновид агітфільму — агітпропфільм, герої якого — робітники: металурги, залізничники, шахтарі, ударники будівництва. Серед ігрових фільмів, поставлених в Україні, — «Накип» («Буйні паростки», 1930; режисер Л. Луков), «Вогні Бессемера» (1931; режисери Є. Косухін, П. Коломойцев) та ін. Зважаючи на художню недосконалість (схематичність, дидактичність), їх випуск з 1938 фактично припинився. У роки Другої світової війни виходили антифашистські агітфільми — «Бойові кінозбірники». Зокрема, українські кінематографісти підготували 9-й їх випуск (1942), що складався з трьох кіноновел: «Квартал № 14» (режисер І. Савченко), «Сині скелі» (режисер В. Браун), «Маяк» (режисер М. Донськой). Агітфільми знімалися також за кордоном, зокрема, у 1960–1970-х під час масових заворушень у Франції, Італії, ФРН, США і Японії аматорськими студентськими колективами, а іноді й професійними режисерами (Ж. Л. Годар і група кінематографістів «Дзиґа Вертов» 1968 у Франції). Наприкінці 20 — на початку 21 ст. агітфільми знімають до якоїсь політичної події для впливу на суспільну думку (передвиборні агітфільми тощо). Надалі естетику агітфільмів поглиблено і розвинуто у фільмах з яскраво вираженою політичною і соціальною спрямованістю. Переважно це художньо-публіцистичні документальні стрічки, випущені студіями хронікально-документальних і науково-популярних фільмів.
+–1920 Всеукраїнський кінокомітет разом з політвідділами Червоної армії організував випуск понад 30 агітфільмів, зокрема, їх випускали кіновидавництво «Червона зірка» в [[Київ|м.&nbsp;Києві]], політвідділ 41-ї дивізії в [[Одеса|м.&nbsp;Одесі]]. Більшість стрічок присвячено Червоній армії («Червоні по білих», «Червоноармійцю, хто твій ворог?», «Червоний командир»). Фільми відображали актуальні події («Митька-бігунець», «Паразит», «В царстві ката [[Денікін, Антон Іванович|Денікіна]]»), висвітлювали нові суспільні відносини («Єдина світова республіка праці», «Братерський союз міста і села», «Два світи», «Перше травня»).
-{{Без категорій}}
+Створювалися агітфільми на антирелігійні та санітарно-освітні теми («Одеса&nbsp;— Південна Пальміра», «Боротьба з ховрахами]]»). Серед постановників агітфільмів цього періоду&nbsp;— [[Бонч-Томашевський, Михайло Михайлович|М.&nbsp;Бонч-Томашевський]] («Це буде останній і вирішальний бій», «Мир хатам&nbsp;— війна палацам»), М.&nbsp;Вернер («Все для фронту), [[Лундін, Аксель Францевич|А.&nbsp;Лундін]] («Всевобуч», «Революційний тримайте крок»), М.&nbsp;Салтиков («Ми переможемо»), сценаристи&nbsp;— І.&nbsp;Леонідов, [[Кольцов, Михайло Юхимович|М.&nbsp;Кольцов]], М.&nbsp;Наумов, [[Тасін, Георгій Миколайович|Г.&nbsp;Тасін]], Л.&nbsp;Нікулін, [[Вознесенський, Олександр Сергійович|О.&nbsp;Вознесенський]], Б.&nbsp;Леонідов, З.&nbsp;Тулуб, Я.&nbsp;Ядов, Н.&nbsp;Анін, Л.&nbsp;Замковий, Е.&nbsp;Пухальський. В агітфільмах знімалися професійні та самодіяльні актори.
+На початку 1930-х років поширився різновид агітфільму&nbsp;— агітпропфільм, герої якого&nbsp;— робітники: металурги, залізничники, шахтарі, ударники будівництва. Серед ігрових фільмів, поставлених в Україні,&nbsp;— «Накип» («Буйні паростки», 1930; режисер [[Луков, Леонід Давидович|Л.&nbsp;Луков]]), «Вогні Бессемера» (1931; режисери Є.&nbsp;Косухін, П.&nbsp;Коломойцев) та ін. Зважаючи на художню недосконалість (схематичність, дидактичність), їх випуск з 1938 фактично припинився.
+У роки [[Друга світова війна|Другої світової війни]] виходили [[Антифашизм|антифашистські]] агітфільми&nbsp;— «Бойові кінозбірники». Зокрема, українські кінематографісти підготували 9-й їх випуск (1942), що складався з трьох кіноновел: «Квартал № 14» (режисер І. Савченко), «Сині скелі» (режисер [[Браун, Володимир Олександрович|В. Браун]]), «Маяк» (режисер М.&nbsp;Донськой).
+Агітфільми знімалися також за кордоном, зокрема, у 1960–1970-х під час масових заворушень у [[Франція|Франції]], [[Італія|Італії]], [[Німеччина|ФРН]], [[Сполучені Штати Америки|США]] і [[Японія|Японії]] аматорськими студентськими колективами, а іноді й професійними режисерами ([[Годар, Жак-Люк|Ж.&nbsp;Л.&nbsp;Годар]] і група кінематографістів «[[Вертов, Дзига|Дзиґа Вертов]]» 1968 у Франції).
+Наприкінці 20&nbsp;— на початку 21 ст. агітфільми знімають до якоїсь політичної події для впливу на суспільну думку (передвиборні агітфільми тощо). Надалі естетику агітфільмів поглиблено і розвинуто у фільмах з яскраво вираженою політичною і соціальною спрямованістю. Переважно це художньо-публіцистичні документальні стрічки, випущені студіями [[Хронікально-документальне кіно|хронікально-документальних]] і науково-популярних фільмів.
+==Література==
+# Лебедев Н. История кино СССР. Вып. 2. Москва, 1959.
+# Шимон А. Страницы биографии украинского кино. Киев, 1974.
+# Миславський В. Н.Кино в Украине. 1896—1921. Факты. Фильмы. Имена. Харьков, 2005.
+# Миславский В. Фактографическая история кино в Украине. 1896–1930. Т.1. Харьков, 2016.
+== Автор ВУЕ ==
+* [[Автор_ВУЕ::Редакція ВУЕ]]
+[[Категорія:Цивілізація]]
 [[Категорія:Поняття]]
-[[Категорія:е-ВУЕ]]
+[[Категорія:Е-ВУЕ]]
+[[Категорія:Озвучено]]
 [[Категорія:ВУЕ]]
+[[Категорія:Мистецтвознавство]]
+[[Категорія:Кіномистецтво, телебачення]]
+[[Категорія:Кіномистецтво]]
+[[Категорія:Пропаганда в мистецтві]]