Відмінності між версіями «Агітфільм»
(Не показані 11 проміжних версій 6 користувачів) | |||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
− | '''Агітфі́льм''' — різновид кіномистецтва. | + | [[Файл:Agitfilm.mp3|right|300px|<center>Агітфільм</center>]] |
+ | '''Агітфі́льм''' — різновид [[Кіномистецтво|кіномистецтва]]. За змістом і формою політично загострений ігровий фільм-плакат, переважно короткометражний, близький до кінолистівок, кіномонтажів з хронікальними вставками тощо. | ||
− | + | Поширився у 1920-ті. Відзначався актуальністю та злободенністю, мав тематичний діапазон від [[Трагедія|трагедії]] до гострої [[Сатира|сатири]]. Агітфільми демонстрували в кінотеатрах, на вулицях, у парках тощо, невід’ємні в діяльності агітпоїздів. | |
− | На початку 1930-х років поширився різновид агітфільму — агітпропфільм, герої якого — робітники: металурги, залізничники, шахтарі, ударники будівництва. Серед ігрових фільмів, поставлених в Україні, — «Накип» («Буйні паростки», 1930; режисер Л. Луков), «Вогні Бессемера» (1931; режисери Є. Косухін, П. Коломойцев) та ін. Зважаючи на художню недосконалість (схематичність, дидактичність), їх випуск з 1938 фактично припинився. У роки Другої світової війни виходили антифашистські агітфільми — «Бойові кінозбірники». Зокрема, українські кінематографісти підготували 9-й їх випуск (1942), що складався з трьох кіноновел: «Квартал № 14» (режисер І. Савченко), «Сині скелі» (режисер В. Браун), «Маяк» (режисер М. Донськой). Агітфільми знімалися також за кордоном, зокрема, у 1960–1970-х під час масових заворушень у Франції, Італії, ФРН, США і Японії аматорськими студентськими колективами, а іноді й професійними режисерами ([[Годар, Жак-Люк|Ж. Л. Годар]] і група кінематографістів | + | 1919–1920 Всеукраїнський кінокомітет разом з політвідділами Червоної армії організував випуск понад 30 агітфільмів, зокрема, їх випускали кіновидавництво «Червона зірка» в [[Київ|м. Києві]], політвідділ 41-ї дивізії в [[Одеса|м. Одесі]]. Більшість стрічок присвячено Червоній армії («Червоні по білих», «Червоноармійцю, хто твій ворог?», «Червоний командир»). Фільми відображали актуальні події («Митька-бігунець», «Паразит», «В царстві ката [[Денікін, Антон Іванович|Денікіна]]»), висвітлювали нові суспільні відносини («Єдина світова республіка праці», «Братерський союз міста і села», «Два світи», «Перше травня»). |
+ | |||
+ | Створювалися агітфільми на антирелігійні та санітарно-освітні теми («Одеса — Південна Пальміра», «Боротьба з ховрахами]]»). Серед постановників агітфільмів цього періоду — [[Бонч-Томашевський, Михайло Михайлович|М. Бонч-Томашевський]] («Це буде останній і вирішальний бій», «Мир хатам — війна палацам»), М. Вернер («Все для фронту), [[Лундін, Аксель Францевич|А. Лундін]] («Всевобуч», «Революційний тримайте крок»), М. Салтиков («Ми переможемо»), сценаристи — І. Леонідов, [[Кольцов, Михайло Юхимович|М. Кольцов]], М. Наумов, [[Тасін, Георгій Миколайович|Г. Тасін]], Л. Нікулін, [[Вознесенський, Олександр Сергійович|О. Вознесенський]], Б. Леонідов, З. Тулуб, Я. Ядов, Н. Анін, Л. Замковий, Е. Пухальський. В агітфільмах знімалися професійні та самодіяльні актори. | ||
+ | |||
+ | На початку 1930-х років поширився різновид агітфільму — агітпропфільм, герої якого — робітники: металурги, залізничники, шахтарі, ударники будівництва. Серед ігрових фільмів, поставлених в Україні, — «Накип» («Буйні паростки», 1930; режисер [[Луков, Леонід Давидович|Л. Луков]]), «Вогні Бессемера» (1931; режисери Є. Косухін, П. Коломойцев) та ін. Зважаючи на художню недосконалість (схематичність, дидактичність), їх випуск з 1938 фактично припинився. | ||
+ | |||
+ | У роки [[Друга світова війна|Другої світової війни]] виходили [[Антифашизм|антифашистські]] агітфільми — «Бойові кінозбірники». Зокрема, українські кінематографісти підготували 9-й їх випуск (1942), що складався з трьох кіноновел: «Квартал № 14» (режисер І. Савченко), «Сині скелі» (режисер [[Браун, Володимир Олександрович|В. Браун]]), «Маяк» (режисер М. Донськой). | ||
+ | |||
+ | Агітфільми знімалися також за кордоном, зокрема, у 1960–1970-х під час масових заворушень у [[Франція|Франції]], [[Італія|Італії]], [[Німеччина|ФРН]], [[Сполучені Штати Америки|США]] і [[Японія|Японії]] аматорськими студентськими колективами, а іноді й професійними режисерами ([[Годар, Жак-Люк|Ж. Л. Годар]] і група кінематографістів «[[Вертов, Дзига|Дзиґа Вертов]]» 1968 у Франції). | ||
+ | |||
+ | Наприкінці 20 — на початку 21 ст. агітфільми знімають до якоїсь політичної події для впливу на суспільну думку (передвиборні агітфільми тощо). Надалі естетику агітфільмів поглиблено і розвинуто у фільмах з яскраво вираженою політичною і соціальною спрямованістю. Переважно це художньо-публіцистичні документальні стрічки, випущені студіями [[Хронікально-документальне кіно|хронікально-документальних]] і науково-популярних фільмів. | ||
+ | |||
+ | ==Література== | ||
+ | # Лебедев Н. История кино СССР. Вып. 2. Москва, 1959. | ||
+ | # Шимон А. Страницы биографии украинского кино. Киев, 1974. | ||
+ | # Миславський В. Н.Кино в Украине. 1896—1921. Факты. Фильмы. Имена. Харьков, 2005. | ||
+ | # Миславский В. Фактографическая история кино в Украине. 1896–1930. Т.1. Харьков, 2016. | ||
== Автор ВУЕ == | == Автор ВУЕ == | ||
Рядок 10: | Рядок 27: | ||
[[Категорія:Цивілізація]] | [[Категорія:Цивілізація]] | ||
[[Категорія:Поняття]] | [[Категорія:Поняття]] | ||
− | [[Категорія: | + | [[Категорія:Е-ВУЕ]] |
+ | [[Категорія:Озвучено]] | ||
[[Категорія:ВУЕ]] | [[Категорія:ВУЕ]] | ||
[[Категорія:Мистецтвознавство]] | [[Категорія:Мистецтвознавство]] |
Поточна версія на 15:38, 25 березня 2024
Агітфі́льм — різновид кіномистецтва. За змістом і формою політично загострений ігровий фільм-плакат, переважно короткометражний, близький до кінолистівок, кіномонтажів з хронікальними вставками тощо.
Поширився у 1920-ті. Відзначався актуальністю та злободенністю, мав тематичний діапазон від трагедії до гострої сатири. Агітфільми демонстрували в кінотеатрах, на вулицях, у парках тощо, невід’ємні в діяльності агітпоїздів.
1919–1920 Всеукраїнський кінокомітет разом з політвідділами Червоної армії організував випуск понад 30 агітфільмів, зокрема, їх випускали кіновидавництво «Червона зірка» в м. Києві, політвідділ 41-ї дивізії в м. Одесі. Більшість стрічок присвячено Червоній армії («Червоні по білих», «Червоноармійцю, хто твій ворог?», «Червоний командир»). Фільми відображали актуальні події («Митька-бігунець», «Паразит», «В царстві ката Денікіна»), висвітлювали нові суспільні відносини («Єдина світова республіка праці», «Братерський союз міста і села», «Два світи», «Перше травня»).
Створювалися агітфільми на антирелігійні та санітарно-освітні теми («Одеса — Південна Пальміра», «Боротьба з ховрахами]]»). Серед постановників агітфільмів цього періоду — М. Бонч-Томашевський («Це буде останній і вирішальний бій», «Мир хатам — війна палацам»), М. Вернер («Все для фронту), А. Лундін («Всевобуч», «Революційний тримайте крок»), М. Салтиков («Ми переможемо»), сценаристи — І. Леонідов, М. Кольцов, М. Наумов, Г. Тасін, Л. Нікулін, О. Вознесенський, Б. Леонідов, З. Тулуб, Я. Ядов, Н. Анін, Л. Замковий, Е. Пухальський. В агітфільмах знімалися професійні та самодіяльні актори.
На початку 1930-х років поширився різновид агітфільму — агітпропфільм, герої якого — робітники: металурги, залізничники, шахтарі, ударники будівництва. Серед ігрових фільмів, поставлених в Україні, — «Накип» («Буйні паростки», 1930; режисер Л. Луков), «Вогні Бессемера» (1931; режисери Є. Косухін, П. Коломойцев) та ін. Зважаючи на художню недосконалість (схематичність, дидактичність), їх випуск з 1938 фактично припинився.
У роки Другої світової війни виходили антифашистські агітфільми — «Бойові кінозбірники». Зокрема, українські кінематографісти підготували 9-й їх випуск (1942), що складався з трьох кіноновел: «Квартал № 14» (режисер І. Савченко), «Сині скелі» (режисер В. Браун), «Маяк» (режисер М. Донськой).
Агітфільми знімалися також за кордоном, зокрема, у 1960–1970-х під час масових заворушень у Франції, Італії, ФРН, США і Японії аматорськими студентськими колективами, а іноді й професійними режисерами (Ж. Л. Годар і група кінематографістів «Дзиґа Вертов» 1968 у Франції).
Наприкінці 20 — на початку 21 ст. агітфільми знімають до якоїсь політичної події для впливу на суспільну думку (передвиборні агітфільми тощо). Надалі естетику агітфільмів поглиблено і розвинуто у фільмах з яскраво вираженою політичною і соціальною спрямованістю. Переважно це художньо-публіцистичні документальні стрічки, випущені студіями хронікально-документальних і науково-популярних фільмів.
Література
- Лебедев Н. История кино СССР. Вып. 2. Москва, 1959.
- Шимон А. Страницы биографии украинского кино. Киев, 1974.
- Миславський В. Н.Кино в Украине. 1896—1921. Факты. Фильмы. Имена. Харьков, 2005.
- Миславский В. Фактографическая история кино в Украине. 1896–1930. Т.1. Харьков, 2016.