Відмінності між версіями «Адамсон, Амандус Генріх»

Рядок 20: Рядок 20:
 
1875 А. Адамсон переїхав до Санкт-Петербурга, а 1876 вступив до Петербурзької Академії мистецтв по класу живопису, згодом перейшов до класу скульптури. Протягом 1887–1891 вдосконалював мистецтво у Парижі. Викладав в училищі технічного рисування Штиґліца (1879, 1901–1904) та в рисувальній школі Товариства заохочування художників (1886–87) у Санкт-Петербурзі.  
 
1875 А. Адамсон переїхав до Санкт-Петербурга, а 1876 вступив до Петербурзької Академії мистецтв по класу живопису, згодом перейшов до класу скульптури. Протягом 1887–1891 вдосконалював мистецтво у Парижі. Викладав в училищі технічного рисування Штиґліца (1879, 1901–1904) та в рисувальній школі Товариства заохочування художників (1886–87) у Санкт-Петербурзі.  
 
==Творчість==
 
==Творчість==
Адамсон працював у жанрах монументальної пластики, камерної мініатюри, живопису. Основна тема творів — море. 1902 у м. Таллінні, у парку Кадріорг встановлено пам’ятник «Морякам броненосця „Русалка“», у створенні якого художник і скульптор виявив себе як майстер монументального мистецтва. Серед творів Адамсона: «Хвиля» (1889), «Рибалка з острова Муху» (1892), «У тривожному чеканні» (1897), «Останній подих корабля» (1899), пам’ятник запорожцям — першим переселенцям у Краснодарський край (1911), «Калевіпоег» (1927). А. Адамсон — автор пам’ятників Петру І в Полтаві (1915), затопленим кораблям у Севастополі (1905) та композиції «Русалка» в Місхорі (1905). У 1918 А. Адамсон залишив Санкт-Петербург і переїхав до м. Палдіскі, де жив і працював до смерті. Твори А. Адамсона зберігаються у музеях міст Таллінна, Тарту, Риги, музеї Миргородського керамічного технікуму та ін.
+
Адамсон працював у жанрах монументальної пластики, камерної мініатюри, живопису. Основна тема творів — море. 1902 у м. Таллінні, у парку Кадріорг встановлено пам’ятник «Морякам броненосця „Русалка“», у створенні якого художник і скульптор виявив себе як майстер монументального мистецтва. Серед творів Адамсона: «Хвиля» (1889), «Рибалка з острова Муху» (1892), «У тривожному чеканні» (1897), «Останній подих корабля» (1899), пам’ятник запорожцям — першим переселенцям у Краснодарський край (1911), «Калевіпоег» (1927). А. Адамсон — автор пам’ятників Петру І в Полтаві (1915), затопленим кораблям у Севастополі (1905) та композиції «Русалка» в Місхорі (1905).  
 +
 
 +
У 1918 А. Адамсон залишив Санкт-Петербург і переїхав до м. Палдіскі, де жив і працював до смерті.  
 +
Твори А. Адамсона зберігаються у музеях міст Таллінна, Тарту, Риги, музеї Миргородського керамічного технікуму та ін.
  
 
== Література ==  
 
== Література ==  

Версія за 10:57, 29 березня 2018

Адамсон, Амандус Генріх 

А́дамсон, А́мандус Ге́нріх (ест. Adamson, Amandus Heinrich; 12.11.1855, хутір Ууга-Рятсепа, поблизу Палдіскі, тепер Естонія — 26.06.1929, м. Палдіскі, Естонія) — скульптор, художник, академік Петербурзької Академії мистецтв (з 1907), один із засновників естонського національного мистецтва.

Адамсон, Амандус Генріх

Народження 1855
Місце народження хутір Ууга-Рятсепа, поблизу Палдіскі, тепер Естонія
Смерть 1929
Місце смерті Палдіскі, Естонія
Напрями діяльності мистецтво

Життєпис

1875 А. Адамсон переїхав до Санкт-Петербурга, а 1876 вступив до Петербурзької Академії мистецтв по класу живопису, згодом перейшов до класу скульптури. Протягом 1887–1891 вдосконалював мистецтво у Парижі. Викладав в училищі технічного рисування Штиґліца (1879, 1901–1904) та в рисувальній школі Товариства заохочування художників (1886–87) у Санкт-Петербурзі.

Творчість

Адамсон працював у жанрах монументальної пластики, камерної мініатюри, живопису. Основна тема творів — море. 1902 у м. Таллінні, у парку Кадріорг встановлено пам’ятник «Морякам броненосця „Русалка“», у створенні якого художник і скульптор виявив себе як майстер монументального мистецтва. Серед творів Адамсона: «Хвиля» (1889), «Рибалка з острова Муху» (1892), «У тривожному чеканні» (1897), «Останній подих корабля» (1899), пам’ятник запорожцям — першим переселенцям у Краснодарський край (1911), «Калевіпоег» (1927). А. Адамсон — автор пам’ятників Петру І в Полтаві (1915), затопленим кораблям у Севастополі (1905) та композиції «Русалка» в Місхорі (1905).

У 1918 А. Адамсон залишив Санкт-Петербург і переїхав до м. Палдіскі, де жив і працював до смерті. Твори А. Адамсона зберігаються у музеях міст Таллінна, Тарту, Риги, музеї Миргородського керамічного технікуму та ін.

Література

  1. Адамсон А. Юбилейная выставка. Таллин, 1955.
  2. Климчук О. Крізь призму граніту // Україна. 1980. № 38.
Увага! Опитування читачів ВУЕ. Заповнити анкету ⟶