Відмінності між версіями «Абдулов, Олександр Гаврилович»
| Рядок 25: | Рядок 25: | ||
1975 закінчив Державний інститут театрального мистецтва (ДІТМ; тепер Російський інститут театрального мистецтва — ДІТМ, м. Москва). Студентом 4-го курсу зіграв роль лейтенанта Плужникова у виставі за повістю «У списках не зазначений» Б. Васильєва на сцені Московського театру ім. Ленінського комсомолу (тепер театр «Ленком»). Відтоді вся його театральна кар’єра пов’язана з «Ленкомом». Велику роль у творчому становленні актора зіграв головний режисер театру М. Захаров. | 1975 закінчив Державний інститут театрального мистецтва (ДІТМ; тепер Російський інститут театрального мистецтва — ДІТМ, м. Москва). Студентом 4-го курсу зіграв роль лейтенанта Плужникова у виставі за повістю «У списках не зазначений» Б. Васильєва на сцені Московського театру ім. Ленінського комсомолу (тепер театр «Ленком»). Відтоді вся його театральна кар’єра пов’язана з «Ленкомом». Велику роль у творчому становленні актора зіграв головний режисер театру М. Захаров. | ||
| + | |||
| + | ==Творчість== | ||
Ролі у театрі: Хоакін («Зірка і смерть Хоакіна Мур’єти» О. Рибникова, за драматичною кантатою П. Неруди, 1976), Фернандо Лопес, Людина театру, Палаючий єретик («„Юнона“ і „Авось“» О. Рибникова та А. Вознесенського, 1981), Сиплий («Оптимістична трагедія» В. Вишневського, 1983), Менахем-Мендл («Поминальна молитва» Г. Горіна, 1989), Олексій Іванович («Варвар і єретик» за Ф. Достоєвським, 1997) та ін. Став широко відомим після виконання ролі Ведмедя у телефільмі «Звичайне диво» (1978, режисер М. Захаров). | Ролі у театрі: Хоакін («Зірка і смерть Хоакіна Мур’єти» О. Рибникова, за драматичною кантатою П. Неруди, 1976), Фернандо Лопес, Людина театру, Палаючий єретик («„Юнона“ і „Авось“» О. Рибникова та А. Вознесенського, 1981), Сиплий («Оптимістична трагедія» В. Вишневського, 1983), Менахем-Мендл («Поминальна молитва» Г. Горіна, 1989), Олексій Іванович («Варвар і єретик» за Ф. Достоєвським, 1997) та ін. Став широко відомим після виконання ролі Ведмедя у телефільмі «Звичайне диво» (1978, режисер М. Захаров). | ||
Версія за 16:07, 15 травня 2018
Абду́лов, Олекса́ндр Гаври́лович (рос. Абдулов, Александр Гаврилович; 29.05.1953, м. Тобольськ Тюменської обл., тепер РФ — 03.01.2008, м. Москва, РФ) — актор театру і кіно, кінорежисер, народний артист Росії (з 1991).
|
Абдулов, Олександр Гаврилович | |
|---|---|
| Народження | 1953 |
| Місце народження | Тобольськ, Тюменська область, Росія |
| Смерть | 2008 |
| Місце смерті | Москва, Росія |
| Alma mater | Російський інститут театрального мистецтва, Москва |
| Напрями діяльності | акторське мистецтво, кіномистецтво, театральне мистецтво, телебачення |
Життєпис
Народився в мистецькій родині: батько був режисером місцевого театру.
1975 закінчив Державний інститут театрального мистецтва (ДІТМ; тепер Російський інститут театрального мистецтва — ДІТМ, м. Москва). Студентом 4-го курсу зіграв роль лейтенанта Плужникова у виставі за повістю «У списках не зазначений» Б. Васильєва на сцені Московського театру ім. Ленінського комсомолу (тепер театр «Ленком»). Відтоді вся його театральна кар’єра пов’язана з «Ленкомом». Велику роль у творчому становленні актора зіграв головний режисер театру М. Захаров.
Творчість
Ролі у театрі: Хоакін («Зірка і смерть Хоакіна Мур’єти» О. Рибникова, за драматичною кантатою П. Неруди, 1976), Фернандо Лопес, Людина театру, Палаючий єретик («„Юнона“ і „Авось“» О. Рибникова та А. Вознесенського, 1981), Сиплий («Оптимістична трагедія» В. Вишневського, 1983), Менахем-Мендл («Поминальна молитва» Г. Горіна, 1989), Олексій Іванович («Варвар і єретик» за Ф. Достоєвським, 1997) та ін. Став широко відомим після виконання ролі Ведмедя у телефільмі «Звичайне диво» (1978, режисер М. Захаров).
Знявся у понад 120 фільмах; знакові серед них — стрічки режисерів М. Захарова («Той самий Мюнхгаузен», 1979, «Дім, який збудував Свіфт», 1982, «Формула кохання», 1984, «Убити дракона», 1988) та В. Сергєєва («Геній», 1991, «Шизофренія», 1997).
Про широкий творчий діапазон актора свідчать фільми за його участі: «Карнавал» (1981), «Майстер і Маргарита» (2005) та ін. Знімався на українських кіностудіях: Одеській кіностудії («У пошуках капітана Гранта», 1985, «Десять негренят», 1987, обидва — режисер С. Говорухін), Національній кіностудії ім. О. Довженка («Бережи мене, мій талісмане», 1986, режисер Р. Балаян). Простежується трансформація героя Абдулова на сцені та екрані: від емоційного й темпераментного героя-лицаря (1970-ті), самозаглибленого шукача пригод (1980-ті) — до жорсткого, холодного прагматика 1990-х.
Абдулов — автор проекту «Антреприза Олександра Абдулова» (1993), в рамках якого поставив виставу для дітей «Бременські музиканти». Як режисер ігрового кіно дебютував 2000 мюзиклом «Бременські музиканти and Co». Відомий як організатор фестивалю «Задвірки» (1993), більша частина прибутків від якого йшла на благодійність. У другій половині 1990-х Абдулов — генеральний директор Московського міжнародного фестивалю.
Автор книжки «Хочу залишитися легендою» (2008).
Лауреат Національної кінематографічної премії «Ніка» (2007), премій «Кришталева Турандот» (1997), «Золотий овен» (1998) та інших відзнак. Нагороджений орденами Пошани (1997), «За заслуги перед Вітчизною» IV ступеня (2007).
Твори
- Хочу остаться легендой. Москва, 2008.
Література
- Баженова Л. Александр Абдулов // Ленком. Москва, 2000.
- Александр Абдулов глазами друзей / Сост. Б. Поюровський. Москва, 2008.
