Абстиненція

Абстине́нція (лат. abstinentia — стримання) — багатозначний термін:

1) Похмільний синдром; стан. Виникає внаслідок раптового повного або часткового припинення приймання токсикоманічної речовини, яку раніше особа вживала регулярно. Характеризується психічними та сомато-неврологічними розладами. Клінічна картина та перебіг залежать від природи речовини, дози і тривалості її вживання. Прийняття невеликої кількості раніше вживаної речовини зменшує або знімає зовсім сомато-неврологічні та психічні розлади, що з’явилися при певному виді абстиненції. Абстиненція також може бути викликана позбавленням умовно закріпленого стимулу за відсутності зловживання психоактивною речовиною. У судово-слідчій практиці найчастіше зустрічається абстиненція при алкоголізмі, опійній наркоманії та полінаркоманії. Вияви абстиненції у хворих на токсикоманію, алкоголізм і наркоманію не позбавляють їх здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними.

2) У психоаналізі — термін, який вживається стосовно етичних і моральних принципів і правил, що визначають стосунки між лікарем і пацієнтом. Термін впроваджено 1910 засновником психоаналізу З. Фройдом (Фрейдом). Принцип абстиненції передбачає, що дії психоаналітика мають бути максимально нейтральними. При психоаналітичному лікуванні необхідно стримуватися від задоволення бажань пацієнта. Лікування має бути тривалим, щоб виявити причини психічного розладу.

Література

1. Медсестринство в психіатрії. Тернопіль, 2001.
2. Бюрингер Г., Ферстль Р. Расстройства, вызванные употреблением психоактивных веществ: интервенция // Клиническая психология. Санкт­Петербург, 2003.
3. Айвазова А. Е. Психологические аспекты зависимости. Санкт-Петербург, 2003.
4. Лейбин В. М. Психоанализ. Санкт-Петербург, 2008.

Автор ВУЕ

• О. С. Чабан