Агролісомеліоративне районування

Агролісомеліорати́вне районува́ння — різновид природно-сільськогосподарського районування, що базується на науково обґрунтованому поділі території на таксономічні одиниці — агролісомеліоративні зони і райони, однорідні за ґрунтово-кліматичними умовами, рельєфом, особливостями ландшафтів тощо.

Методика агролісомеліоративного районування. Агролісомеліоративне районування здійснюється за різними методиками і показниками: а) агролісомеліоративне районування за ґрунтово-кліматичними умовами (Б. Логгінов); б) агролісомеліоративне районування за інтенсивністю ерозійних процесів (П. Пастернак, М. Приходько): І — тип умов слабкої інтенсивності, ІІ — середньої, ІІІ — високої; в) вітроерозійне агролісомеліоративне районування. (І. Бучинський): 5 районів (І–V) за ступенем повторюваності і тривалості пилових бур; г) агролісомеліоративне районування на фізико-географічній основі даних про ландшафтно-типологічну структуру території і прояви вітрової та водної ерозії (А. Стадник) та ін.

Тож при проведенні агролісомеліоративного районування беруть до уваги різні показники: стан ґрунтів (деградація, опустелювання та ін.), кліматичні умови (водний і тепловий режими), лісорослинні умови, специфіку сільськогосподарського виробництва, соціально-економічні чинники тощо. Агролісомеліоративне районування пов’язане і погоджене з іншими районуваннями: природно-сільськогосподарським, ґрунтово-географічним, агрокліматичним, агроґрунтовим.

Агролісомеліоративне районування України. Агролісомеліоративне районування зумовлене різноманітністю типів ґрунтів на території України, істотним зменшенням зволоження із заходу на схід і збільшенням тепла з півночі на південь У сучасному агролісомеліоративному районуванні територія України поділена на 15 агролісомеліоративних районів; із них 13 (І–XIII) — у рівнинній частині; 2 (XIV–XV) — у гірській.

На Поліссі переважають дерново-підзолисті ґрунти переважно піщаного і супіщаного гранулометричного складу, хоч тут випадає понад 600 мм опадів на рік. Ці ґрунти погано утримують вологу. У Лісостепу переважають чорноземи типові та опідзолені, темно-сірі опідзолені ґрунти. У зоні Степу типовими є чорноземи звичайні та південні, які сформувалися у найбільш південній частині Степової зони. У зоні Сухого Степу зосереджені темно-каштанові та каштанові ґрунти, каштанові ґрунти різною мірою солонцюваті. Ступінь зволоженості території (який визначають відношенням середньої кількості опадів до середньорічної інтенсивності випаровування) також суттєво змінюється — від 0,4 (Херсонська обл.) до 1,2 (Львівська, Рівненська, Волинська обл.). У межах кожного агролісомеліоративного району додатково виділено конкретні типи лісорослинних умов, що відображають особливості рельєфу, механічного складу та фізичного стану ґрунту, глибини гумусового горизонту, вмісту гумусу, складу ґрунтотвірних і підстилаючих порід, ступінь солонцюватості ґрунту, прояви водної чи вітрової ерозії та інші чинники, на які необхідно зважати під час проектування і здійснення агролісомеліоративних заходів.

Оскільки в різних фізико-географічних зонах України сформувалися відповідні зональні типи ґрунтів, що поєднуються з інтразональними, то й агролісомеліоративні прийоми та заходи в межах цих територій суттєво відрізняються.

Значення агролісомеліоративного районування. Агролісомеліоративне районування набуває актуальності у зв’язку із збільшенням посівних площ, зайнятих технічними культурами, недотриманням правил сівозмін, інтенсифікацією технічного і хімічного навантаження на ґрунтовий покрив та великими площами деградованих земель. На основі агролісомеліоративного районування: а) планують і проектують агролісомеліоративні роботи; б) встановлюють асортимент деревних порід, чагарників і вирощують захисні лісові насадження; в) удосконалюють системи охорони ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення; г) застосовують однорідні технології агролісомеліоративних заходів на тих чи тих територіях. Згідно з Концепцією розвитку агролісомеліорації в Україні (2013), питання агролісомеліоративного районування є одним із пріоритетних для проведення інвентаризації земель, лісовпорядкування, економічно-ефективним засобам у боротьбі з ерозією ґрунтів, повернення до господарського використання порушених земель та створення стійких лісоаграрних ландшафтів.

Література

1. Генсірук С. А. Ліси Українських Карпат та їх використання. Київ, 1964.
2. Генсірук С. А., Бондар В. С. Лісові ресурси України, їх охорона і використання. Київ, 1973.
3. Генсирук С. А. и др. Овраги и пески: Лесоразведение, экология, экономика. Киев, 1985.
4. Генсірук С. А. Регіональне природокористування. Львів, 1992.
5. Генсірук С. А. Ліси України. Львів, 2002.
6. Стадник А. П. Лісомеліоративне районування України як ландшафтно-екологічна основа для створення загальнодержавної оптимізованої системи захисних лісових насаджень // Лісівництво і агролісомеліорація. 2004. Вип. 106.
7. Булигін С. Ю. Формування екологічно сталих агроландшафтів. Київ, 2005.
8. Стадник А. П. Про стан та подальшу розробку наукових основ складових оптимізованої системи захисних лісових насаджень агроландшафтів України // Лісівництво і агролісомеліорація. 2005. Вип. 108.
9. Парпан В. І. Наукові напрямки і здобутки Українського науково-дослідного інституту гірського лісівництва імені П. С. Пастернака // Лісівнича академія наук. Наукові праці. 2005. Вип. 4.
10. Парпан В. І. Екологічна лісова комп’ютерна модель Forkome. Івано-Франківськ, 2006.
11. Мігунова О. С., Стадник А. П. Удосконалення агротехніки і розширення асортименту порід для насаджень на засолених і піщано-черепашкових ґрунтах півдня України на лісотипологічній основі // Лісівництво і агролісомеліорація. 2006. Вип. 110.
12. Парпан В. І., Парпан Т. В. Основні принципи сучасної парадигми гірського лісознавства та лісівництва Українських Карпат // Лісівництво і агролісомеліорація. 2008. Вип. 114.
13. Юхновський В. Ю. та ін. Агролісомеліорація. Київ, 2012.

Автор ВУЕ

• Редакція ВУЕ