Аерація води

Аерація води в акваріумі

Аера́ція води́ — збагачення водного середовища киснем за допомогою хімічних (внесення хімічних реагентів — гідроген пероксиду, кальцій пероксиду, калій перманганату тощо, які, взаємодіючи з водою, виділяють кисень), біологічних (стимулювання розвитку фітопланктону водойм як головного продуцента кисню; вселення рослиноїдних риб, що оптимізують видовий склад водної рослинності), та механічних методів. У практиці аквакультури застосовують переважно механічні засоби аерації води, які забезпечують:

• розбризкування води у шарі атмосферного повітря;
• розпилення атмосферного повітря у шарі води;
• змішування води з повітрям під високим тиском;
• змішування води з повітрям у товщі водойми;
• змішування води з повітрям біля поверхні водойми й у товщі води.

Більшість аераційних установок функціонує за принципом продування атмосферного повітря у вигляді дрібних бульбашок через товщу води, завдяки чому кисень повітря розчиняється у ній, досягаючи концентрації до 7–8 мг/дм³. Ефективнішим методом насичення води киснем є оксигенація, застосування якої дозволяє підвищити вміст кисню до 15–50 мг/л. Оксигенатори — пристрої, що забезпечують збагачення води киснем за безперервного потоку та перевищення рівня рівноважного насичення не з атмосферного повітря, а із суміші газів, більшу частку в якій (понад 90 %) становить кисень.

В індустріальній аквакультурі застосовують також акватектори — апарати, принцип дії яких ґрунтується на процесі дифузії мікробульбашок газу діаметром 0,05 мм у воді.

Література

1. Запольський А. К. Водопостачання, водовідведення та якість води. Київ : Вища школа, 2005. 671 с.
2. Алимов С.І., Андрющенко А.І. Ставове рибництво: Київ: Видавничий центр НАУ, 2008. 636 с.
3. Жигин А. В. Замкнутые системы в аквакультуре. Москва : РГАУ-МСХА, 2011. 664 с.

Автор ВУЕ

• І. І. Грициняк