Акант (архітектура)

Ака́нт (франц. acanthe, грец. ἄϰανθος, від ἄϰή — голка і ἄνθος — квітка) — в архітектурі — орнаментальний елемент скульптурного оздоблення фасадів та інтер’єрів споруд у вигляді зубчастого листка рослини з такою ж назвою, поширеної в країнах Середземномор’я. Акант покладено в орнаментальну основу корінфського ордера та композитного ордера. Акант широко використовували при оздобленні фасадів культових споруд, зведених у стилі бароко (дзвіниця на Дальніх печерах Києво-Печерської лаври, 1754–1761), у культових та цивільних будівлях класицизму для оздоблення капітелей, фризів, консолей (Воронцовський палац в Одесі, 1826–1830). У радянській архітектурі акант поширився в 1930-х та 1950-х. Акант в українському живописі (графічні орнаментальні заставки і кінцівки в книгах) та декоративно-ужитковому мистецтві відомий від 12 ст. (шиферні плити з Софійського собору), поширився у 15–19 ст. (стилі: ренесанс, бароко, рококо, класицизм), спорадично — у 20 ст. Стилізований листок або гілку аканту як один з елементів орнаментальної композиції часто застосовували у золотарстві (оправи до книг, церковне начиння; майстри І. Равич, М. Юревич, І. Атаназевич), художній литві (гармати, дзвони; майстри К. Балашевич, І. Бельман, Ф. Полянський, А. Станке, К. Франке), різьбленні (шати до ікон, царські врата, меблі), вишиванні й ткацтві (одяг, тканини).