Австралійські мови

Австралі́йські мо́ви — мови автохтонного населення Австралії. Генетичну спорідненість не доведено, хоча були спроби встановити спорідненість із тасманськими і папуаськими мовами. Сліди зовнішніх впливів (імовірно, папуасських) спостерігають лише в мовах півострова Кейп-Йорк. До початку європейської колонізації налічувалося близько 300 тис. австралійців, що розмовляли понад 260 мовами. Проте вже у другій половині 20 ст. аборигенів лишилося менше 160 тис., а австралійськими мовами не володіла й половина. 2004 зі 170 тис. австралійців аборигенного походження лише 47 тис. мало певні знання австралійських мов. На сьогодні з близько 150 живих австралійських мов майже всі перебувають під загрозою зникнення. Лише так званою «мовою Західної пустелі» розмовляє до 4 тис. осіб, деякими (альяварр, аранта, аррернте, валмаджарі, валпірі, нгааньятьяра, нгаанятьяра) володіє близько 1 тис. мовців, рештою мов — від одиниць до кількохсот людей. У багатьох спільнотах практикують білінгвізм. Низка мов має численні діалекти, зокрема зі значними лексичними розходженнями, що ускладнює розмежування мов і діалектів, тому загальну кількість австралійських мов іноді оцінюють у 500–600, а з урахуванням мертвих мов і говірок — у 700–750. До австралійських мов належать 12 окремих мов — анділяуґва, варраі, ґунавіді, какадю, кунґаракань, манґараї, мінкін, накара, нґевіі, нунґґубуйю, тіві, янюла та 16 родин — бунаба (2 мови), буреран (2), вороран (7–12), ґарама (2), ґунвіінґу (11–22), родина Дейлі (12–19), дьєрраґан (3–5), дііґілі-вамбая (3), дяміндюнґ (4), іваіді (5–7), карава (2), ларакіа (2), манґері (2), мара (3), мірнді (5–7), нюлнюл (4–8), пама-нюнґа (25 груп і 16 окремих мов, усього близько 180 мов). Значна кількість мов на сьогодні вже зникла, зокрема, ґіімбійю, маррґу. Пама-нюнґа охоплює ⅞ території континенту і є найчисленнішою родиною (Р. Діксон не вважає пама-нюнґа родиною). Більшість австралійських мов типологічно й матеріально близькі, значні відмінності наявні лише в лексиці. Власного письма за рідкісними винятками не мають, послуговуються латиницею. Писемних пам’яток немає. В австралійських мовах зазвичай лише три голосних (і, а, u), які мають як довгі, так і короткі варіанти. Сполучення приголосних нечасті, наголос переважно на першому складі. У більшості мов (за винятком мов півострова Кейп-Йорк) немає фрикативних, увулярних та гортанних приголосних, а також протиставлень глухих — дзвінких. Значна кількість місць артикуляції: чотири місця у передньоязиковій зоні, за рахунок передньої чи задньої позиції язика та його форми (пласкої чи спрямованої). Підсистеми вибухових і носових мають по шість членів (білабіальний, інтердентальний, апікальний, ретрофлексний палатальний, велярний); є чотири латеральних, вібрант і три глайди (білабіальний, ретрофлексний, палатальний); у кожному локальному ряді наявний окремий носовий сонорний звук. У мовах півострова Кейп-Йорк (родина пама-нюнґа) немає ретрофлексних, однак наявні фрикативні. Інвентар мови кала-лаґав-йя ближчий до папуаських мов: протиставлення дзвінких і глухих (p — b, зубні t̪ — d̪, альвеолярні t — d, шиплячі s — z та їхні алофони tʃ — dʒ, задньоязикові k — ɡ); 8 голосних із протиставленням за протяжністю (i iː, e eː, a aː, ə əː, ɔ ɔː, o oː,ʊ ʊː, u uː). Австралійські мови аглютинативні, мовам півострова Арнемленд притаманний також полісинтетизм. У мовах родин пама-нюнґа, дінґілі-вамбая, карава і в мові мінкін є тільки суфікси, у решті — також префікси. Суб’єктно-об’єктні покажчики в багатьох мовах приєднуються не до присудка, а до особливої частки — «каталізатора» чи до першого слова в реченні: ŋadju-lu-lu ka-na-ŋgu nja-nji («я тебе бачу»), де ka — ергативний каталізатор; wawirri kapi-rna pantirni («я пронизую (списом) кенгуру»), де kapi — каталізатор (мова валбірі південно-західної групи родини пама-нюнґа). Дієслово має категорії способу, числа, рідше — особи; в категорії часу нерідко наявні два-три часи; у деяких мовах обов’язкова точна вказівка на момент доби, у який виконується дія. Категорію часу можуть мати й особові займенники та прислівники. Іменнику притаманна розвинена система відмінків. Кількість непохідних числівників невелика (зазвичай три-чотири), окремої категорії числівників не існує. У деяких мовах, крім однини і множини, є троїна (для другої і третьої особи-персони). У системі граматичних категорій у мові ларділ (група танґа родини пама-нюнґа) особові займенники множини мають дві форми: одна — для осіб парних поколінь стосовно мовця, інша — для непарних, напр. njari «ми з ним (братом, дідом, онуком)» та nja:ni «ми з ним (батьком, сином, прадідом)». Порядок слів у реченні зазвичай довільний, але переважає SOV (суб'єкт — обʼєкт — дієслово). Синтаксис ергативний, номінативними є тільки мови групи танґа і нґаярда родини пама-нюнґа. До 1930-х над вивченням австралійських мов працювали здебільшого етнографи й місіонери, які укладали словники й стислі граматичні нариси. У 1930–1950-ті завдяки діяльності А. Кейпелла та його учнів створено велику кількість наукових граматичних описів. 1961 було засновано Австралійський інститут вивчення аборигенів, що почав координувати всі етнографічні і лінгвістичні дослідження; з’являються детальні граматики і словники багатьох австралійських мов, починається їхнє порівняльно-історичне вивчення. 1972 Р. Діксон публікує граматику мови д’ірбал, яку пізніше стали застосовувати в лінгвістичних типологічних дослідженнях. З’являються теорії спорідненості й походження австралійських мов: Й. Нікольз виводить північні родини австралійських мов із Південно-Схіжної Азії, В. А. Фоллі виявляє лексичні подібності між реконструйованою Р. Діксоном прото-австралійською мовою та мовами на сході Нової Гвінеї (однак пізніше Р. Діксон відмовився від своєї гіпотези прото-австралійської мови). Австралійським мовам присвячено матеріали часопису Australian Journal of Linguistics.

Література

Capell A. A new approach to Australian linguistics. Sydney, 1956.

Wurm S. A. Languages of Australia and Tasmania. The Hague, 1972.

Dixon R. M. W. Searching for Aboriginal Languages. Chicago, 1989.

The non-Pama-Nyungan languages of northern Australia : comparative studies of the continent’s most linguistically complex region. Canberra, 2003.

Dixon R. The Languages of Australia: Cambridge Library Collection — Linguistics. Cambridge, 2011.

Автор ВУЕ

Т. К. Комарницька