Відмінності між версіями «Аббас, Махмуд»

Версія за 05:08, 20 листопада 2017

Абба́с, Махму́д [араб. سابع دومحم, партійне прізвисько Абу Мазен (араб. نزام وبا); 26.03.1935, м. Цфат, тепер Ізраїль] — палестинський громадсько-політичний і державний діяч. Під час арабо-ізраїльської війни 1948–1949 разом із родиною втік до Сирії. Закінчив юридичний факультет Дамаського університету й аспірантуру Університету дружби народів ім. Патріса Лумумби (Москва). 1982 в Інституті сходознавства АН СРСР захистив кандидатську дисертацію на тему «Зв’язок між нацистами й лідерами сіоністського руху», в якій стверджував наявність зазначених таємних контактів у 1933–1939, заперечував існування газових камер у концтаборах, ставив під сумнів загальновизнану кількість жертв Голокосту. Спільно з Ясіром Арафатом взяв участь у створенні Руху за національне визволення Палестини (ФАТХ) — ядро Організації визволення Палестини (ОВП), підготував низку терактів, зокрема захоплення в заручники 11 ізраїльських атлетів на мюнхенській Олімпіаді 1972. У 1981 обраний членом виконкому ОВП, очолив департамент арабських та міжнародних зв’язків. Підтримував тісні контакти з радянським керівництвом і КДБ (агент Кротов). У січні 1989 став співголовою радянсько-палестинського (потім — російсько-палестинського) Робочого комітету з Близького Сходу, згодом — почесним головою Товариства палестино-російської дружби. Як лідер поміркованого крила керівництва ОВП, дистанціювався від підтримки Я. Арафатом С. Хусейна й став співтворцем мирних домовленостей між ОВП та Ізраїлем: 13.09.1993 підписав ізраїльсько-палестинську «Декларацію про принципи», очолив палестинську частину Комітету зі зв’язку й відіграв ключову роль у виробленні угоди про впровадження тимчасового палестинського самоврядування в секторі Газа та м. Єрихоні. 28.09.1995 від імені ОВП підписав у м. Вашингтоні угоду з Ізраїлем про перехідний період, але внаслідок розбіжностей з Арафатом не увійшов до керівництва Палестинської національної автономії (ПНА). У травні 1996 обраний секретарем виконкому ОВП. 19.03.2003–06.09.2003 — прем’єр-міністр і міністр внутрішніх справ ПНА. Після смерті Я. Арафата 11.11.2004 очолив виконком ОВП, з 15.01.2005 — голова Палестинської національної адміністрації. На виборах у січні 2006 ФАТХ зазнав поразки від Ісламського руху опору (ХАМАС), внаслідок чого втратив контроль над сектором Газа, проте Західний берег річки Йордан залишився під владою Аббаса. У вересні 2011 Аббас ініціював розгляд питання про статус Палестини в ООН, наступного місяця домігся прийняття її до ЮНЕСКО як повноправного члена. 05.01.2013 підписав указ про перейменування ПНА на Державу Палестина, а посади голови ПНА — на Президента Держави Палестина.

Література

Litvak M., Webman E. From Empathy to Denial: Arab Responses to the Holocaust. London, 2012.
Schanzer J. State of Failure: Yasser Arafat, Mahmoud Abbas, and the Unmaking of the Palestinian State. New York, 2013.

Автор ВУЕ

В. І. Головченко

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
-Абба́с, Махму́д [араб. سابع دومحم, партійне прізвисько Абу Мазен (араб. نزام وبا); 26.03.1935, м. Цфат, тепер Ізраїль] — палестинський громадсько-політичний і державний діяч. Під час арабо-ізраїльської війни 1948–1949 разом із родиною втік до Сирії. Закінчив юридичний факультет Дамаського університету й аспірантуру Університету дружби народів ім. Патріса Лумумби (Москва). 1982 в Інституті сходознавства АН СРСР захистив кандидатську дисертацію на тему «Зв’язок між нацистами й лідерами сіоністського руху», в якій стверджував наявність зазначених таємних контактів у 1933–1939, заперечував існування газових камер у концтаборах, ставив під сумнів загальновизнану кількість жертв Голокосту. Спільно з Ясіром Арафатом взяв участь у створенні Руху за національне визволення Палестини (ФАТХ) — ядро Організації визволення Палестини (ОВП), підготував низку терактів, зокрема захоплення в заручники 11 ізраїльських атлетів на мюнхенській Олімпіаді 1972. У 1981 обраний членом виконкому ОВП, очолив департамент арабських та міжнародних зв’язків. Підтримував тісні контакти з радянським керівництвом і КДБ (агент Кротов). У січні 1989 став співголовою радянсько-палестинського (потім — російсько-палестинського) Робочого комітету з Близького Сходу, згодом — почесним головою Товариства палестино-російської дружби. Як лідер поміркованого крила керівництва ОВП, дистанціювався від підтримки Я. Арафатом С. Хусейна й став співтворцем мирних домовленостей між ОВП та Ізраїлем: 13.09.1993 підписав ізраїльсько-палестинську «Декларацію про принципи», очолив палестинську частину Комітету зі зв’язку й відіграв ключову роль у виробленні угоди про впровадження тимчасового палестинського самоврядування в секторі Газа та м. Єрихоні. 28.09.1995 від імені ОВП підписав у м. Вашингтоні угоду з Ізраїлем про перехідний період, але внаслідок розбіжностей з Арафатом не увійшов до керівництва Палестинської національної автономії (ПНА). У травні 1996 обраний секретарем виконкому ОВП. 19.03.2003–06.09.2003 — прем’єр-міністр і міністр внутрішніх справ ПНА. Після смерті Я. Арафата 11.11.2004 очолив виконком ОВП, з 15.01.2005 — голова Палестинської національної адміністрації. На виборах у січні 2006 ФАТХ зазнав поразки від Ісламського руху опору (ХАМАС), внаслідок чого втратив контроль над сектором Газа, проте Західний берег річки Йордан залишився під владою Аббаса. У вересні 2011 Аббас ініціював розгляд питання про статус Палестини в ООН, наступного місяця домігся прийняття її до ЮНЕСКО як повноправного члена. 05.01.2013 підписав указ про перейменування ПНА на Державу Палестина, а посади голови ПНА — на Президента Держави Палестина.
+'''Абба́с, Махму́д''' [араб. سابع دومحم, партійне прізвисько Абу Мазен (араб. نزام وبا); 26.03.1935, м. Цфат, тепер Ізраїль] — палестинський громадсько-політичний і державний діяч. Під час арабо-ізраїльської війни 1948–1949 разом із родиною втік до Сирії. Закінчив юридичний факультет Дамаського університету й аспірантуру Університету дружби народів ім. Патріса Лумумби (Москва). 1982 в Інституті сходознавства АН СРСР захистив кандидатську дисертацію на тему «Зв’язок між нацистами й лідерами сіоністського руху», в якій стверджував наявність зазначених таємних контактів у 1933–1939, заперечував існування газових камер у концтаборах, ставив під сумнів загальновизнану кількість жертв Голокосту. Спільно з Ясіром Арафатом взяв участь у створенні Руху за національне визволення Палестини (ФАТХ) — ядро Організації визволення Палестини (ОВП), підготував низку терактів, зокрема захоплення в заручники 11 ізраїльських атлетів на мюнхенській Олімпіаді 1972. У 1981 обраний членом виконкому ОВП, очолив департамент арабських та міжнародних зв’язків. Підтримував тісні контакти з радянським керівництвом і КДБ (агент Кротов). У січні 1989 став співголовою радянсько-палестинського (потім — російсько-палестинського) Робочого комітету з Близького Сходу, згодом — почесним головою Товариства палестино-російської дружби. Як лідер поміркованого крила керівництва ОВП, дистанціювався від підтримки Я. Арафатом С. Хусейна й став співтворцем мирних домовленостей між ОВП та Ізраїлем: 13.09.1993 підписав ізраїльсько-палестинську «Декларацію про принципи», очолив палестинську частину Комітету зі зв’язку й відіграв ключову роль у виробленні угоди про впровадження тимчасового палестинського самоврядування в секторі Газа та м. Єрихоні. 28.09.1995 від імені ОВП підписав у м. Вашингтоні угоду з Ізраїлем про перехідний період, але внаслідок розбіжностей з Арафатом не увійшов до керівництва Палестинської національної автономії (ПНА). У травні 1996 обраний секретарем виконкому ОВП. 19.03.2003–06.09.2003 — прем’єр-міністр і міністр внутрішніх справ ПНА. Після смерті Я. Арафата 11.11.2004 очолив виконком ОВП, з 15.01.2005 — голова Палестинської національної адміністрації. На виборах у січні 2006 ФАТХ зазнав поразки від Ісламського руху опору (ХАМАС), внаслідок чого втратив контроль над сектором Газа, проте Західний берег річки Йордан залишився під владою Аббаса. У вересні 2011 Аббас ініціював розгляд питання про статус Палестини в ООН, наступного місяця домігся прийняття її до ЮНЕСКО як повноправного члена. 05.01.2013 підписав указ про перейменування ПНА на Державу Палестина, а посади голови ПНА — на Президента Держави Палестина.
 == Література ==
-Litvak M., Webman E. From Empathy to Denial: Arab Responses to the Holocaust. London, 2012.
+#Litvak M., Webman E. From Empathy to Denial: Arab Responses to the Holocaust. London, 2012.
+#Schanzer J. State of Failure: Yasser Arafat, Mahmoud Abbas, and the Unmaking of the Palestinian State. New York, 2013.
-Schanzer J. State of Failure: Yasser Arafat, Mahmoud Abbas, and the Unmaking of the Palestinian State. New York, 2013.
 == Автор ВУЕ==
@@ Рядок 13: / Рядок 12: @@
 * В. І. Головченко
-{{Без категорій}}
 [[Категорія:е-ВУЕ]]
 [[Категорія:ВУЕ]]
 [[Категорія:Персоналія]]
+[[Категорія:Політичні науки]]