Абдикація

Абдика́ція (лат. abdicatio — зречення, відмова) — зречення престолу, відмова від влади, посади або сану. Зазвичай відбувається з моральних причин, за станом здоров’я або під примусом з боку ворожої династії, спадкоємця, в умовах громадянської війни або революції. У Стародавній Греції абдикація означала відлучення дорослого сина батьком від власної опіки. Це відбувалося, як правило, перед одруженням сина або якщо батько з певної причини позбавляв його спадщини. У римлян грецька абдикація трансформувалася в емансипацію, шляхом якої відбувалося звільнення повнолітнього сина з-під жорсткої батьківської влади. Закони XII таблиць (кодекс законів у Стародавньому Римі) передбачали, що «якщо батько вчинить продаж сина, останній вважається вільним». Перший випадок абдикації в сучасному розумінні зафіксований у Китаї 11.12.220, коли Лю Сє, останній імператор династії Хань, зрікся престолу. Останній випадок абдикації (станом на 01.10.2015) зафіксований 02.06.2014, коли король Іспанії Хуан Карлос І поступився владою своєму сину принцу Феліпе. 28.02.2013 відбулося зречення престолу Папою Римським Бенедиктом XVI (через вік і проблеми зі здоров’ям; перший подібний випадок після абдикації Папи Григорія XII у 1415).

Література

Wurm M. Apokeryxis, Abdicatio und Exheredatio. München, 1972.
Абдикацията на цар Фердинанд. Документи, спомени, факти. София. 1993.
Machtan L. Die Abdankung: Wie Deutschlands gekrönte Häupter aus der Geschichte fielen // Lothar Machtan. Berlin, 2008.
Richter S., Dirbach D. Thronverzicht. Die Abdankung in Monarchien vom Mittelalter bis in die Neuzeit. Köln, 2010.

Автор ВУЕ

М. П. Требін