Абстрактна лексика

Абстра́ктна ле́ксика — компонент лексичної системи мови, сукупність слів різних частин мови на позначення понять без реального втілення (якості, властивості, стану, дії, почуття, рис характеру, виявів ментальної діяльності людини, норм етикету тощо).

Найчастіше це іменники, що мають граматичне вираження абстрактності (певні словотвірні суфікси, відсутність форми множини, непоєднуваність із кількісними числівниками) або є науковими і виробничими термінами. До абстрактної лексики належить і дієслово «бути» у функції зв’язки.

Процес накопичення абстрактної лексики тривав протягом усього періоду існування мови з різною інтенсивністю. В українських писемних пам’ятках різних жанрів другої половини 16 — першої половини 17 ст. найчисленнішими є абстрактні іменники, з кінця 19 ст. і особливо в час національного відродження у 1920-х відбувається посилене нагромадження термінологічної абстрактної лексики. Серед основних шляхів поповнення абстрактної лексики: успадкування автохтонних абстрактних слів, творення нових за допомогою наявних словотворчих засобів за моделями, активними в мові, запозичення з інших мов.

Література

1. Апресян Ю. Д. Лексическая семантика: Синонимические средства языка. Москва, 1974.
2. Уфимцева А. А. Лексическое значение. Москва, 1986.
3. Полюга Л. М. Українська абстрактна лексика XIV — першої пол. XVII ст. Київ, 1991.

Автор ВУЕ

• М. І. Навальна