Відмінності між версіями «Авангардизм у політиці»

Версія за 08:27, 19 листопада 2017

Авангарди́зм у полі́тиці — радикальна, ідеологізована течія, представники якої пропонують прискорене розв’язання складних суспільних проблем простими засобами. Зазвичай вони оперують такими поняттями, як революція, переворот, очищення, рішучі дії, героїзм, штурм, стрибок, перебудова, світовий уряд та ін. З історико-політичного погляду авангардизм — це ідея докорінної перебудови світу, реальним проявом якої можна, зокрема, вважати революцію 1917 в Росії. Значний вплив на авангардистські теорію та практику справили праці А. Шопенгауера, К. Маркса, С. К’єркегора, Ф. Ніцше, В. Леніна, А. Бергсона, З. Фрейда, К. Ґ. Юнга, М. Хайдегера, Ж. Марітена, Ж.-П. Сартра, які суттєво змінили погляд на природу, сутність і призначення людини та колективних спільнот у сучасному світі. Представники авангардизму роблять ставку на кадрові зміни; різкий розрив зі стратегією і тактикою своїх попередників; політизацію й ідеологізацію всіх сфер суспільного життя; пошук винних у соціальних негараздах. Для адептів подібної діяльності є властивими утопізм; різкий розрив з існуючою традицією; волюнтаризм; адміністративно-командні методи управління; відірваність від реального стану справ; неадекватність пропонованих дій рівню розвитку політичної свідомості та культури конкретно взятого суспільства. Авангардизм може проявлятися на рівні масової свідомості як безпідставне прагнення основної частини населення до форсованих соціальних змін; віра у здатність окремих лідерів чи певної партії кардинально змінити ситуацію в країні, певному регіоні чи й у цілому світі. Полярно протилежним проявом є елітарний авангардизм, живильним ґрунтом якого слугують ідея про неготовність народу до демократії; абсолютизація ролі в суспільно-політичному розвитку свідомої меншості; популізм як засіб виправдання неготовності правлячої верхівки чи опозиції до вирішення нагальних завдань реформування суспільства; підміна державних органів чи управління кадрів партійними; надмірна та невиправдана ідеалізація модернізації авторитарними методами.

Література

Рудинеско Е. Філософи в обіймах бурі / Перекл. з франц. О. А. Юдіна. Київ, 2007.

Бюргер П. Теория авангарда. Москва, 2014.

Рыков А. В. Дискурс эстетизма/тоталитаризма // Актуальные проблемы теории и истории искусства. 2014. Вып. 4.

В. П. Горбатенко

@@ Рядок 2: / Рядок 2: @@
-Авангарди́зм у полі́тиці — радикальна, ідеологізована течія, представники якої пропонують прискорене розв’язання складних суспільних проблем простими засобами. Зазвичай вони оперують такими поняттями, як революція, переворот, очищення, рішучі дії, героїзм, штурм, стрибок, перебудова, світовий уряд та ін. З історико-політичного погляду авангардизм — це ідея докорінної перебудови світу, реальним проявом якої можна, зокрема, вважати революцію 1917 в Росії. Значний вплив на авангардистські теорію та практику справили праці А. Шопенгауера, К. Маркса, С. К’єркегора, Ф. Ніцше, В. Леніна, А. Бергсона, З. Фрейда, К. Ґ. Юнга, М. Хайдегера, Ж. Марітена, Ж.-П. Сартра, які суттєво змінили погляд на природу, сутність і призначення людини та колективних спільнот у сучасному світі. Представники авангардизму роблять ставку на кадрові зміни; різкий розрив зі стратегією і тактикою своїх попередників; політизацію й ідеологізацію всіх сфер суспільного життя; пошук винних у соціальних негараздах. Для адептів подібної діяльності є властивими утопізм; різкий розрив з існуючою традицією; волюнтаризм; адміністративно-командні методи управління; відірваність від реального стану справ; неадекватність пропонованих дій рівню розвитку політичної свідомості та культури конкретно взятого суспільства. Авангардизм може проявлятися на рівні масової свідомості як безпідставне прагнення основної частини населення до форсованих соціальних змін; віра у здатність окремих лідерів чи певної партії кардинально змінити ситуацію в країні, певному регіоні чи й у цілому світі. Полярно протилежним проявом є елітарний авангардизм, живильним ґрунтом якого слугують ідея про неготовність народу до демократії; абсолютизація ролі в суспільно-політичному розвитку свідомої меншості; популізм як засіб виправдання неготовності правлячої верхівки чи опозиції до вирішення нагальних завдань реформування суспільства; підміна державних органів чи управління кадрів партійними; надмірна та невиправдана ідеалізація модернізації авторитарними методами.
+'''Авангарди́зм у полі́тиці''' — радикальна, ідеологізована течія, представники якої пропонують прискорене розв’язання складних суспільних проблем простими засобами. Зазвичай вони оперують такими поняттями, як революція, переворот, очищення, рішучі дії, героїзм, штурм, стрибок, перебудова, світовий уряд та ін. З історико-політичного погляду авангардизм — це ідея докорінної перебудови світу, реальним проявом якої можна, зокрема, вважати революцію 1917 в Росії. Значний вплив на авангардистські теорію та практику справили праці А. Шопенгауера, К. Маркса, С. К’єркегора, Ф. Ніцше, В. Леніна, А. Бергсона, З. Фрейда, К. Ґ. Юнга, М. Хайдегера, Ж. Марітена, Ж.-П. Сартра, які суттєво змінили погляд на природу, сутність і призначення людини та колективних спільнот у сучасному світі. Представники авангардизму роблять ставку на кадрові зміни; різкий розрив зі стратегією і тактикою своїх попередників; політизацію й ідеологізацію всіх сфер суспільного життя; пошук винних у соціальних негараздах. Для адептів подібної діяльності є властивими утопізм; різкий розрив з існуючою традицією; волюнтаризм; адміністративно-командні методи управління; відірваність від реального стану справ; неадекватність пропонованих дій рівню розвитку політичної свідомості та культури конкретно взятого суспільства. Авангардизм може проявлятися на рівні масової свідомості як безпідставне прагнення основної частини населення до форсованих соціальних змін; віра у здатність окремих лідерів чи певної партії кардинально змінити ситуацію в країні, певному регіоні чи й у цілому світі. Полярно протилежним проявом є елітарний авангардизм, живильним ґрунтом якого слугують ідея про неготовність народу до демократії; абсолютизація ролі в суспільно-політичному розвитку свідомої меншості; популізм як засіб виправдання неготовності правлячої верхівки чи опозиції до вирішення нагальних завдань реформування суспільства; підміна державних органів чи управління кадрів партійними; надмірна та невиправдана ідеалізація модернізації авторитарними методами.
 == Література ==
@@ Рядок 14: / Рядок 14: @@
 В. П. Горбатенко
-{{Без категорій}}
 [[Категорія:е-ВУЕ]]
 [[Категорія:ВУЕ]]
+[[Категорія:Поняття]]
+[[Категорія:Політичні науки]]