Австразійські мови
Австразі́йські мо́ви, австроазійські мови — сім’я мов, поширених у південно-східній і південній Азії. Виокремлюють від 3 до 13 мовних груп, деякі з яких об’єднують у надгрупи. Загальноприйнятої класифікації австразійських мов не існує через недостатній рівень дослідження багатьох із них. Найпоширеніші в сучасній лінгвістиці класифікації П. Сідвелла й Ж. Діффліта. Згідно з першою, австразійські мови поділяють на 12 груп (мунда, кхасі-палаунг, яку іноді розділяють на групи кхасі і палаунг, кхмуйська, паканська, в’єтська, катуйська, бахнарська, кхмерська, пеарська, монська, аслійська й нікобарська), а також (гіпотетично) шомпенська мова. Згідно з другою, у складі австразійських мов є три групи: мунда, кхасі-кхмуйська й мон-кхмерська (основна). Інші класифікації близькі до згаданих, але об’єднують окремі з названих груп у надгрупи чи вважають групи надгрупами. Загалом до австразійських мов зараховують близько 170 мов; точної кількості не встановлено, оскільки більшість із них не має писемності, мало представлена в етнографічних записах, ними володіють небагато мовців. Найбільшими за кількістю носіїв є: в’єтнамська мова (за оцінкою 1999, близько 70 млн нативних носіїв), кхмерська мова (за оцінкою 2007, близько 16 млн носіїв), санталі (за оцінкою 2011, близько 6 млн носіїв). Кількість носіїв жодної іншої австразійської мови не перевищує 1 млн.
Більшості австразійських мов властивий багатий вокалізм і порівняно бідний консонантизм, протиставлення голосних за тонами, змісторозрізнювальна роль коротких і довгих голосних. Граматичні категорії у більшості австразійських мов виражено за допомогою префіксів і інфіксів, а також редуплікації початкових складів; суфіксальний спосіб словотворення поширений лише в мовах групи мунда. У всіх австразійських мовах, окрім кхасі, немає категорії роду. Важливе значення в багатьох мовах цієї сім’ї має категорія істоти/неістоти. Австразійським мовам не властивий вільний порядок слів у реченні.
Найдавніші писемні пам’ятки австразійських мов на основі індійської графіки — зразки монської (6 ст.) і кхмерської (7 ст.) мов, на основі китайських ієрогліфів — в’єтнамської мови (14 ст.). У наш час більшість писемних австразійських мов послуговується алфавітами, що ґрунтуються на латинській графіці. Винятками є: в’єтнамська мова на території Китаю (писемність на основі китайських ієрогліфів), кхмерська мова (модифіковане письмо брахмі), монська мова (писемність на основі брахмі), санталі (оригінальна фонетична писемність ол-чикі, винайдена 1925), соранська мова (оригінальна силабічна писемність соранг сомпенг, запроваджена місіонерами 1936), хо (оригінальне консонантно-складове письмо варанг-кшиті, створене у 20 ст., функціонує паралельно із деванагарі). На початку 20 ст. для мов кількох народів сім’ї австразійських мов у Лаосі також використовували письмо хом, створене як тайнопис.
Література
- Zide N., Barker M. Studies in Comparative Austroasiatic Linguistics. Mouton, 1966 (Indo-Iranian monographs, vol. 5.).
- Peiros I. Comparative Linguistics in Southeast Asia / Pacific Linguistics Series C, No. 142. Canberra, 1998.
- Diffloth G. The contribution of linguistic palaeontology and Austro-Asiatic // The Peopling of East Asia: Putting Together Archaeology, Linguistics and Genetics. London, 2005.
