Відмінності між версіями «Авідом, Менахем»
| Рядок 28: | Рядок 28: | ||
Композиторське письмо М. Авідома вирізняється інтонаційним синтезом стилістичних елементів музики Сходу з єврейським фольклором (зокрема, вияскравленням танцювальної фольклорної ритміки). | Композиторське письмо М. Авідома вирізняється інтонаційним синтезом стилістичних елементів музики Сходу з єврейським фольклором (зокрема, вияскравленням танцювальної фольклорної ритміки). | ||
| − | Автор 10 симфоній, першої ізраїльської опери на історичну тему «Олександра з династії Хасмонеїв» (1959), опер «Із роду в рід» (1955), «Крутій» (1967), «Нове вбрання короля» (1976), драматичні сцени «Печера Іодфата» (1978), радіоопери «Прощання» (1969), балету «Перлина і корал» (1971); низки інструментальних творів — Концертіно для скрипки і камерного оркестру (1972) тощо. Вплив експресіоністської школи [[Шенберґ, Арнольд | + | Автор 10 симфоній, першої ізраїльської опери на історичну тему «Олександра з династії Хасмонеїв» (1959), опер «Із роду в рід» (1955), «Крутій» (1967), «Нове вбрання короля» (1976), драматичні сцени «Печера Іодфата» (1978), радіоопери «Прощання» (1969), балету «Перлина і корал» (1971); низки інструментальних творів — Концертіно для скрипки і камерного оркестру (1972) тощо. Вплив експресіоністської школи [[Шенберґ, Арнольд|А. Шенберґа]] відчутно в Квінтеті для духових інструментів (1938), «Енігмі» для духових і ударних (1962). Елементи східного фольклору використано в «Пасторалі» й «Хорі» з 1-ї Симфонії, «Скерцо» з 3-ї Симфонії, друзькому танці «Дебка» з фіналу 5-ї Симфонії. Лауреат багатьох премій з музичного мистецтва, зокрема Державної премії Ізраїлю (1961). |
== Література == | == Література == | ||
Версія за 21:33, 15 травня 2018
Авідо́м, Мена́хем (івр. אבידום, מנחם; справжнє прізвище Малер-Калькштайн (Mahler-Kalkstein); 06.01.1908, м. Станіслав, тепер Івано-Франківськ, Україна — 05.08.1995, м. Тель-Авів, Ізраїль) — композитор, педагог і музичний критик, почесний доктор музикознавства Лондонського інституту прикладних досліджень (1991).
|
Авідом, Менахем | |
|---|---|
| Народження | 1908 |
| Місце народження | Івано-Франківськ, Україна |
| Смерть | 1995 |
| Місце смерті | Тель-Авів, Ізраїль |
| Alma mater | Паризька вища національна консерваторія музики й танцю, Париж |
| Напрями діяльності | музичне мистецтво, музикознавство |
Життєпис
Мати М. Авідома — племінниця австрійського композитора Г. Малера. 1925 родина виїхала до Палестини. Вивчав композицію в Паризькій консерваторії (1928–1931, клас А. Рабо).
1931–1934 — інспектор департаменту шкільної освіти в Єгипті, з 1935 викладав музичні дисципліни в Тель-Авіві (1937–1945 — у консерваторії).
1945–1952 — генеральний секретар Ізраїльського філармонічного оркестру, 1952–1955 — радник з питань мистецтва в Міністерстві туризму Ізраїлю.
1955–80 — генеральний директор Асоціації композиторів, авторів і музичних видавців Ізраїлю, голова Спілки композиторів Ізраїлю (до 1971), а 1982 обраний почесним головою останньої.
Композиторське письмо М. Авідома вирізняється інтонаційним синтезом стилістичних елементів музики Сходу з єврейським фольклором (зокрема, вияскравленням танцювальної фольклорної ритміки).
Автор 10 симфоній, першої ізраїльської опери на історичну тему «Олександра з династії Хасмонеїв» (1959), опер «Із роду в рід» (1955), «Крутій» (1967), «Нове вбрання короля» (1976), драматичні сцени «Печера Іодфата» (1978), радіоопери «Прощання» (1969), балету «Перлина і корал» (1971); низки інструментальних творів — Концертіно для скрипки і камерного оркестру (1972) тощо. Вплив експресіоністської школи А. Шенберґа відчутно в Квінтеті для духових інструментів (1938), «Енігмі» для духових і ударних (1962). Елементи східного фольклору використано в «Пасторалі» й «Хорі» з 1-ї Симфонії, «Скерцо» з 3-ї Симфонії, друзькому танці «Дебка» з фіналу 5-ї Симфонії. Лауреат багатьох премій з музичного мистецтва, зокрема Державної премії Ізраїлю (1961).
Література
- Who’s who in Israel and in the Work for Israel Abroad. Tel Aviv, 1972.
- Jaffe K. Solo Vocal Works on Jewish Themes: A Bibliography of Jewish Composers. New York, 2011.
