Агітфільм
Агітфі́льм — різновид кіномистецтва. Поширився у 1920-ті. За змістом і формою політично загострений ігровий фільм-плакат, переважно короткометражний, близький до кінолистівок, кіномонтажів з хронікальними вставками тощо. Відзначався актуальністю та злободенністю, мав тематичний діапазон від трагедії до гострої сатири. Агітфільми демонстрували в кінотеатрах, на вулицях, у парках тощо, невід’ємні в діяльності агітпоїздів. 1919–1920 Всеукраїнський кінокомітет разом з політвідділами Червоної армії організував випуск понад 30 агітфільмів, зокрема, їх випускали кіновидавництво «Червона зірка» в Києві, політвідділ 41-ї дивізії в Одесі. Більшість стрічок присвячено Червоній армії («Червоні по білих», «Червоноармійцю, хто твій ворог?», «Червоний командир»). Фільми відображали актуальні події («Митька-бігунець», «Паразит», «В царстві ката Денікіна»), висвітлювали нові суспільні відносини («Єдина світова республіка праці», «Братерський союз міста і села», «Два світи», «Перше травня»). Створювалися агітфільми на антирелігійні та санітарно-освітні теми («Одеса — Південна Пальміра», «Боротьба з ховрахами»). Серед постановників агітфільмів цього періоду — М. Бонч-Томашевський («Це буде останній і вирішальний бій», «Мир хатам — війна палацам»), М. Вернер («Все для фронту), А. Лундін («Всевобуч», «Революційний тримайте крок»), М. Салтиков («Ми переможемо»), сценаристи — І. Леонідов, М. Кольцов, М. Наумов, Г. Тасін, Л. Нікулін, О. Вознесенський, Б. Леонідов, З. Тулуб, Я. Ядов, Н. Анін, Л. Замковий, Е. Пухальський. В агітфільмах знімалися професійні та самодіяльні актори.
На початку 1930-х років поширився різновид агітфільму — агітпропфільм, герої якого — робітники: металурги, залізничники, шахтарі, ударники будівництва. Серед ігрових фільмів, поставлених в Україні, — «Накип» («Буйні паростки», 1930; режисер Л. Луков), «Вогні Бессемера» (1931; режисери Є. Косухін, П. Коломойцев) та ін. Зважаючи на художню недосконалість (схематичність, дидактичність), їх випуск з 1938 фактично припинився. У роки Другої світової війни виходили антифашистські агітфільми — «Бойові кінозбірники». Зокрема, українські кінематографісти підготували 9-й їх випуск (1942), що складався з трьох кіноновел: «Квартал № 14» (режисер І. Савченко), «Сині скелі» (режисер В. Браун), «Маяк» (режисер М. Донськой). Агітфільми знімалися також за кордоном, зокрема, у 1960–1970-х під час масових заворушень у Франції, Італії, ФРН, США і Японії аматорськими студентськими колективами, а іноді й професійними режисерами (Ж. Л. Годар і група кінематографістів «Дзиґа Вертов» 1968 у Франції). Наприкінці 20 — на початку 21 ст. агітфільми знімають до якоїсь політичної події для впливу на суспільну думку (передвиборні агітфільми тощо). Надалі естетику агітфільмів поглиблено і розвинуто у фільмах з яскраво вираженою політичною і соціальною спрямованістю. Переважно це художньо-публіцистичні документальні стрічки, випущені студіями хронікально-документальних і науково-популярних фільмів.
