Албанія

Алба́нія, Республіка Албанія (алб. Shqipёria, Republika e Shqipёrisё) — держава у Південно-Східній Європі, на Південному Заході Балканського півострова.

Албанія
Регіон планети	Південно-Східна Європа
Столиця	Тирана
Територія (кв.км)	28,748 км²
Чисельність населення (тис.осіб)	3 038 594
Офіційна мова	албанська мова
Грошова одиниця	Албанський лек

Походження назви держави точно не з’ясоване. За однією з версій, вона пов’язана з назвою іллірійського племені албанів (грец. Ἀλβανοί), що у давнину мешкало на території Балканського півострова, а також із назвою міста Албанополіса (грец. Ἀλβανόπολις), уперше згадуваного у середині 2 сторіччя Птоломеєм. На думку інших лінгвістів, вона походить від індоєвропейського кореня albh-, що означає «білий»; це може пояснюватися тим, що в країні розташовані вкриті снігом гори. Ще одна версія повʼязує назву цієї гірської країни з латинським словом altus — високий, крутий.

Албанська назва країни (Shqipёria), на думку дослідників, перекладається як «країна орлів» і вперше була вживана вождем антиосманського повстання Скандербергом, на гербі якого були орли, зустрічається також в албанському фольклорі. Існує й версія, за якою назва країни походить від албанських слів shqip — говорити зрозуміло, shqiptar — той, що говорить чітко і зрозуміло, які албанці вживали щодо себе за часів османського володарювання.

Географічне положення

На Заході країна омивається Адріатичним та Іонічним морями, на Північному Заході й Півночі межує з Чорногорією (довжина кордону 186 км), на Північному Сході — з Сербією (або частково визнаною Косово; кордон — 112 км), на Сході — з Македонією (кордон — 181 км, на Південному Сході — з Грецією (кордон — 212 км). Географічні координати — 41°00' північної широти, 20°00' східної довготи. Територія: загальна — 28,748 км²; суходіл — 27,398 км²; вода — 1,350 км²; протяжність кордону — 1,053 км; довжина сухопутного кордону — 691 км; берегова лінія — 362 км.

Адміністративно-територіальний поділ

Столиця — місто Тирана (виділена як окрема адміністративна одиниця). Країна поділяється на 12 повітів (албанською мовою qark»): Берат, Влера, Дібер, Дуррес, Герокастер, Ельбасан, Корсе, Кукес, Лежа, Тирані, Фієрі, Шкодер. Повіти своєю чергою поділяються на 61 муніципалітет.

Державні символи

Державний гімн

Державний гімн — «Гімн прапору» (алб. — «Hymni i Flamurit»), затверджено 1912. Слова Асдрені (А. Ставре Дренова), уперше опубліковані 21.04.1912 як вірш під назвою «Клятва прапору» («Betimi mi flamur») в албанському тижневику в м. Софії (Болгарія), а згодом того самого року — у збірці «Мрії та сльози» («Ëndrra e lotë»), що вийшов друком у м. Бухаресті (Румунія). Музика румунського композитора Ч. Порумбеску (справжнє прізвище — Голубовський; українського походження), написана для румунської патріотичної пісні «На нашому прапорі написано єднання…».

Державний прапор

На червоному тлі зображено чорного двоголового орла. Пропорції 5:7. Прапор червоного кольору із зображенням орла використовувався ще у 15 сторіччі борцем за незалежність Скандербергом. Сучасний прапор затверджено 1992.

Державний герб

Щит червоного кольору, на якому зображено чорного двоголового орла, над ним угорі — шлем Скандерберга із головою козла. Затверджено 1998.

Державна мова

Державна мова — албанська.

Грошова одиниця

Грошова одиниця — лек.

Національне свято

Національне свято — День прапора (28 листопада).

Герб Албанії Прапор Албанії Беркут - символ Албанії

Державний лад

Передісторію сучасної албанської державності започаткувало завершення 2-ї балканської війни 1913, коли Лондонським мирним договором та Лондонською конференцією послів Австро-Угорщини, Великої Британії, Німеччини, Італії, Росії та Франції 29.07.1913 було визнано незалежність Албанії від Туреччини. Однак у роки Першої світової війни Албанія, чия територія стала театром воєнних дій, фактично припинила існування як держава.

Після війни незалежність Албанії була підтверджена на міжнародному рівні (1920). Проте, незважаючи на прийняття в 1925 республіканської конституції, країна перебувала у напівколоніальній залежності — насамперед від Італії. У 1928 було введено нову конституцію, за якою в Албанії запроваджувався монархічний лад. У роки Другої світової війни Албанія була окупована Італією. У 1944 в країні відбувся Антифашистський національно-визвольний конгрес, за рішенням якого сформувалися органи так званої народно-демократичної держави. У 1946 монархію було скасовано й Албанію проголошено народною республікою. Того ж року, після всенародного обговорення, установчі збори прийняли нову конституцію. У 1950 до неї внесено істотні доповнення, за якими Народна Республіка Албанія проголошувалася «державою робітників і трудящих селян». Водночас правляча партія (Партія праці) визначалася як «організований, передовий загін робітничого класу і всіх трудящих мас у їхній боротьбі за побудову основ соціалізму». Останню соціалістичну конституцію прийнято 1976. Відповідно до неї було змінено офіційну назву держави — вона проголошувалася Народною Соціалістичною Республікою Албанією (НСРА).

Наприкінці 1990, коли крах комуністичних режимів у Європі став незворотним фактом, правляча партія проголосила курс на ринкову економіку. 29.04.1991 Народні збори — найвищий орган державної влади, що почав виконувати певні парламентські функції — ухвалили закон про основні положення конституції. Цей закон мав виконувати роль тимчасової конституції й діяти впродовж року. Саме за такий строк правлячі кола сподівалися прийняти нову конституцію. Однак протягом наступних років ситуація у країні загострилася. Численні внутрішні чинники призвели до конфлікту між главою держави і парламентом. Проект нової конституції, винесений главою держави на референдум (06.11.1994), країна не підтримала. Замість конституції кілька років діяв уже згаданий закон 1991 із внесеними до нього змінами і доповненнями. За цим законом Албанія — парламентська республіка. Органом законодавчої влади є однопалатний парламент — Народні збори, що складається з 140 депутатів, обраних шляхом загальних і прямих виборів за змішаною системою. При цьому 100 депутатів обираються за принципами мажоритарної виборчої системи. Віковий ценз для активного та пасивного виборчого права — 18 і 21 рік відповідно. Право законодавчої ініціативи у парламенті мають депутати, президент і уряд. Президент наділений правом вето на ухвалені Народними зборами закони. За певних умов, визначених у законі, президент може розпустити Народні збори: а) на пропозицію прем'єр-міністра; б) у разі висловлення парламентом недовіри урядові. В другому випадку він може запропонувати нову кандидатуру на посаду прем'єр-міністра або прийняти рішення про розпуск Народних зборів. Президент зобовʼязаний розпустити парламент, якщо його кандидатура на пост глави уряду відхилена Народними зборами двічі.

Закон також визначав, що главою держави є президент, який обирається Народними зборами на 5 років. Одна і та сама особа може переобиратися лише один раз. Віковий ценз для кандидатів у президенти — 35 років. Окрім того, вони мають постійно мешкати в країні протягом останніх 10 років до дня виборів. Президент може бути достроково усунений з поста за рішенням Народних зборів у разі порушення ним конституції. Це питання ініціюється для розгляду у парламенті депутатами, що становлять чверть його складу, а рішення про усунення президента приймається на підставі кваліфікованої більшості голосів. Повноваження президента в Албанії дещо ширші, ніж ті, що характеризують статус глав держав відповідної форми правління. Зокрема, за поданням премʼєр-міністра він може розпускати місцеві органи влади. Більшість своїх повноважень президент реалізує на основі контрасигнування відповідних актів главою уряду. Однак за певних умов він може розпустити Народні збори на власний розсуд і без погодження з премʼєр-міністром. Найвищим органом виконавчої влади є уряд — Рада міністрів. Кандидатуру глави уряду — премʼєр-міністра подає на розгляд парламенту президент. Він же призначає та звільняє за пропозицією премʼєр-міністра інших членів уряду. Законом було встановлено принцип несумісності депутатського мандата і членства в уряді.

У липні 1997 на референдумі 67% населення проголосувало проти відновлення монархії в країні.

Основний закон Албанії — Конституція була прийнята Парламентом 21.10.1998, затверджена на всенародному референдумі 22.11.1998, оприлюднена 28.11.1998; останні поправки вносилися в 2016. За Конституцією Албанія – парламентська республіка. Глава держави — президент республіки – обирається Парламентом терміном на 5 років, із правом переобрання на повторний строк. Законодавчу владу здійснює однопалатний 140-місний Парламент Республіки Албанії (алб. Kuvendi i Republikes Shqipërisë). Виборча система змішана: 100 депутатів обираються в одномандатних виборчих округах, а решта 40 — за партійними списками. Прохідний бар’єр становить 2,5% голосів для партій та 4% для партійних коаліцій. Склад парламенту обирається на 4 роки. При Парламенті діє 15 постійних депутатських комісій чи комітетів. Також можуть створюватись тимчасові спеціальні комісії.

Вищий орган виконавчої влади — Рада міністрів на чолі з прем’єр-міністром, якого призначає президент за поданням парламентської коаліції. Склад уряду призначається президентом за поданням прем’єр-міністра і затверджується Парламентом. Рада міністрів підзвітна парламенту.

Вищими органами судової влади є Конституційний суд та Верховний суд. Конституційний суд Албанії складається з 9 суддів, включаючи голову. Судді Конституційного суду призначаються президентом за згодою Парламенту на 9 років, третина з них оновлюється кожні 3 роки. Голова Конституційного суду обирається народними зборами на один термін (3 роки). Вищим апеляційним судом є Верховний суд Албанії, що складається з 17 суддів, включаючи головного суддю. Склад Верховного суду призначається президентом зі згоди Парламенту на 9-річний термін. Поправки до Конституції можуть пропонуватися президентом, Радою міністрів чи 1/4 депутатів парламенту і можуть бути прийняті 2/3 голосів парламенту. Право законодавчої ініціативи має Рада міністрів, кожен депутат парламенту, а також 20 000 виборців. Конституція встановлює віковий ценз для активного та пасивного виборчого права — 18 років.

За формою державного устрою Албанія — унітарна держава. Первинними одиницями місцевого самоврядування є комуни та муніципалітети, управління в яких здійснюється через представницькі органи та шляхом проведення місцевих референдумів. Представницькими органами є ради, що обираються кожні 3 роки. Комуни та муніципалітети об’єднуються в повіти — регіональні одиниці місцевого самоврядування. Ради місцевого самоврядування всіх рівнів мають широкі повноваження в межах їх юрисдикції, наприклад право встановлювати місцеві податки. Рада міністрів призначає префекта як свого представника.

Участь у міжнародних організаціях

Албанія — член ООН (з 1955) та інших міжнародних організацій, серед яких:

Загальнополітичні організації	Організація Об’єднаних Націй (ООН); Організація американських держав (спостерігач); Міжпарламентський Союз.
Військово-політичні та правоохоронні організації	Організація Північноатлантичного договору (НАТО); Інтерпол; Рада Євроатлантичного партнерства; Міжнародний Центр по боротьбі з тероризмом; Міжнародна організація кримінальної поліції; Організація із заборони хімічної зброї; Постійна палата третейського суду.
Міжнародні економічні об’єднання	Міжнародне агентство з атомної енергії; Організація Чорноморського економічного співробітництва; Міжнародна Торгова Палата; Продовольча та сільськогосподарська організація ООН; Ініціатива Прозорості Видобувних Галузей; Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку; Міжнародна організація праці; Міжнародна конфедерація профспілок; Всесвітня федерація профспілок; Конференція ООН з торгівлі та розвитку; Центр міжнародного промислового співробітництва; Всесвітня митна організація; Світова організація торгівлі.
Регіональні організації	Рада Європи; Організація з безпеки та співробітництва в Європі (партнер); Організація ісламського співробітництва; Центральноєвропейська ініціатива.
Валютно-фінансові організації	Міжнародний валютний фонд; Міжнародний банк реконструкції та розвитку; Європейський банк реконструкції та розвитку (країна-партнер); Ісламський Банк Розвитку; Міжнародна фінансова корпорація; Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій; Міжнародна асоціація розвитку.
Гуманітарні організації	Всесвітня організація охорони здоров’я; Міжнародна федерація товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця; Організація об’єднаних націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО); Міжнародна організація з міграції.
Інші організації	Міжнародна морська організація; Міжнародна організація цивільної авіації; Міжнародний олімпійський комітет; Міжнародна організація зі стандартизації; Міжнародний союз електрозв’язку; Всесвітня туристична організація; Всесвітній поштовий союз; Всесвітня організація інтелектуальної власності; Всесвітня метеорологічна організація.

Історія

Найдавніші археологічні пам’ятки на території Албанії датуються часами палеоліту. На території країни виявлено численні пам’ятки доби неоліту. Особливе значення для дослідження доісторичної епохи в історії Албанії мають Коніспольські печери, у яких виявлено сліди перебування людини від часів верхнього палеоліту до залізного віку. У добу пізнього неоліту на території Албанії з’явилися індоєвропейські племена.

В античну епоху територія сучасної Албанії, заселена племенами іллірійців, з перервами входила до складу Епіру й Македонської держави. У 2 ст. до н. е. увійшла до складу Римської республіки (частина території сучасної Албанії входила до складу провінції Македонія, решта іллірійських земель увійшла до складу провінції Далмація). Після поділу Римської імперії у 4 ст. н. е. територія Албанії опинилася у складі Східної римської імперії (Візантії). Під час Великого переселення народів через Албанію пройшли племена готів, гуннів, слов’ян.

До 14 ст. окремі частини Албанії належали Сербії, Венеції, Неаполітанському королівству. З 1389 до Албанії увійшли війська Османської імперії. У середині 15 ст. в Албанії розгорнулося повстання на чолі зі Скандербегом, завдяки якому уся територія країни вийшла з-під контролю Османської імперії, однак знову була захоплена нею у 1479. Відтоді починається поширення ісламу в Албанії, на півдні країни він швидко стає панівною релігією, у північній Албанії більшість населення залишається християнською. У 18 ст. численні групи переселенців із Албанії (арнаутів) оселилися на півдні сучасної України, зокрема у Буджаку.

Навесні 1912 в Албанії розпочалося повстання проти Османської імперії, 28 листопада у Вльорі Албанію проголошено незалежною державою. Тимчасовий уряд очолив І. Кемаль-бей. У червні 1924 у Албанії відбулося повстання, внаслідок якого було повалено тогочасний уряд А. Зогу. У грудні 1924 цей діяч повернув собі владу, проголосивши себе спочатку президентом республіки, а 1928 — королем. Албанія під владою А. Зогу перебувала під фактичним контролем Італії. У квітні 1939 Італія офіційно ввела війська до Албанії й окупувала її. В Албанії розгорнувся широкий партизанський рух прорадянського спрямування, який до осені 1943 взяв під контроль значну частину країни. Партизанський рух реорганізувався у Народно-визвольну армію, загони якої узяли під контроль Тірану 17.11.1944, а 29.11.1944 остаточно оволоділи країною. Її сили також брали участь у боях у прикордонних районах Югославії та Греції.

У жовтні 1944 в Албанії було сформовано прорадянський уряд, який очолив Е. Ходжа. 11.01.1946 Албанію проголошено народною республікою, яка встановила тісну співпрацю зі сталінським СРСР. Розпочато форсовану індустріалізацію країни, колективізацію сільського господарства за радянським зразком. У цей період також було створено таємну поліцію (Сігурімі) й розгорнуто масштабний терор проти опозиційно налаштованих мешканців країни. Наприкінці 1940-х розгорнувся широкий наступ на релігію, внаслідок хвилі репресій до 1967 було ліквідовано всі релігійні організації, а Албанію оголошено першою в світі атеїстичною державою. У лютому 1949 Албанія увійшла до Ради економічної взаємодопомоги, у 1955 підписала Варшавський договір.

З 1956 помічаються розходження між Албанією і СРСР у зовнішній і внутрішній політиці. Після 1960 керівники Албанської партії праці (АПП), очолюваною Е. Ходжею, офіційно обвинуватили владу СРСР у «опортунізмі». Албанія припинила участь у роботі РЕВ (1962), заявила про вихід з Організації Варшавського Договору (вересень 1968), в якій не брала фактичної участі з 1961. В Албанії поряд із культом Е. Ходжі до початку 1990-х зберігався культ Й. Сталіна. Албанія ізолювалася від сусідніх країн, у ній вибудовується автаркічна економічна система, пом’якшена слабкими економічними контактами з Китаєм, Угорщиною, Румунією. До кінця 1960-х Албанія зберігала дружні відносини з Китаєм, які потім поступово погіршилися у зв’язку зі зближенням КНР і західних країн. Наприкінці 1970-х — на початку 1980-х влада Албанії дещо активізувала торгівлю з іншими країнами, відновила торговельні відносини з Югославією. Після смерті Е. Ходжі у 1985 у Албанія, на відміну від інших країн Східної Європи, майже не відбувається лібералізація економічного й соціального життя.

У 1990 в Албанії спалахнули масові заворушення студентів і робітників, у м. Шкодері було скинуто пам’ятник Й. Сталіну, створено перші незалежні профспілки та перші опозиційні політичні партії. У лютому 1991 у м. Тірані й інших містах країни розпочалися масові акції протесту. У березні відбулися перші альтернативні вибори до Народних зборів, результати яких було сфальсифіковано, переможцем оголошено правлячу Албанську партію праці. Наслідком цих дій стали загальні страйки, що призвели до відставки уряду й дострокових виборів до Народних зборів, на яких здобула перемогу опозиційна Демократична партія Албанії. Офіційно назва Народна Соціалістична Республіка Албанія зберігалася до ухвалення нової Конституції Албанії 1998, однак на практиці з 1992 вживається назва Республіка Албанія (зафіксована в Конституції 1998). З 1992 в Алба́нії остаточно усталено багатопартійну систему, формуються ринкові відносини. У 1997 в Албанії відбулася хвиля масових протестів, викликаних економічною кризою й падінням фінансових пірамід. Її наслідком стала зміна уряду, збройні зіткнення, внаслідок яких загинуло близько 1,5 тис. людей, а також потрапляння значного арсеналу зброї зі складів у Албанії до албанських збройних угруповань у Косово. До Албанії було введено контингент ООН у складі 7 тис. військовослужбовців. З кін. 1990-х відбувається поступове налагодження економічної й політичної ситуації в Албанії. З 2009 Албанія є членом НАТО. 2009 Албанія подала заявку на вступ до ЄС, з 2014 її офіційно оголошено кандидатом на вступ до ЄС.

Політичні партії

З 1990 після скасування комуністичного режиму в Албанії встановлена багатопартійна система. Загалом в Албанії діє більше 30 політичних партій, найвпливовіші серед яких — Демократична та Соціалістична партії.

Демократична партія Албанії

Демократична партія Албанії (Partia Demokratike e Shqipërisë) — консервативна політична сила, заснована 12.12.1990. Була одним із основних ініціаторів переходу від комуністичного до демократичного режиму та становлення ринкової економіки. Одноосібно чи в складі коаліцій була правлячою в 1992–1997 та 2005–2013. Основний електорат партії мешкає на півночі країни.

Соціалістична партія Албанії

Соціалістична партія Албанії (Partia Socialiste e Shqipërisë) утворилася 05.06.1991 в результаті трансформації комуністичної Албанської партії праці (1941–1991). Партія формувала уряд впродовж 1997–2005 та формує з 2013. Сучасна партія входить до Соцінтерну та займає проєвропейські позиції. Основний електорат партії становлять мешканці півдня Албанії.

Інші парламентські партії

Інші партії мають незначний вплив і виборюють від 1 до 10 місць в парламенті: Республіканська партія Албанії (утворена 1991; консервативна політична партія, спочатку позиціонувала себе як євроскептика, а після приєднання Албанії до НАТО в 2009 — як проєвропейська партія); Християнсько-демократична партія Албанії (1991); Албанська соціал-демократична партія (1991; лівоцентристська партія); Аграрна партія екологів (1991); Партія Демократичний альянс (1992; ліберально-центристська партія, утворена колишніми членами Демократичної партії); Партія єдності на захист прав людини (1992; ліберально-центристська партія, що орієнтується на захист прав грецького та македонського населення Півдня та Сходу Албанії); Партія просування законності (1992; монархістська політична сила); Соціалістичний рух за інтеграцію (2004; соціал-демократична партія, третя за кількістю прихильників у країні, входила до правлячих коаліцій 2009 та 2013); Партія за справедливість, інтеграцію та єдність (2011; націоналістична політична сила); парія LIBRA (від албан. «Lista е Barabartë» — Рівний список; 2016; лівоцентристська політична партія, утворена після розколу в Соціалістичній партії).

Природа

Рельєф

Узбережжя Адріатичного моря переважно низовинне, на Півдні — гористе. Близько 70% території Албанії займають Північні Албанські Альпи (Проклетіє) висотою до 2692 м і Південні Альпи. Між ними — Центральний масив, розчленований долинами річок. Уздовж узбережжя — погорбована приморська низовина. Найнижча точка на території Албанії — Адріатичне море (0 м), найвища точка — г. Голем Кораб (2764 м), середня висота — 708 м. Поклади хромітів, нафти, бітуму, залізо-нікелевих і мідних руд.

Клімат

Клімат субтропічний, середземноморський, з доволі жарким і сухим літом та прохолодною й вологою зимою. Середня температура липня коливається від +28°C до +32°C, січня від +8°C до +10°C. У гірській місцевості температура може опускатися до -20°C. У році біля 300 сонячних днів. Опадів випадає понад 1000 мм на рік. Дощові періоди припадають на ранню весну та пізню осінь.

Внутрішні води

Річки гірські, несудноплавні; найбільші з них — Дрин (найбільша річка Албанії), Семані, Шкумбіні. У межах Албанія— частини великих озер: Скадарського, Охридського (найбільше на Балканському півострові), Преспи. На рівнині переважають коричневі ґрунти, в горах — бурі гірсько-лісові.

Ґрунти

У горах ґрунти мало придатні для землеробства. На рівнинних територіях ґрунти переважно бурі. Землі сільськогосподарського призначення займають 43,8% території Албанії; рілля 22,7%; зернові культури — 2,7%; пасовища — 18,4%; ліс — 28,3%, інші землі (27,9%);

Рослинний світ

Попри невелику площу країни, Албанія вирізняється багатим біологічним різноманіттям і відносно високим рівнем ендемізму. Біогеографічне районування визначає територію Албанії складовою Середземноморської підобласті Палеарктичної області царства Арктогея. Через невелику площу території Албанія має мало власних вузьких ендеміків, проте включає 59 видів з дуже локальним поширенням і 264 види, що належать до групи балканських ендеміків. Близько половини території Албанії вкрито лісами, тут зростає близько 30% від всієї флори, знайденої в Європі, загалом — близько 3550 видів судинних рослин. Деякі роди квіткових рослин представлені у флорі Албанії дуже великою кількістю видів, на території країни нараховують 27 видів дивини і 63 види конюшини Для прибережних районів і низовин характерна типова середземноморська рослинність, на височинах зростають дубові ліси, що становлять одну пʼяту частину албанських лісів і є типовими для цієї країни. На більш високих горах розташовуються ліси чорної сосни, бука та ялиці, з висоти понад 1800 метрів починаються альпійські луки. На узбережжі ростуть пальми, апельсинові й лимонні дерева, в гірській місцевості — звичайною рослиною є волоський горіх і мигдаль. У північних лісах — ялиці, смереки, дуб, бук і клен. У теплих південних і прибережних рівнинах ростуть оливкові дерева, евкаліпти, лавровишня.

Тваринний світ

Фауна Албанії налічує близько 760 видів хребетних тварин, з-поміж яких 80 видів ссавців, понад 350 видів птахів. Серед птахів — беркут, якого вважають національним символом Албанії, а також досить рідкісні в Європі стервʼятник і глушець. У водах Албанії мешкають 330 видів прісноводних і морських риб. Дуже велике розмаїття водоплавних птахів. Фауністичне різноманіття Албанії повʼязане переважно з великою площиною гірських лісів, де зберігаються численні популяції бурого ведмедя, сірого вовка, дикого кота, сарни і кабана, звичайними є куниці й тхори. В Албанії зберігається популяція балканської рисі, яка є окремими підвидом рисі звичайної. На території Албанії у водах країни живе 91 вид тварин, що перебувають під загрозою глобального винищення (кучерявий пелікан, карликовий баклан, тюлень-монах, атлантичний осетер тощо). Попри досить значну площу природоохоронних території, що становить 4,600 км² і включає 799 головних об’єктів, на початку 21 століття спостерігається значний спад чисельності тварин, особливо ссавців та птахів.

Населення

Загальна кількість населення — 3 038 594 осіб (2016, оцінка). Пересічна густота населення — 105,7 особи/км² (2015). У містах живуть 57,4 % населення країни (2015). Найбільші міста (2015): Тирана (610 050 осіб), Дуррес (201 110 осіб), Ельбасан (141 715 осіб), Шкодер (135 612 осіб), Влера (130 827 осіб). Вікова структура населення: від 0 до 14 років — 18,37% (чоловіки 295 022, жінки 263 141); від 15 до 24 років — 18,09% (чоловіки 284 201, жінки 265530); від 25 до 54 років — 40,73% (чоловіки 589 707, жінки 648 021); від 55 до 64 років — 11,23% (чоловіки 168 500, жінки 172 587); більше 65 років — 11,58% (чоловіки 165 076, жінки 186 809). Середній вік населення — 32,5 років (чоловіки 31,2, жінки 33,8). Коефіцієнт народжуваності — 13,1 на 1000 осіб (154 місце в світі; 2016). Коефіціент смертності — 6,7 на 1000 осіб (145 місце в світі; 2016). Склад населення за етнічними групами: албанці (82,6%), греки (0,9%), інші, серед яких валахи, роми, македонці, чорногорці, єгиптяни (1%), невизначені (15,5%); за релігійними групами: мусульмани — 56,7%, католики — 10%, православні — 6,8%, атеїсти — 2,5%, суфісти — 2,1%, інші — 5,7%, невизначені — 16,2% (2016).

Господарство

Завдяки постійним темпам зростання економіки (у середньому за 10 років — 5%) Албанія належить до країн із середнім доходом на особу. Поряд із цим Албанія — найбідніша серед країн Європи. За оцінкою Міжнародного валютного фонду, ВВП Албанії становить 34 211 млн євро (2016). За інформацією Світового банку, в 2016 ВВП на душу населення становив 11861 дол. (за паритетом купівельної спроможності, 2015). У 1945–1950-х економіка Албанії була тісно повʼязана з соціалістичною системою СРСР і залежала від його допомоги (зокрема, за допомогою СРСР споруджено 45 промислових та ін. об’єктів), а у 1960-х після розриву відносин за відсутності допомоги темпи розвитку економіки Албанії значно знизилися. У 1997 економіка Албанії опинилася у глибокій кризі, у країні сталися що масові сутички. Приватизаційні процеси у фінансових структурах (у 2000 Національний комерційний банк, у 2004 — Ощадбанк Албанії продані Райффайзен Банку Австрії) та сільському господарстві сприяли постійному зростанню економіки, яке підтримується також за рахунок зовнішніх грошових надходжень від емігрантів (15% від ВВП), в основному з Греції та Італії. Однак зовнішні запозичення у 2015 по відношенню до ВВП дорівнювали 72%, що означає дефолт економіки. З метою пришвидшення темпів росту економіки Міжнародний валютний фонд і Світовий банк у 2017 виділили Албанії кредит близько 72 440 000 євро для зміни податкової (адміністрування, розширення податкової бази, введення податку на майно) та управлінської системи і судової реформи та зменшення сектору тіньової економіки. За даними Сантардер-банку, прямі іноземні інвестиції в Албанії в 2015 становили 50% від ВВП. Кредитний рейтинг Албанії низький. Економічне зростання прогнозується на рівні 3,5% в 2017 і 3,8% в 2018.

Трудові ресурси (робоча сила) — 1,085 млн осіб (2015; 142 місце в світі). Зайнятість трудових ресурсів: сфера послуг — 42,6%; промисловість — 11,4%; сільське господарство — 46% (2015). Більшість населення працює у сільському господарстві. Це пояснюється низькою оснащеністю праці. У сфері послуг населення зайняте насамперед у роздрібній торгівлі, банківському обслуговуванні, охороні здоров’я, освіті й туризмі. Середня заробітна плата на душу населення 483 євро (2015). Рівень безробіття 17,7%

Промисловість

Основні галузі промисловості: харчова, тютюнова, легка промисловість, що ґрунтується на толлінгу (переробка імпортної сировини і вивіз готової продукції, в основному в Італію, — текстильні вироби, одяг і взуття), нафтодобувна, хімічна, цементна, гідроенергетика. Албанія має друге за величиною родовище нафти на Балканах і найбільші запаси в Європі. Китай є одним з основних інвесторів в Албанії з видобутку нафти, придбавши у канадської компанії права на буріння нафтових родовищ Патос-Maрінза і Kучова. Місцева компанія Албпетрол добуває близько 30% нафти. Видобуток природного газу за оцінками на 2006 становив 30 млн кубометрів. Економічна активність промисловості поширюється на прибережну частину, особливо на район Тирана и Дуррес.

Найбільша часка електроенергії (94,8%) виробляється на ГЕС, розташованих на річці Дрин на Півночі країни, незначна кількість — на ТЕС (5,2%). Виробництво становить 6,99 млрд кВт год., споживання 6,593 млрд. кВт год., імпорт: 1,884 млрд кВт год. (усі дані — за 2009) Лінії електропередач застарілі, що призводить до великих понаднормативних втрат. Завершення будівництва нової теплової електростанції поблизу Влора дозволило диверсифікувати генеруючі потужності з країнами ЄС. Планується поліпшити лінії електропостачання між Албанією, Чорногорією і Косово.

Сільське господарство

В Албанії сільське господарство поширене, в основному, в гірській місцевості, ґрунтується на натуральному виробництві й спитається на дрібних землекористувачів. Вирощують пшеницю, кукурудзу, картоплю, тютюн, оливки, інжир, овочі, фрукти, цукровий буряк, виноград і ароматичні рослини. Виробляють мʼясо, молочні продукти, мед. Сільське господарство спеціалізоване за географічними зонами: у гірських районах розвинуте тваринництво і лісове господарство, а в долині Дунаю та Бурґенланді — землеробство, зокрема виноградарство. Виноград вирощується в садах албанських сімей для виробництва вина і ракії. Вино — основна стаття сільського господарства Албанії, виробництво становить 17500 т. (2009). Вина Албанії характеризуються своєю унікальною солодкістю та місцевими сортами. Одна з найважливіших галузей — тваринництво (молочні продукти, велика рогата худоба, свинарство, птахівництво).

Сфера послуг

За різними оцінками частка доходів від туризму у ВВП становить близько 6–17 % (2014). Албанію щороку відвідує близько 5 млн туристів (2014). Основна частина туристичної індустрії зосереджена уздовж Адріатики і узбережжя Іонічного моря.

Інша частка, 48% доходу ВВП припадає на торгівлю, медицину, освіту та інші сфери обслуговування.

Транспорт

В Албанії 4 аеропорти з твердим покриттям злітно-посадкових смуг, один вертодром. Довжина шляхів становить: автошляхів — 18 тис. км (з яких 7,02 тис. км з твердим покриттям); залізничної колії — 677 км, водних шляхів — 41 км; трубопроводів — 580 км.

В столиці Албанії за участю китайських компаній реконструюється Тиранський міжнародний аеропорт ім. матері Терези (до 2025). Аеропорт обслуговує понад 1,9 млн пасажирів на рік. З 1991 укладено угоди цивільного повітряного транспорту між країнами: Австрією, Болгарією, Великою Британією, Італією, Македонією, Німеччиною, Словенією та Росією. Основні морські порти Албанії: Дуррес, Влер, Саранда і Шенджин. Станом на 2014 порт Дуррес вважається найбільшим пасажирським портом в Албанії та одним із найбільших пасажирських портів в Адріатичному морі, з річним обсягом пасажиропотоку приблизно 1,5 млн осіб.

Залізничний транспорт є власністю державної компанії «Албанські залізниці». Кількість автомобільного транспорту зростає завдяки будівництву нових автомагістралей. Станом на 2017 існує три автобани вздовж прибережної зони: подвійна проїжджа частина Дуррес — Влер, шосе Албанія — Косово і шосе Тирана — Ельбасан. Довжина шосе Албанія — Косово 250 км, воно звʼязує Косово (Приштину) та Адріатичне узбережжя Албанії (Дуррес): албанська сторона була завершена в червні 2009. Інші автошляхи перебувають у поганому стані. Планується збудувати у гірських районах близько 51 км нових доріг і модернізувати 41 км старого шляху, відремонтувати 42 мости і побудувати 3 нових. Літом 2015 компанії з будівництва Трансадріатичного газопроводу почали будівництво та реконструкцію під'їзних доріг і мостів уздовж маршруту трубопроводу в Албанії. Планується укладання контракту з Китайською державною інженерно-будівельною компанією, щоб закінчити будівництво проекту Арбер Роуд Македонії з метою зʼєднання автошляхів Болгарії, Хорватії та Греції.

Торгівля

Загальний експорт Албанії становить 1011 млн. доларів (2015). Албанія — один з провідних постачальників хромової руди на світові ринки. Інші експортні товари: текстиль, взуття, асфальт, метали й неметалеві руди, сира нафта, овочі, фрукти, тютюн; основні країни-партнери — Італія (42,8%), Сербія (9,7%), США (7,6%), Китай (6,1%), Греція (5,3%), Іспанія (4,8%). Загальний імпорт — 3597 млн доларів (2015). Основні імпортовані товари: машини та обладнання, продукти харчування, текстиль, хімікати; країни партнери: Італія (33,4%), Китай (10%), Греція (9%), Туреччина (6,7%), Німеччина (5,2%).

Зв’язок

2015 кількість стаціонарних телефонів становила 226,718 тис. (7 одиниць на 100 жителів); мобільних телефонів — 3,401 млн (112 на 100 жителів). На 2016 в країні 1,82 млн. користувачів інтернету, що становить 63% населення.

Освіта і наука

Система навчання Албанії включає дошкільну освіту, обов’язкову базову (початкову) 9-річну освіту з 6 років, середню 3–4-річну (професійну або загальну), вищу (для здобуття ступеню бакалавра 3–4 роки, магістра — 1,5–2 роки), післядипломну освіту 3–5 років. Грамотність населення коливається на рівні 99%. Албанія — учасник Болонського процесу з 2003. Вища освіта надається державними і приватними навчальними закладами. Найбільший державний університет в Албанії — Університет Тирани (бл. 40 тис. студентів), заснований 1957, складається з 6 факультетів (економічний, юридичний, природничих наук, соціальних наук, іноземних мов, історії та філології). Єдиний університет технічного напряму — Політехнічний університет Тирани (близько 10 тис. студентів), заснований 1951, складається з 7 факультетів (архітектури та містобудування, будівельний, геології та гірничої справи, інформаційних технологій, машинобудівний, електротехніки, математики та фізики). Найбільші державні навчальні центри Албанії: в галузі сільського господарства і продовольства — Сільськогосподарський університет Тирани; в галузі медицини — Університет медицини в Тирані. Університети пропонують як загальні академічні, так і професійно орієнтовані програми різної тривалості та рівня.

Академія наук Албанії заснована 1972, включає інститути, науково-дослідні центри. Академія поділяється на секції: суспільних наук і албаністики (албанознавства) та природних і технічнихнаук. У різний час Академію очолювали: історик А. Буда (1972–1993), лінгвіст Ш. Демірай (1993–1997), лікар Ю. Попа (1997–2008), геолог Т. Бісоку (2008–2009), математик Г. Бечірай (2009–2014), археолог Мюзафер Коркуті (з 2014).

Культура

Витоки традиційної албанської культури — у культурі стародавніх іллірійських племен. Розвиток національної культури ускладнював вплив турецької, грецької й італійської культур. Піднесення національної самосвідомості в 19 ст. сприяло становленню національної культури. Після Другої світової війни на албанську культуру впливали комуністичні радянська і згодом китайська культури. Культурні зв’язки з країнами Заходу налагодилися з 1961 після розриву стосунків із СРСР. З 1990-х спостерігається культурне піднесення.

У країні діє понад 4 тис. установ культури, зокрема у столиці країни — Національна бібліотека Албанії та Національний театр опери та балету Албанії. Основні музейні центри розміщені у містах Тирані, Гірокастрі, Бераті, Дурресі й Ельбасані. У Тирані розташовані: Музей національної історії, Музей національної культури, Музей природничої історії й Археологічний музей, у Гірокастрі — Етнографічний музей і Національний музей озброєнь, у Бераті — Музей Онуфрія, Етнографічний музей, Історичний музей та Археологічний музей, а також Музей народного мистецтва. Багато музеїв сконцентровано в м. Корчі: Музей албанського середньовічного мистецтва, Історичний музей і Музей національної освіти. У м. Шкодері розташовані Музей народної культури і Громадський музей тощо.

В Албанії знаходяться об’єкти, що належать до всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Бутрінті — археологічна пам'ятка на півдні Албанії, комплекс руїн, що відображають історичні етапи розвитку міста від античності до венеціанської епохи. Грецьку та римську спадщину Бутрінті проголошено об’єктом світової спадщини ЮНЕСКО у 1992. У 1999 об’єкт розширено завдяки включенню до його складу венеціанської фортеці. Історичні центри міст Берат і Гірокастр є містами типової архітектури османського періоду, проголошені об’єктом світової спадщини ЮНЕСКО (з 2005).

Релігія

Албанія — світська держава. Албанці ніколи не мали власної самобутньої релігії. Національна (етнічна) ідентичність домінує над релігійною. Церковна організація відіграє маргінальну роль у громадському житті. Релігійний екстремізм в Албанії практично відсутній.

У стародавні часи особливого поширення набув культ сонця та змія. Перша християнська община з’явилася в 58 н. е. (м. Дуррес). Після розколу Християнської церкви в 1054 Південна Албанія стала переважно православною, а Північна Албанія — католицькою. У середині 15 ст. у результаті завоювання Албанії Османською імперією албанці стали першим європейським народом, що прийняв іслам. У 18 ст. в Албанії поширюється суфійський рух бекташів. З другої половини 19 ст. в Албанії діє протестантська Євангелічна Церква Албанії. У 1900 було засновано албанську греко-католицьку общину, яка згодом перетворилася на Албанську греко-католицьку церкву. У 1908 проголошено створення Албанської православної церкви. Зі встановленням комуністичного режиму в країні розпочалося переслідування релігії. У 1967 Е. Ходжа проголосив Албанію першою у світі атеїстичною державою. Особливих гонінь зазнала католицька церква. З кінця 1980-х почалося відродження релігійного життя. У травні 1990 під тиском громадськості було проголошено свободу всіх віросповідань.

Конституція Албанії гарантує свободу віросповідання, а також рівність релігійних общин. Відносини держави й релігійних общин регламентує Державний комітет із культів при Міністерстві культури, туризму, молоді та спорту. У 2002 уряд Албанії уклав із Римо-католицькою церквою двосторонню угоду, що регулює стосунки держави із цією церквою. У 2008 аналогічні угоди було укладено з Православною церквою, громадами мусульман і бекташів, у 2010 — з Євангелічним братством Албанії.

Албанія, поряд із частково визнаною Республікою Косово, є єдиною країною Європи, де домінує мусульманське населення, більшість якого є мусульманами-сунітами, також присутня шиїтська меншість. Іслам сповідують не лише албанці, а й араби та єгиптяни, що проживають у країні. Найбільше мусульман сконцентровано в центрі та на півночі країни. До 20 % населення належить до суфійського руху бекташів. Албанія є світовим центром цієї конфесії. Албанія — єдина європейська країна, що входить до Організації ісламського співробітництва.

Християнство є другою за поширеністю релігією в країні. Християнство сповідують частина албанців, а також македонці, румуни, італійці, чорногорці, греки і серби.

У сучасній Албанії дослідники нараховують понад 120 релігійних груп. Перші свідчення про євреїв в Албанії датуються 7 ст. У 2010 у країні налічувалося 300 юдеїв. Близько 35 % населення вважає себе нерелігійним або атеїстами.

Преса, радіо, телебачення

Преса

У період Османської імперії газети албанською мовою були заборонені. Після здобуття незалежності з’явилися перші новинні видання: «Час» («Кох»; 1920–1926), «Демократія» («Demokratia»; 1925–1939), «Світло» («Drita»; 1936-1939).

У 1924 почала виходити газета «Єдність» («Bashkimi») — друкований орган Демократичного фронту Албанії. З 1942 видається «Голос народу» («Zëri i Popullit») — офіційне пропагандистське видання колишньої Албанської партії праці (з 1992 — друкований орган сучасної Соціалістичної партії Албанії). У 1991 в ході демократичних перетворень з’явилась перша опозиційна газета «Демократичне відродження» («Rilindja Demokratike»), офіційне видання Демократичної партії Албанії.

11.03.1991 була заснована перша незалежна (позапартійна) газета Албанії «Наш час» («Koha Jonë»). На сьогодні вона є найпопулярнішою щоденною новинною газетою країни. Під її патронатом були засновані телекомпанії TV Koha та TV Klan, a також спортивний журнал — «Спорт-експрес» («Sport Ekspres»).

Інші популярні щоденні газети Тирани: «Албанська газета» («Gazeta Shqiptare»; видається з 1993); «Економіка» («Ekonomia»; новина газета, заснована 1998); «Газета 55» («Gazeta 55»; щоденна новинна газета, публікується з 1997); «Тема» («Tema»; позапартійна опозиційна газета, виходить з 2000); «Метрополь» («Metropol»; новинний таблоїд, виходить з 2004); «Національна» («Kombëtare»; газета націоналістичного характеру, що порушує національне питання, проблеми мігрантів, національних меншин тощо, виходить з 2012) та ін.

У країні також друкуються англомовні новинні видання — «Елбеніан Мейл» («AlbanianMail») і «Тирана таймс» («TheTiranaTimes), низка грекомовних видань. «Газета 2000» («Gazeta 2000») публікує матеріали албанською, грецькою та англійською мовами.

З 1912 діє державне інформаційне агентство — «Албанське телеграфне агентство», АТА (Agjencia Telegrafike Shqiptare, ATSH), яке публікує новини албанською, англійською та французькою мовами.

У 2003 Албанія займала 34-е місце в Індексу свободи преси, складеному організацією «Репортери без кордонів». У 2016 країна опустилася на 82-е місце.

Телебачення і радіо

У 1938 була заснована державна телерадіокомпанія — «Радіо і телебачення Албанії», РОТА («Radio Televizioni Shqiptar», RTSH), яка 28.11.1938 розпочала першу радіотрансляцію. Телевізійні трансляції розпочалися 29.04.1960. Державне телебачення домінувало в Албанії до середини 1990-х, коли почали з’являтися приватні радіо- і телевізійні станції.

З 1993 було запущено міжнародне супутникове телебачення, що спрямовувалось на аудиторію албанських громад у Сербії, Македонії, Чорногорії та Північній Греції, а також албанську діаспору в інших країнах Європи.

В Албанії діє 2 національні комерційні телевізійні станції, 71 місцева станція, 83 місцеві кабельні станції та 2 комерційні мультиплекси. Серед національних аналогових телевізійних станцій найбільше територіальне охоплення мають: громадський мовник «Радіо і телебачення Албанії» — 80,5% території країни; «Топ-Канал» («TopChannel») — 79%; «ТБ Клан» («TV Klan») — 78%. Інші основні телевізійні станції засновані в Тирані. Їх сигнал покриває значну частину території Албанії: VizionPlus, AlbanianScreen TV та новинні канали — OraNews, A1 Report, News 24.

В Албанії діють 2 мережі громадського радіо, 4 регіональні радіостанції, близько 25 приватних радіостанцій (2010), кілька міжнародних радіостанцій. Міжнародна служба транслює радіопрограми албанською мовою й сімома іншими мовами на середніх та короткохвильових частотах.

Література

Розвиток албанської літератури починається з фольклорної традиції — епічних поем, історичних пісень. Перша пам’ятка писемності албанською мовою — «Формула хрещення» (1462) єпископа Паля Енгелі. У 16–17 ст. в Албанії активно діють літератори-гуманісти П. Буді, Ф. Барде, П. Богдані, М. Барлеті, утверджується поезія бароко. На початку 18 ст. розвивається література Просвітництва; Т. Кавальйоті й Даньєль склали перший словник албанської мови. У 19 ст. поширюється література романтичного напряму, серед представників якої діячі албанського національного руху. Найвідоміші представники цього періоду — поети І. Де Рада [поеми «Пісні Мілосао...» («Këngët e Milosaos»), 1836 та ін.], Г. Дара Молодший [поема «Остання пісня Бали» («Kënga e sprasme e Balës»), 1887], З. Серембе, В. Шкодрані, прозаїк і перекладач К. Крістофоріді. Один з основоположників нової албанської літератури — Н. Фрашері [поеми «Стада і ниви» («Bagëti e Bujqësija»), 1886; «Історія Скандербега» («Istori e Skënderbeut»), 1898, тощо]. Поети-реалісти початку 20 ст. — А. Чаюпі, Н. М’єда, Ф. Шірока, Р. Сілічі. Одним із зачинателів албанської художньої прози був М. Грамено — автор патріотичних пісень і новел. У 1920–1930-х почали творити прозаїки Ф. Нолі [«Історія Скандербега» («Istori e Skënderbeut»), 1921], Ф. Постолі, Х. Стермілі, поет і прозаїк-реаліст Мігені [зб. «Вільні вірші» («Vargjete Lira»)]. У літературі 1930-х помітнішою стала соціальна тематика. В роки Другої світової війни і в повоєнну добу в албанській літературі розробляються теми боротьби проти італійських окупантів, соціальні зміни (поезія Ф. Г’яти, проза Д. Шутерічі і С. Спассе). Від сер. 1940-х албанська література розвивається в умовах існування жорсткої цензури, до кінця 1980-х у ній зберігається культ Е. Ходжі й Й. Сталіна. На відміну від літератур інших країн Східної Європи, у албанській літературі не існувало аналогів «шістдесятництва» та пом’якшень цензурних приписів. Попри це, у Албанії поширювалася й неофіційна література, найвідомішим представником якої є письменник К. Трабешина (нар. 1926), який 1953 звернувся до Е. Ходжі з меморандумом, що містив критику культурної політики правлячої партії, догматів соціалістичного реалізму й цензурування творів літератури й мистецтва; упродовж 1953–1970 він перебував в ув’язненні. У творах цього літератора виявлено окремі риси постмодернізму. Розбіжності з офіційною політикою в роки правління Е. Ходжі висловлював і найпопулярніший албанський письменник І. Кадаре [роман «Сутінки степових богів» [«Muzgu i perendivetë stepes»], 1978, «Місто без реклами» («Quteti pa reklama»), 1959, видано 1998, та ін.], лауреат Міжнародної Букеровської премії (2005). У його творах суспільно-політичної й історіософської тематики помітні елементи сюрреалізму.

Перші згадки про Албанію, її національного героя Скандербеґа зустрічаються в пам’ятках української літописної, полемічної й проповідницької літератури 16–17 ст. — віршованому «Плачі» («Epicedion albo wiersz żałobny…», 1585, польською мовою з численними українізмами) на смерть і поховання в Києво-Печерській лаврі князя Михайла Вишневецького, у промові С. Зорки над труною Б. Хмельницького (1657; пізніше вміщена у Густинському літописі 1670 і С. Величком в його «Літописі»1720; див. Величка літопис). Частково цю тему розкрито й в ораторських та публіцистичних творах Й. Галятовського «Ключ разумѣнія...» (1659, 1663, 1665), «Казання, приданыі до книги „Ключ разумѣнія...“» (1660) та «Лебедь» (1679). Ознайомлення української громадськості з відомостями про Албанію у 2-й половині 18–19 ст. здійснювалося завдяки діяльності низки вітчизняних діячів, зокрема Я. Козельського, О. Сомова, М. Маркевича, а також через праці випускника Ніжинського ліцею албанського грека К. Базілі та вихованця Харківського університету молдаванина А. Хиждеу. Албанська тема знайшла відображення у вірші Ю. Федьковича «Киртчалі» (1862), у нарисі С. Воробкевича «Алій, паша Яніни і Суліоти. Історичний образ життя Южной Албанії» (1895). Поширенню відомостей про Албанію і албанців в Україні сприяли М. Старицький та І. Франко. У книзі художніх перекладів М. Старицького «Сербські народні думи, пісні» (1876) вміщено переклад сербської пісні «Марко і сестра капітана Лека», де згадуються Албанія й албанці. Велику зацікавленість албанським фольклором виявляв І. Франко. У 1903 він ознайомився з книгою австрійського дослідника Й. Гана «Грецькі й албанські казки» («Griechische und Albanische Märchen», 1864), а 1914 переклав з цієї книги під загальною назвою «Із албанських народних пісень» народні балади «Димитрій і Анджеліна», «Константан і Герентина» (обидві видані 1959) та історичну пісню «Смерть Скандербеґа» (видана 1941). В українській літературі 20 ст. з поемами на албанську тематику виступили Б. Чалий («Сади в Албанії», 1949) та І. Гончаренко («Дунайська поема», 1953), з віршами — А. Малишко, О. Підсуха, Б. Степанюк, С. Крижанівський та ін. Українською мовою зразки албанського фольклору та вірші В. Левоня, Т. Печі, Д. Лека, Д. Бубані та інші перекладали А. Кацнельсон, О. Новицький. У перекладі вийшли «Албанські оповідання» (К., 1954), повісті «Вода спить, ворог не спить» Ф. Г’яти (К., 1954), «П’ять листів (Правдива історія)» С. Джаї (К., 1958), романи «Афердіта повернулася в село» С. Спассе (К., 1961), «Королівський кінь і нові вершники» К. Буджелі («Всесвіт», 1961, № 6). Журнал «Всесвіт» друкував короткі огляди видань художньої літератури в Албанії (1958, № 1; 1959, № 4, 11), переклад оповідання «Жовті води» Ф. Г’яти (1960, № 1) тощо. Албанську прозу перекладали Л. Смілянський, А. Шиян, В. Струтинський, Р. Кочі, М. Пелашенко, К. Скрипченко, І. Михайленко та ін. У 1990-х українською перекладалися окремі твори І. Кадаре (перекладач — Я. Кравець).

Албанською мовою 1949 в м. Тирані опубліковано антологію української літератури, до якої включено вірші Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, П. Тичини, М. Рильського, М. Бажана та ін., оповідання І. Франка, Панаса Мирного, С. Васильченка, Ю. Яновського, П. Панча, Н. Рибака, Л. Смілянського, Л. Первомайського та ін.

Архітектура

Від античної епохи (з 7 ст. до н. е.) на території Албанії збереглися залишки оборонних споруд, громадських і житлових будівель, архітектурних деталей; від середньовіччя — споруди візантійського (церкви в селах Лявдарі, Мбор'ї, обидві 13–14 ст.) і романського (собор в с. Шасі, церкви в селах Вау-і-Дейєс та Оботі, всі — 13 ст.) типу, а також фортеці й замки. З часів турецького панування залишилися деякі палаци, закриті ринки, мечеті. Для народної архітектури Албанії характерні гірські укріплені будинки-вежі, двоповерхові будинки з навислим другим поверхом, з відкритими верандами, черепичною покрівлею. В містах Албанії архітектура середньовіччя і перших десятиліть 20 ст. поєднується з сучасною забудовою. Серед споруд, збудованих після Другої світової війни, — Палац Конгресів, Національний історичний музей, Міжнародниц центр культури (усі — в м. Тирані) тощо.

Образотворче мистецтво

Високого розвитку живопис і скульптура досягли в Албанії за середньовіччя (фрески в церкві Трійці в Лявдарі). У 1550-х у церквах Шельтсан та Бальш виконав фрески Онуфрій з Неокастра. Відомі дві іконописні школи: «школа Берата» і «школа Корчі». Світський живопис поширився наприкінці 19 — на поч. 20 ст. (художники Н. Мартіні, К. Хідромено). Скульптор О. Паскалі 1932 створив пам’ятник Народному борцю у м. Корчі, 1938 — бронзовий бюст національного героя Скандерберга. Першим представником імпресіонізму в Албанії вважається пейзажист і портретист В. Міо.

Після Другої світової війни було відкрито першу художню школу — Ліцей мистецтв у м. Тирані (1946).

За часів комуністичного режиму ідеологи мріяли створити нову національну ідентичність, взявши за зразок СРСР сталінських часів. Разом із тим, попри цензуру, розвивались різні жанри живопису, графіки, скульптури. У реалістичній скульптурі та живописі переважали героїко-патріотичні мотиви і зображення праці (скульптури Л. Ніколи «Косар», 1955, А. Мано «Шахтар Салі Вага», 1955 тощо). Скульптори створили низку бюстів-стел для парків і скверів. Провідний художник-баталіст цього періоду — Ф. Хаджіу. У жанрах натюрморту і пейзажу працювали художники П. Маді, С. Кацелі, К. Коделі, Н. Призрені, С. Рота, Ф. Стамо та інші.

З 1990-х розвиваються сучасні напрями мистецтва. Серед художників 21 ст. — абстракціоніст Г. Мулічі, постмодерністи С. Джафа, А. Сала та ін. Художник С. Страті 9 разів (на 2016) потрапляв до Книги рекордів Гіннеса завдяки створенню величезних мозаїк із незвичайних матеріалів — зубочисток, цвяхів, шурупів, кавових зерен тощо.

З 2001 відбувається Бієнналле сучасного мистецтва у м. Тирані.

В Албанії здавна розвинуте також народне декоративно-ужиткове мистецтво (килимарство, гаптування, ткацтво, різьбярство та ін.).

Музика

На албанську музику мали великий вплив сусідні країни. Незважаючи на те, що Албанія протягом століть входила до складу Османської імперії, албанський народ зумів зберегти культурну самобутність.

Албанська ізополіфонія, яка походить із візантійської церковної музики, є формою групового співу, що виконується в основному чоловіками. Албанська ізополіфонія внесена ЮНЕСКО в 2005 до переліку нематеріальної культурної спадщини світу. Відроджена на початку 21-го ст., ця традиція досі практикується на весіллях, фестивалях та інших музичних заходах.

Албанські народні пісні переважно триголосі. Поширені народні музичні інструменти: струнні — чифтелі, ляхута; духові — зумаре, фюели; гайда — рідволинки. З 1950-х розвивається професійне музичне мистецтво: опера («Мріка», 1954, «Скандербег», 1968, П. Якови), балет («Халіль і Хайрія» Даї, 1963), оперета, симфонічна, камерно-інструментальна, хорова музика. У 1956 у Тірані відкрито Державний театр опери та балету.

Наприкінці 20 ст. з’явилися твори, що належать до сучасних напрямів естрадної музики: поп, рок, реп та інші. Виникла течія алб-поп, на яку вплинула циганська музика (Мерита Халілі, Парашкеві Симаку, Мислим Лелі та інші).

Театр

Перші вистави у 1874 здійснив театральний гурток селища Тестораті. В 2-й пол. 19 ст. пʼєси С. Фрашері, М. Грамено, Ф. Нолі, А. Чаюпі та ін. ставили аматорські театральні трупи. У 1944 створено професійний Народний театр у Тірані, пізніше — театри в Корчі й Дурресі. У 1950 у м. Тирані відкрито Центральнй театр ляльок, 1959 — Вищу школу театрального мистецтва імені А. Моїсіу. На початку 1990-х в Албанії було 9 професійних драматичних театрів, 15 театрів естради, 26 лялькових театрів. Серед провідних театральних діячів режисери П. Мані, С. Міо, П. Стілу, актори Б. Імамі, М. Попі, Н. Фрашері та інші. До 1992 на розвиток театру впливали ідеологічні обмеження і цензура, зокрема, з репертуару знімалися твори зарубіжних авторів. Сучасні театри формують репертуар із творів албанських і зарубіжних драматургів.

Кіно

За часів комуністичного режиму у 1952 кіностудія «Нова Албанія» випускала документальні фільми й кіножурнали. Перший кольоровий художній фільм — «Великий воїн Албанії Скандербег», у якому одну із головних ролей зіграв О. Вертинський (1954, спільно з радянськими кіномитцями, режисер С. Юткевич; приз Каннського міжнародного кінофестивалю). Пізніше вийшли художні фільми «Тана» (1958), «Земля в полумʼї» (1959) та ін. Фільми 1950–1980-х мали переважно військово-патріотичну тематику. Знімалися екранізації творів албанських письменників. У 1975 вийшов перший албанський мультфільм «Зана і Мірі». У 1976 в Албанії проведений перший національний кінофестиваль. Албанські фільми демонструються на міжнародних кінофестивалях. Серед фільмів: «Маки на стінах» (1980; великий приз Міжнародного кінофестивалю у Белграді), «Серце матері» (1993; приз Міжнародного кінофестивалю в Салерно), «Полковник Бункер» (1996; приз Міжнародного кінофестивалю у Сент-Етьєнні), «Албанець» (2009, призи Московського міжнародного кінофестивалю) та інші.

Спорт

Найбільш розвинений вид спорту в Албанії — футбол, у країні є низка професійних команд (клуби «Динамо», «Тирана», «Партизані», «Скендербеу» та інші). Найвище досягнення албанського клубного футболу — перемога клубу «Партизані» 1970 у Кубку Балканських чемпіонів. Збірна Албанії з футболу перший офіційний матч провела 07.10.1946 (Албанія — Югославія — 2:3). У 1946 збірна команда Албанії виграла «Балканський кубок». У 2016 збірна Албанії вперше пройшла кваліфікацію на Чемпіонат Європи, де зупинилася на груповій стадії. Грає в оборонний футбол, на контратаках. За збірну виступають низка уродженців Швейцарії, тоді як своєю чергою деякі албанці грають за збірну Швейцарії. Албанські футболісти грають у чемпіонатах інших країн (Італії, Франції тощо), зокрема, за український клуб «Ворскла» (Полтава) грали Д. Цуррі (2005–2010), А. Даллку (2005—2016), А. Янузі (2007–2015), за клуб «Металург» (Запоріжжя) — Т. Османі, Б. Шкамбі (обидва — 2005–2006), за клуб «Кривбас» (м. Кривий Ріг) — Д. Бюлюкбаші, Е. Булку (обидва — 2007—2010), А. Аґоллі (2009–2010), Г. Ндрека (2007–2008).

Серед інших популярних видів спорту — таеквондо, волейбол, велосипедний спорт, плавання, важка атлетика, шахи.

У 1945 в Албанії була утворена спортивна федерація, у 1947 — Комітет фізкультури і спорту. Національний Олімпійський комітет Албанії був утворений 1958, визнаний МОК 1959. Албанія дебютувала в 1972 на Олімпійських іграх у Мюнхені, пропустивши потім Ігри в Монреалі, Москві, Лос-Анджелесі та Сеулі, повернулася лише 1992 на Іграх у Барселоні. У зимових Олімпійських іграх 2006 у Турині й 2010 у Ванкувері брав участь лише один албанський спортсмен — гірськолижник Е. Тола. Спортсмени Албанії ніколи не завойовували олімпійських медалей. Серед титулованих спортсменів Албанії важкоатлети Д. Годеллі (чемпіон світу 2014 у ваговій категорії до 77 кг), К. Ерканд (чемпіон Європи 2014 у ваговій категорії до 77 кг), легкоатлетка Л. Ґеґа (срібна призерка чемпіонату Європи 2016 з бігу на дистанцію 3 000 метрів із перешкодами).

Україна та Албанія

Інформація про кількість українців в Албанії відсутня.

Дипломатичні відносини Албанії з Україною встановлені 13.01.1993, але в Албанії немає посольства України (як і посольства Албанії в Україні). Українським справами керує посольство України в Греції (за сумісництвом). З 2002 року в Тирані відкрите Почесне консульство України в Албанії.

04.11.2016 між Україною та Албанією був підписаний договір про взаємне скасування візового режиму. Угода набула чинності 01.04.2017.

Література

1. Леонов М. Сучасна Албанія. Київ, 1948.
2. Искусство в Народной Республике Албании. Лейпциг, 1953.
3. Попов П. М. Албанія в російській та українській літературах XV–XX ст. Київ: Видавництво Академії наук УРСР, 1959. 336 с.
4. Иванова Ю. В. Албания // Искусство стран и народов. Москва : Советская энциклопедия, 1962. Т. 1. С. 70–76.
5. Экономическая география зарубежных социалистических стран Европы. Москва : Издательство Московского университета., 1971. 315 с.
6. Краткая история Албании с древнейших времен до наших дней / Отв. ред. Г. Л. Арш. Москва : Наука, 1992. 512 с.
7. Vickers M., Pettifer J. Albania: From Anarchy to a Balkan Identity. London : Hurst and Company, 1997. 324 p.
8. Дахно І. І. Країни світу: Енциклопедичний довідник. Київ : МАПА, 2004. 608 с.
9. Biagini A. Storia dell'Albania contemporanea. Milano : Bompiani, 2005. 168 p.
10. Elsie R. Albanian Literature: A Short History. London : I. B. Tauris, 2005. 291 р.
11. Najbor P. Histoire de l'Albanie et de sa maison royale. 5 v. Paris : JePublie, 2008.

Електронні джерела:

1. http://www.albania-news.ru/ekonomika/kanadtsy-elektrifitsiruyut-svoi-neftyanye-skvazhiny-v-albanii-047
2. http://economic-basic.ru/ekonomiki-stran-mira/ekonomika-albanii.html
3. http://artyx.ru/books/item/f00/s00/z0000029/st019.shtml
4. Офіційний сайт президента: http://president.al/