Албанія

Алба́нія, Республіка Албанія (алб. Shqipёria, Republika e Shqipёrisё) — держава у Південно-Східній Європі, на Південному Заході Балканського півострова.
Походження назви держави точно не з’ясоване. За однією з версій, вона пов’язана з назвою іллірійського племені албанів (грец. Ἀλβανοί), що у давнину мешкало на території Балканського півострова, а також із назвою міста Албанополіса (грец. Ἀλβανόπολις), уперше згадуваного у середині 2 сторіччя Птоломеєм. На думку інших лінгвістів, вона походить від індоєвропейського кореня albh-, що означає «білий»; це може пояснюватися тим, що в країні розташовані вкриті снігом гори. Ще одна версія повʼязує назву цієї гірської країни з латинським словом altus — високий, крутий.
Албанська назва країни (Shqipёria), на думку дослідників, перекладається як «країна орлів» і вперше була вживана вождем антиосманського повстання Скандербергом, на гербі якого були орли, зустрічається також в албанському фольклорі. Існує й версія, за якою назва країни походить від албанських слівshqip — говорити зрозуміло, shqiptar— той, що говорить чітко і зрозуміло, які албанці вживали щодо себе за часів османського володарювання.

Географічне положення

На Заході країна омивається Адріатичним та Іонічним морями, на Північному Заході й Півночі межує з Чорногорією (довжина кордону 186 км), на Північному Сході — з Сербією (або частково визнаною Республікою Косово; кордон — 112 км), на Сході — з Македонією (кордон — 181 км, на Південному Сході — з Грецією (кордон — 212 км). Географічні координати — 41°00' північної широти, 20°00' східної довготи. Територія: загальна — 28,748 км²; суходіл — 27,398 км²; вода — 1,350 км²; протяжність кордону —1,053 км; довжина сухопутного кордону —691 км; берегова лінія — 362 км.

Адміністративно-територіальний поділ

Столиця — місто Тирана (виділена як окрема адміністративна одиниця). Країна поділяється на 12 повітів (алб. qark»): Берат, Влера, Дібер, Дуррес, Герокастер, Ельбасан, Корсе, Кукес, Лежа, Тирані, Фієрі,Шкодер. Повіти своєю чергою поділяються на 61 муніципалітет.

Державні символи

Державний гімн

«Гімн прапору» (алб. «HymniiFlamurit») затверджено 1912. Слова Асдрені (А. Ставре Дренова), уперше опубліковані 21.04.1912 як вірш під назвою «Клятва прапору» («Betimi mi flamur») в албанському тижневику в м. Софії (Болгарія), а згодом того самого року — у збірці «Мрії та сльози» («Ëndrra e lotë»), що вийшов друком у м. Бухаресті (Румунія). Музика румунського композитора Ч. Порумбеску (справжнє прізвище — Голубовський; українського походження), написана для румунської патріотичної пісні «На нашому прапорі написано єднання…».

Державний прапор

На червоному тлі зображено чорного двоголового орла. Пропорції 5:7. Прапор червоного кольору із зображенням орла використовувався ще у 15 сторіччі борцем за незалежність Скандербергом. Сучасний прапор затверджено 1992.

Державний герб

Щит червоного кольору, на якому зображено чорного двоголового орла, над ним угорі — шолом Скандерберга із головою козла. Затверджено 1998.
Державна мова — албанська. Грошова одиниця — лек.
Національне свято — День прапора (28 листопада).

Державний лад

Передісторію сучасної албанської державності започаткувало завершення 2-ї балканської війни 1913, коли Лондонським мирним договором та Лондонською конференцією послів Австро-Угорщини, Великої Британії, Німеччини, Італії, Росії та Франції 29.VIІ 1913 було визнано незалежність А. від Туреччини. Однак у роки Першої світової війни А., чия територія стала театром воєнних дій, фактично припинила існування як держава.
По війні незалежність А. була підтверджена на міжнародному рівні (1920). Проте, незважаючи на прийняття 1925 республіканської конституції, країна перебувала у напівколоніальній залежності — насамперед від Італії. 1928 було введено нову конституцію, за якою в А. запроваджувався монархічний лад. У роки Другої світової війни А. була окупована Італією. 1944 в країні відбувся Антифашистський національно-визвольний конгрес, за рішенням якого сформувалися органи так званої народно-демократичної держави. 1946 монархію було скасовано й А. проголошено народною республікою. Того ж року, після всенародного обговорення, установчі збори прийняли нову конституцію. 1950 до неї внесено істотні доповнення, за якими Народна Республіка Албанія проголошувалася «державою робітників і трудящих селян». Водночас правляча партія (Албанська партія праці) визначалася як «організований, передовий загін робітничого класу і всіх трудящих мас у їхній боротьбі за побудову основ соціалізму». Останню соціалістичну конституцію прийнято 1976. Відповідно до неї було змінено офіційну назву держави — вона проголошувалася Народною Соціалістичною Республікою Албанією (НСРА).
Наприкінці 1990, коли крах комуністичних режимів у Європі став незворотним фактом, правляча партія проголосила курс на ринкову економіку. 29.04.1991 Народні збори — найвищий орган державної влади, що почав виконувати парламентські функції — ухвалили закон про основні положення конституції. Цей закон мав виконувати роль тимчасової конституції й діяти впродовж року. Саме за такий строк правлячі кола сподівалися прийняти нову конституцію. Однак протягом наступних років ситуація у країні загострилася. Численні внутрішні чинники призвели до кризи в стосунках між главою держави і парламентом. Проект нової конституції, винесений главою держави на референдум (06.11.1994), країна не підтримала. Замість конституції кілька років діяв уже згаданий закон 1991 із внесеними до нього змінами і доповненнями. За цим законом А. — парламентська республіка. Органом законодавчої влади є однопалатний парламент — Народні збори, що складається з 140 депутатів, обраних шляхом загальних і прямих виборів за змішаною системою. Віковий ценз для активного та пасивного виборчого права — 18 і 21 рік відповідно. Право законодавчої ініціативи у парламенті мають депутати, президент і уряд. Закон також визначав, що главою держави є президент, який обирається Народними зборами на 5 років, з правом переобрання на повторний строк. Президент може бути достроково усунений з поста за рішенням Народних зборів у разі порушення ним конституції. Це питання ініціюється для розгляду у парламенті депутатами, що становлять чверть його складу, а рішення про усунення президента приймається на підставі кваліфікованої більшості голосів. Повноваження президента в А. дещо ширші, ніж ті, що характеризують статус глав держав відповідної форми правління. Зокрема, за поданням премʼєр-міністра він може розпускати місцеві органи влади. Більшість своїх повноважень президент реалізує на основі контрасигнування відповідних актів главою уряду. Однак за певних умов він може розпустити Народні збори на власний розсуд і без погодження з премʼєр-міністром. Найвищим органом виконавчої влади є уряд — Рада міністрів. Кандидатуру глави уряду — премʼєр-міністра подає на розгляд парламенту президент. Він же призначає та звільняє за пропозицією премʼєр-міністра інших членів уряду. Законом було встановлено принцип несумісності депутатського мандата і членства в уряді.
У липні 1997 на референдумі 67% населення проголосували проти відновлення монархій в країні.
Основний закон А. — Конституція була прийнята Парламентом 21.10.1998, затверджена на всенародному референдумі 22.11.1998, оприлюднена 28.11.1998; останні поправки вносилися в 2016. За Конституцією А. —парламентська республіка. Глава держави — президент республіки – обирається Парламентом терміном на 5 років, із правом переобрання на повторний строк. Законодавчу владу здійснює однопалатний 140-місний Парламент Республіки Албанії (Kuvendi i Republikes Shqipërisë). Виборча система змішана: 100 депутатів обираються в одномандатних виборчих округах, а решта 40 — за партійними списками. Прохідний бар’єр становить 2,5% голосів для партій та 4% для партійних коаліцій. Склад парламенту обирається на 4 роки. При Парламенті діє 15 постійних депутатських комісій чи комітетів. Також можуть створюватись тимчасові спеціальні комісії.
Вищий орган виконавчої влади — Рада міністрів на чолі з прем’єр-міністром, якого призначає президент за поданням парламентської коаліції. Склад уряду призначається президентом за поданням прем’єр-міністра і затверджується Парламентом. Рада міністрів підзвітна парламенту.
Вищими органами судової влади є Конституційний суд та Верховний суд. Конституційний суд А. складається з 9 суддів, включаючи голову. Судді Конституційного суду призначаються президентом за згодою Парламенту на один строк (9 років), третина з них оновлюється кожні 3 роки. Голова Конституційного суду обирається народними зборами на один термін (3 роки). Вищим апеляційним судом є Верховний суд А., що складається з 17 суддів, включаючи головного суддю. Склад Верховного суду призначається президентом зі згоди Парламенту на 9-річний термін.Поправки до Конституції можуть пропонуватися президентом, Радою міністрів чи 1/4 депутатів парламенту і можуть бути прийняті 2/3 голосів парламенту. Право законодавчої ініціативи має Рада міністрів, кожен депутат парламенту, а також 20 000 виборців.Конституція встановлює віковий ценз для активного та пасивного виборчого права — 18 років.
одиницями місцевого самоврядування є комуни та муніципалітети, управління в яких здійснюється через представницькі органи та шляхом проведення місцевих референдумів. Представницькими органами є ради, що обираються кожні 3 роки. Комуни та муніципалітети об’єднуються в повіти — регіональні одиниці місцевого самоврядування. Ради місцевого самоврядування всіх рівнів мають широкі повноваження в межах їх юрисдикції, наприклад право встановлювати місцеві податки. Рада міністрів призначає префекта як свого представника.

Участь в міжнародних організаціях

А. — член ООН (з 1955) та інших міжнародних організацій, серед яких: Організація Чорноморського економічного співробітництва; Рада Європи; Центральноєвропейська ініціатива; Рада Євроатлантичного партнерств; Європейський банк реконструкції та розвитку (країна-партнер); Ініціатива Прозорості Видобувних Галузей; Продовольча та сільськогосподарська організація ООН; Міжнародне агентство з атомної енергетики; Міжнародний Банк реконструкції та розвитку; Міжнародна організація цивільної авіації; Міжнародна Торгова Палата; Міжнародний Центр по боротьбі з тероризмом; Міжнародна асоціація розвитку; Ісламський Банк Розвитку; Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку; Міжнародна фінансова корпорація; Міжнародна Федерація товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця; Міжнародна організація праці; Міжнародний валютний фонд; Міжнародна морська організація; Міжнародна організація кримінальної поліції; Міжнародний олімпійський комітет; Міжнародна організація з міграцій; Міжпарламентський Союз; Міжнародна організація зі стандартизації; Міжнародний Союз електрозв’язку; Міжнародна конфедерація профспілок; Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій; Організація Американських держав (спостерігач); Організація Північноатлантичного договору (НАТО); Організація ісламського співробітництва; Організація із заборони хімічної зброї; Організація з безпеки і співробітництва в Європі (партнер); Постійний третейський суд; Організація об’єднаних націй (ООН); Конференція ООН з торгівлі та розвитку; Організація об’єднаних націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО); Центр міжнародного промислового співробітництва; Всесвітня туристична організація; Всесвітній поштовий союз; Всесвітня митна організація; Всесвітня федерація профспілок; Всесвітня організація охорони здоров’я; Всесвітня організація інтелектуальної власності; Всесвітня метеорологічна організація; Всесвітня торгова організація.

Історія

Найдавніші археологічні пам’ятки на території А. датуються часами палеоліту. На території країни виявлено численні пам’ятки доби неоліту. Особливе значення для дослідження доісторичної епохи в історії А. мають Коніспольські печери, у яких виявлено сліди перебування людини від часів верхнього палеоліту до залізного віку. У добу пізнього неоліту на території А. з’явилися індоєвропейські племена.
В античну епоху територія сучасної А., заселена племенами іллірійців, з перервами входила до складу Епіру й Македонської держави. У 2 ст. до н. е. увійшла до складу Римської республіки (частина території сучасної А. входила до складу провінції Македонія, решта іллірійських земель увійшла до складу провінції Далмація). Після поділу Римської імперії у 4 ст. н. е. територія А. опинилася у складі Східної римської імперії (Візантії). Під час Великого переселення народів через А. пройшли племена готів, гуннів, слов’ян.
До 14 ст. окремі частини А. належали Сербії, Венеції, Неаполітанському королівству. З 1389 до А. увійшли війська Османської імперії. У середині 15 ст. в А. розгорнулося повстання на чолі зі Скандербегом, завдяки якому уся територія країни вийшла з-під контролю Османської імперії, однак знову була захоплена нею у 1479. Відтоді починається поширення ісламу в А., на півдні країни він швидко стає панівною релігією, у північній А. більшість населення залишається християнською. У 18 ст. численні групи переселенців із А. (арнаутів)оселилися на півдні сучасної України, зокрема у Буджаку.
Навесні 1912 в А. розпочалося повстання проти Османської імперії, 28 листопада у Вльорі А. проголошено незалежною державою. Тимчасовий уряд очолив І. Кемаль-бей. У червні 1924 у А. відбулося повстання, внаслідок якого було повалено тогочасний уряд А. Зогу. У грудні 1924 цей діяч повернув собі владу, проголосивши себе спочатку президентом республіки, а 1928 — королем. А. під владою А. Зогу перебувала під фактичним контролем Італії.У квітні 1939 Італія офіційно ввела війська до А. й окупувала її. В А. розгорнувся широкий партизанський рух прорадянського спрямування, який до осені 1943 взяв під контроль значну частину країни. Партизанський рух реорганізувався у Народно-визвольну армію, загони якої узяли під контроль Тірану 17 листопада 1944, а 29 листопада 1944 остаточно оволоділи країною. Її сили також брали участь у боях у прикордонних районах Югославії та Греції.
У жовтні 1944 в А. було сформовано прорадянський уряд, який очолив Е. Ходжа. 11.01.1946 А. проголошено народною республікою, яка встановила тісну співпрацю зі сталінським СРСР. Розпочато форсовану індустріалізацію країни, колективізацію сільського господарства за радянським зразком. У цей період також було створено таємну поліцію (Сігурімі) й розгорнуто масштабний терор проти опозиційно налаштованих мешканців країни. Наприкінці 1940-х розгорнувся широкий наступ на релігію, внаслідок хвилі репресій до 1967 було ліквідовано всі релігійні організації, а А. оголошено першою в світі атеїстичною державою. У лютому 1949 А. увійшла до Ради Економічної Взаємодопомоги, у 1955 підписала Варшавський договір.
З 1956 помічаються розходження між А. і СРСР у зовнішній і внутрішній політиці. Після 1960 керівники Албанської партії праці (АПП), очолюваною Е. Ходжею, офіційно обвинуватили владу СРСР у «опортунізмі». А. припинила участь у роботі РЕВ (1962), заявила про вихід з Організації Варшавського Договору (вересень 1968), в якій не бралафактичної участі з 1961. В А. поряд із культом Е. Ходжі до початку 1990-х зберігався культ Й. Сталіна. А. ізолювалася від сусідніх країн, у ній вибудовується автаркічна економічна система, пом’якшена слабкими економічними контактами з Китаєм, Угорщиною, Румунією. До кінця 1960-х А. зберігав дружні відносини з Китаєм, які потім поступово погіршилися у зв’язку зі зближенням КНР і західних країн. Наприкінці 1970-х — на початку 1980-х влада А. дещо активізувала торгівлю з іншими країнами, відновила торговельні відносини з Югославією. Після смерті Е. Ходжі у 1985 у А., на відміну від інших країн Східної Європи, майже не відбувається лібералізація економічного й соціального життя.
У 1990 в А. спалахнули масові заворушення студентів і робітників, у м. Шкодері було скинуто пам’ятник Й. Сталіну, створено перші незалежні профспілки та перші опозиційні політичні партії. У лютому 1991 у м. Тірані й інших містах країни розпочалися масові акції протесту. У березні відбулися перші альтернативні вибори до Народних зборів, результати яких було сфальсифіковано, переможцем оголошено правлячу Албанську партію праці. Наслідком цих дій стали загальні страйки, що призвели до відставки уряду й дострокових виборів до Народних зборів, на яких здобула перемогу опозиційна Демократична партія А. Офіційно назва Народна Соціалістична Республіка А. зберігалася до ухвалення нової Конституції Албанії 1998, однак на практиці з 1992 вживається назва Республіка Албанія (зафіксована в Конституції 1998). З 1992 в А. остаточно усталено багатопартійну систему, формуються ринкові відносини. У 1997 в А. відбулася хвиля масових протестів, викликаних економічною кризою й падінням фінансових пірамід. Її наслідком стала зміна уряду, збройні зіткнення, внаслідок яких загинуло близько 1,5 тис. людей, а також потрапляння значного арсеналу зброї зі складів у А. до албанських збройних угруповань у Косово. До А. було введено контингент ООН у складі 7 тис. військовослужбовців. З кін. 1990-х відбувається поступове налагодження економічної й політичної ситуації в А. З 2009 А. є членом НАТО. 2009 А. подала заявку на вступ до ЄС, з 2014 її офіційно оголошено кандидатом на вступ до ЄС.

Політичні партії

З 1990 після скасування комуністичного режиму в А. встановлена багатопартійна система. Загалом в А. діє більше 30 політичних партій, найвпливовіші серед яких Демократична та Соціалістична партії.
Демократична партія Албанії (алб. Partia Demokratike e Shqipërisë) — консервативна політична партія, заснована 12.12.1990. Була одним із основних ініціаторів переходу від комуністичного до демократичного режиму та становлення ринкової економіки. Одноосібно чи в складі коаліцій була правлячою в 1992–1997, 2005–2013 роках. Основний електорат партії мешкає на півночі країни.

Соціалістична партія Албанії (алб. Partia Socialiste e Shqipërisë) утворилася 05.06.1991 в результаті трансформації комуністичної Албанської партії праці (1941–1991). Партія формувала уряд з 1997 по 2005 та формує з 2013. Сучасна партія входить до Соцінтерну та займає проєвропейські позиції. Основний електорат партії становлять мешканці півдня А.

Інші парламентські партії мають незначний вплив і виборюють від 1 до 10 місць в парламенті: Республіканська партія Албанії (утворена 1991; консервативна політична партія, спочатку позиціонувала себе як євроскептика, а після приєднання А. до НАТО в 2009 —як проєвропейська партія); Християнсько-демократична партія Албанії (1991); Албанська соціал-демократична партія (1991; лівоцентристська партія); Аграрна партія екологів (1991); Партія Демократичний альянс (1992; ліберально-центристська партія, утворена колишніми членами Демократичної партії); Партія єдності на захист прав людини (1992; ліберально-центристська партія, що орієнтується на захист прав грецького та македонського населення Півдня та Сходу А.); Партія просування законності (1992; монархістська політична сила); Соціалістичний рух за інтеграцію (2004; соціал-демократична партія, третя за кількістю прихильників в країні, входила до правлячих коаліцій 2009 та 2013); Партія за справедливість, інтеграцію та єдність (2011; націоналістична політична сила); парія LIBRA (від алб. «Lista е Barabartë» — Рівний список; 2016; лівоцентристська політична партія, утворена після розколу в Соціалістичній партії).

Природа

Рельєф

Узбережжя Адріатичного моря переважно низовинне, на Півдні — гористе. Близько 70% території А. займають Північні Албанські Альпи (Проклетіє) висотою до 2692 м і Південні Альпи. Між ними — Центральний масив, розчленований долинами річок. Уздовж узбережжя — погорбована приморська низовина. Найнижча точка на території А. — Адріатичне море (0 м), найвища точка — г. Голем Кораб (2764 м), середня висота — 708 м.Поклади хромітів, нафти, бітуму, залізо-нікелевих і мідних руд.

Клімат

Клімат субтропічний, середземноморський, з доволі жарким і сухим літом та прохолодною й вологою зимою. Середня температура липня коливається від +28°С до +32°C, січня від +8°С до +10°С. У гірській місцевості температура може опускатися до -20°С.У році біля 300 сонячних днів.Опадів випадає понад 1000 мм на рік. Дощові періоди припадають на ранню весну та пізню осінь.

Внутрішні води

Річки гірські, несудноплавні; найбільші з них — Дрин (найбільша річка А.), Семані, Шкумбіні. У межах А.— частини великих озер: Скадарського, Охридського (найбільше на Балканському півострові), Преспи. На рівнині переважають коричневі ґрунти, в горах — бурі гірсько-лісові.

Ґрунти

У горах ґрунти мало придатні для землеробства. На рівнинних територіях ґрунти переважно бурі. Землі сільськогосподарського призначення займають 43,8% території А.; рілля 22,7%; зернові культури — 2,7%; пасовища — 18,4%; ліс — 28,3%, інші землі (27,9%);

Рослинний світ

Попри невелику площу країни, Албанія вирізняється багатим біологічним різноманіттям і відносно високим рівнем ендемізму. Біогеографічне районування визначає територію Албанії складовою Середземноморської підобласті Палеарктичної області царства Арктогея. Через невелику площу території Албанія має мало власних вузьких ендеміків, проте включає 59 видів з дуже локальним поширенням і 264 види, що належать до групи балканських ендеміків. Близько половини території А. вкрито лісами, тут зростає близько 30% від всієї флори, знайденої в Європі, загалом — близько 3550 видів судинних рослин. Деякі роди квіткових рослин представлені у флорі А. дуже великою кількістю видів, на території країни нараховують 27 видів дивини і 63 види конюшини Для прибережних районів і низовин характерна типова середземноморська рослинність, на височинах зростають дубові ліси, що становлять одну пʼяту частину албанських лісів і є типовими для цієї країни. На більш високих горах розташовуються ліси чорної сосни, бука та ялиці, з висоти понад 1800 метрів починаються альпійські луки. На узбережжі ростуть пальми, апельсинові й лимонні дерева, в гірській місцевості — звичайною рослиною є волоський горіх і мигдаль. У північних лісах — ялиці, смереки, дуб, бук і клен. У теплих південних і прибережних рівнинах ростуть оливкові дерева, евкаліпти, лавровишня.

Тваринний світ

Фауна А. налічує близько 760 видів хребетних тварин, з-поміж яких 80 видів ссавців, понад 350 видів птахів. Серед птахів — беркут, якого вважають національним символом Албанії, а також досить рідкісні в Європі стервʼятник і глушець. У водах А. мешкають 330 видів прісноводних і морських риб. Дуже велике розмаїття водоплавних птахів. Фауністичне різноманіття А. повʼязане переважно з великою площиною гірських лісів, де зберігаються численні популяції бурого ведмедя, сірого вовка, дикого кота, сарни і кабана, звичайними є куниці й тхори. В А. зберігається популяція балканської рисі, яка є окремими підвидом рисі звичайної. На території А. у водах країни живе 91 вид тварин, що перебувають під загрозою глобального винищення (кучерявий пелікан, карликовий баклан, тюлень-монах, атлантичний осетер тощо). Попри досить значну площу природоохоронних території, що становить 4,600 км2 і включає 799 головних об’єктів, на початку 21 століття спостерігається значний спад чисельності тварин, особливо ссавців та птахів.

Населення

Загальна кількість населення —3 038 594 осіб (2016, оцінка).Пересічна густота населення — 105,7 особи/км² (2015). У містах живуть 57,4 % населення країни (2015). Найбільші міста (2015): Тирана (610 050 осіб), Дуррес (201 110 осіб), Ельбасан (141 715 осіб), Шкодер (135 612 осіб), Влера (130 827 осіб). Вікова структура населення: від 0 до 14 років — 18,37% (чоловіки 295 022, жінки 263141); від 15 до 24 років — 18,09% (чоловіки 284 201, жінки 265530); від 25 до 54 років — 40,73% (чоловіки 589707, жінки 648021); від 55 до 64 років — 11,23% (чоловіки 168 500, жінки 172587); більше 65 років — 11,58% (чоловіки 165 076, жінки 186809). Середній вік населення — 32,5 років (чоловіки 31,2, жінки 33,8). Коефіцієнт народжуваності — 13,1 на 1000 осіб (154 місце в світі; 2016). Коефіціент смертності — 6,7 на 1000 осіб (145 місце в світі; 2016). Склад населення за етнічними групами:албанці (82,6%), греки (0,9%), інші,серед яких валахи, роми, македонці, чорногорці, єгиптяни(1%), невизначені (15,5%);за релігійними групами:мусульмани — 56,7%, католики — 10%, православні — 6,8%, атеїсти — 2,5%, суфісти — 2,1%, інші — 5,7%, невизначені — 16,2% (2016).

Господарство

Завдяки постійним темпам зростання економіки (у середньому за 10 років — 5%) А. належить до країніз середнім доходом на особу. Поряд із цим А. —найбідніша серед країн Європи. За оцінкою Міжнародного валютного фонду, ВВП А. становить 34211 млн євро (2016). За інформацією Світового банку, в 2016 ВВП на душу населення становив 11861 дол. (за паритетом купівельної спроможності, 2015). У1945–1950-х економіка А. була тісно повʼязана з соціалістичною системою СРСР і залежала від його допомоги (зокрема, за допомогою СРСР споруджено 45 промислових та ін. об’єктів), а у 1960-х після розриву відносин за відсутності допомоги темпи розвитку економіки А. значно знизилися. У 1997 економіка А. опинилася у глибокій кризі, у країні сталися що масові сутички. Приватизаційні процеси у фінансових структурах (у 2000 Національний комерційний банк, у 2004 — Ощадбанк Албанії продані Райффайзен Банку Австрії) та сільському господарстві сприяли постійному зростанню економіки, яке підтримується також за рахунок зовнішніх грошових надходжень від емігрантів (15% від ВВП), в основному з Греції та Італії. Однак зовнішні запозичення у 2015 по відношенню до ВВП дорівнювали 72%, що означає дефолт економіки. З метою пришвидшення темпів росту економіки Міжнародний валютний фонд і Світовий банк у 2017 виділили А. кредит близько 72440 000 євро для зміни податкової (адміністрування, розширення податкової бази, введення податку на майно) та управлінської системи і судової реформи та зменшення сектору тіньової економіки. За даними Сантардер-банку, прямі іноземні інвестиції в А. в 2015 становили 50% від ВВП. Кредитний рейтинг А. низький. Економічне зростання прогнозується на рівні 3,5% в 2017 і 3,8% в 2018.

Структура ВВП, за секторами:сфера послуг — 65%, промисловість — 15%; сільське господарство — 20% (2015). Трудові ресурси (робоча сила) — 1,085 млн осіб (2015; 142 місце в світі). Зайнятість трудових ресурсів: сфера послуг — 42,6%; промисловість —11,4%; сільське господарство — 46% (2015). Більшість населення працює у сільському господарстві. Це пояснюється низькою оснащеністю праці. У сфері послугнаселення зайняте насамперед у роздрібній торгівлі, банківському обслуговуванні, охороні здоров’я, освіті й туризмі. Середня заробітна плата на душу населення 483 євро (2015). Рівень безробіття 17,7% .

Промисловість

Основні галузі промисловості: харчова, тютюнова, легка промисловість, що ґрунтується на толлінгу (переробка імпортної сировини і вивіз готової продукції, в основному в Італію, — текстильні вироби, одяг і взуття), нафтодобувна, хімічна, цементна, гідроенергетика. А. має друге за величиною родовище нафти на Балканах і найбільші запаси в Європі. Китай є одним з найбільших інвесторів в А. з видобутку нафти, придбавши у канадської компанії права на буріння нафтових родовищ Патос-Maрінза і Kучова. Місцева компанія Албпетрол добуває близько 30% нафти. Видобуток природного газу за оцінками на 2006 становив 30 млн кубометрів. Економічна активність промисловості поширюється на прибережну частину, особливо на район Тирана и Дуррес.

Більшість електроенергії (94,8%) виробляється на ГЕС, розташованих на річці Дрин на Півночі країни, незначна кількість — наТЕС (5,2%).Виробництво становить 6,99 млрд кВт год., споживання 6,593 млрд. кВт год., імпорт: 1,884 млрд кВт-год. (усі дані — за 2009) Лінії електропередач застарілі, що призводить до великих понаднормативних втрат. Завершення будівництва нової теплової електростанції поблизу Влора дозволило диверсифікувати генеруючі потужності з країнами ЄС. Планується поліпшити лінії електропостачання між Албанією, Чорногорією і Косово.

Сільське господарство

В А. сільське господарство поширене, в основному, в гірській місцевості, ґрунтується на натуральному виробництві й спитається на дрібних землекористувачів. Вирощують пшеницю, кукурудзу, картоплю, тютюн, оливки, інжир, овочі, фрукти, цукровий буряк, винограді ароматичні рослини. Виробляють мʼясо, молочні продукти, мед. Сільське господарство спеціалізоване за географічними зонами: у гірських районах розвинуте тваринництво і лісове господарство, а в долині Дунаю та Бурґенланді — землеробство, зокрема виноградарство. Виноград вирощується в садах албанських сімей для виробництва вина і ракії. Вино — основна стаття сільського господарства А., виробництво становить 17500 т. (2009). Вина А. характеризуються своєю унікальною солодкістю та місцевими сортами. Одна з найважливіших галузей — тваринництво (молочні продукти, велика рогата худоба, свині, птиця).

Сфера послуг

За різними оцінками частка доходів від туризму у ВВП становить близько 6–17 % (2014). А. щороку відвідує близько 5 млн туристів (2014). Основна частина туристичної індустрії зосереджена уздовж Адріатики і узбережжя Іонічного моря.

Інша частка, 48% доходу ВВП припадає на торгівлю, медицину, освіту та інші сфери обслуговування.

Транспорт

В А. 4 аеропорти з твердим покриттям злітно-посадкових смуг, один вертодром. Довжина шляхів становить: автошляхів — 18 тис. км (з яких 7,02 тис. км з твердим покриттям); залізничної колії — 677 км, водних шляхів — 41 км; трубопроводів — 580 км.

В столиці А. за участю китайських компаній реконструюється Тиранський міжнародний аеропорт ім. матері Терези (до 2025). Аеропорт обслуговує понад 1,9 млн пасажирів на рік. З 1991 року укладено угоди цивільного повітряного транспорту між країнами: Австрією, Болгарією, Великою Британією, Італією, Македонією, Німеччиною, Словенією та Росією. Основні морські порти Албанії: Дуррес, Влер, Саранда і Шенджин. Станом на 2014 порт Дурресвважається найбільшим пасажирським портом в Албанії та одниміз найбільших пасажирських портів в Адріатичному морі, з річним обсягом пасажиропотоку приблизно 1,5 млн осіб.

Залізничний транспорт є власністю державної компанії «Албанські залізниці». Кількість автомобільного транспорту зростає завдяки будівництву нових автомагістралей. Станом на 2017 існує три автобани вздовж прибережної зони: подвійна проїжджа частина Дуррес — Влер, шосе Албанія — Косово і шосе Тирана — Ельбасан. Довжина шосе Албанія — Косово 250 км, воно звʼязує Косово (Приштину) та Адріатичне узбережжя Албанії (Дуррес): албанська сторона була завершена в червні 2009. Інші автошляхи перебувають у поганому стані. Планується збудувати у гірських районах близько 51 км нових доріг і модернізувати 41 км старого шляху, відремонтувати 42 мости і побудувати 3 нових. Літом 2015 компанії з будівництва Трансадріатичного газопроводу почали будівництво та реконструкцію під'їзних доріг і мостів уздовж маршруту трубопроводу в А. Планується укладання контракту з Китайською державною інженерно-будівельною компанією, щоб закінчити будівництво проекту Арбер Роуд Македонії з метою зʼєднання автошляхів Болгарії, Хорватії та Греції.

Торгівля

Загальний експорт А. становить 1011 млн. доларів (2015).А. — один з провідних постачальників хромової руди на світові ринки. Інші експортні товари: текстиль, взуття, асфальт, метали й неметалеві руди, сира нафта, овочі, фрукти, тютюн; основні країни-партнери — Італія (42,8%), Сербія (9,7%), США (7,6%), Китай (6,1%), Греція (5,3%), Іспанія (4,8%).Загальний імпорт — 3597 млн доларів (2015).Основні імпортовані товари: машини та обладнання, продукти харчування, текстиль, хімікати; країни партнери: Італія (33,4%), Китай (10%), Греція (9%), Туреччина (6,7%), Німеччина (5,2%).

Зв’язок. 2015 кількістьстаціонарних телефонів становила 226,718 тис. (7 одиниць на 100 жителів); мобільних телефонів — 3,401 млн (112 на 100 жителів).На 2016 в країні 1,82 млн. користувачів інтернету, що становить 63% населення.

Освіта та наука

Система навчання А. включає дошкільну освіту, обов’язкову базову(початкову) 9-річну освіту з 6 років, середню 3–4-річну (професійну або загальну), вищу (для здобуття ступеню бакалавра 3–4 роки, магістра — 1,5–2 роки), післядипломну освіту 3–5 років. Рівень грамотності населення коливається на рівні 99%. А. — учасник Болонського процесу з 2003. Вища освіта надається державними і приватними навчальними закладами. Найбільший державний університет в А. — Університет Тирани (бл. 40 тис. студентів), заснований 1957, складається з 6 факультетів (економічний, юридичний, природничих наук, соціальних наук, іноземних мов, історії та філології). Єдиний університет технічного напряму — Політехнічний університет Тирани (близько10 тис. студентів), заснований 1951, складається з 7 факультетів (архітектури та містобудування, будівельний, геології та гірничої справи, інформаційних технологій, машинобудівний, електротехніки, математики та фізики). Найбільші державні навчальні центри А.: в галузі сільського господарства і продовольства — Сільськогосподарський університет Тирани; в галузі медицини — Університет медицини в Тирані.Університети пропонують як загальні академічні, так і професійно орієнтовані програми різної тривалості та рівня.

Академія наук Албанії заснована 1972, включає інститути, науково-дослідні центри. Академія поділяється на секції: суспільних наук і албаністики (албанознавства) та природних і технічнихнаук. "У різний час Академію очолювали: історик А. Буда (1972–1993), лінгвіст Ш. Демірай (1993-1997), лікар Ю. Попа (1997–2008), геолог Т. Бісоку (2008—2009), математик Г. Бечірай (2009–2014), археолог Мюзафер Коркуті (з 2014).

Культура

Витоки традиційної албанської культури — у культурі стародавніх іллірійських племен. Розвиток національної культури ускладнював вплив турецької, грецької й італійської культур. Піднесення національної самосвідомості в 19 ст. сприяло становленню національної культури. Після Другої світової війни на албанську культуру впливали радянська і згодом китайська культури. Культурні зв’язки з країнами Заходу налагодилися з 1961 після розриву стосунків із СРСР. З 1990-х спостерігається культурне піднесення.

У країні діє понад 4 тис. установ культури, зокрема у столиці країни Національна бібліотека А. та Національний театр опери та балету А. Основні музейні центри розміщені у містах Тирані, Гірокастрі, Бераті, Дурресі й Ельбасані. У Тирані розташовані: Музей національної історії, Музей національної культури, Музей природничої історії й Археологічний музей,у Гірокастрі — Етнографічний музей і Національний музей озброєнь, у Бераті — Музей Онуфрія, Етнографічний музей, Історичний музей та Археологічний музей, а також Музей народного мистецтва. Багато музеїв сконцентровано в м. Корчі: Музей албанського середньовічного мистецтва, Історичний музей і Музей національної освіти. У м. Шкодері розташовані Музей народної культури і Громадський музей тощо.

Музей народної культури і Громадський музей тощо. В А. є об’єкти, що належать до спадщини ЮНЕСКО. Бутрінті — археологічний об’єкт на півдні А., комплекс руїн, що відображають історичні етапи розвитку міста від античності до венеціанської епохи. Грецьку та римську спадщину Бутрінті проголошено об’єктом світової спадщини ЮНЕСКО у 1992. У 1999 об’єкт розширено завдяки включенню до його складу венеціанської фортеці. Історичні центри міст Берат і Гірокастр є містами типової архітектури османського періоду, проголошені об’єктом світової спадщини ЮНЕСКО (з 2005).

Релігія

Албанія — світська держава. Албанці ніколи не мали власної самобутньої релігії. Національна (етнічна) ідентичність домінує над релігійною. Церковна організація відіграє маргінальну роль у громадському житті. Релігійний екстремізм в А. практично невідомий.

У стародавні часи особливого поширення набув культ сонця та змія. Перша християнська община з’явилася в 58 н. е. (м. Дуррес). Після розколу Християнської церкви в 1054 Південна А. стала переважно православною, а Північна А. — католицькою. У середині 15 ст. у результаті завоювання А. Османською імперією албанці стали першим європейським народом, що прийняв іслам. У 18 ст. в А. поширюється суфійський рух бекташів. З другої половини 19 ст. в А. діє протестантська Євангелічна Церква А. У 1900 було засновано албанську греко-католицьку общину, яка згодом перетворилася на Албанську греко-католицьку церкву. У 1908 проголошено створення Албанської православної церкви. Зі встановленням комуністичного режиму у країні розпочалося переслідування релігії. У 1967 Е. Ходжа проголосив А. першою у світі атеїстичною державою. Особливих гонінь зазнала католицька церква. З кінця 1980-х почалося відродження релігійного життя. У травні 1990 під тиском громадськості було проголошено свободу всіх віросповідань. Конституція А. гарантує свободу віросповідання, а також рівність релігійних общин. Відносини держави й релігійних общин регламентує Державний комітет із культів при Міністерстві культури, туризму, молоді та спорту. У 2002 р. уряд А. уклав із Римо-католицькою церквою двосторонню угоду, що регулює стосунки держави із цією церквою. У 2008 аналогічні угоди було укладено з Православною церквою, громадами мусульман і бекташів, у 2010 р. — з Євангелічним братством А.

А., поряд із частково визнаною Республікою Косово, є єдиною країною Європи, де домінує мусульманське населення,більшість якого є мусульманами-сунітами, також присутня шиїтська меншість. Іслам сповідують не лише албанці,а й араби та єгиптяни, що проживають у країні. Найбільше мусульман сконцентровано в центрі та на півночі країни. До 20 % населення належить до суфійського руху бекташів. А. є світовим центром цієї конфесії. А. — єдина європейська країна, що входить до Організації ісламської співпраці.

Християнство є другою за величиною релігією в країні. Християнство сповідують частина албанців, а також македонці, румуни, італійці, чорногорці, греки і серби.

У сучасній А. дослідники нараховують понад 120 релігійних груп. Перші свідчення про євреїв в А. датуються 7 ст. У 2010 у країні налічувалося 300 юдеїв. Близько 35 % населення вважає себе нерелігійним або атеїстами.

Преса, радіо, телебачення

Преса

У період Османської імперії газети албанською мовою були заборонені. Після здобуття незалежності з’явилися перші новинні видання: «Час» («Кох»;1920–1926), «Демократія» («Demokratia»; 1925–1939), «Світло» («Drita»; 1936-1939).

У 1924 почала виходити газета «Єдність» («Bashkimi») — друкований орган Демократичного фронту Албанії. З 1942 видається «Голос народу»(«Zëri i Popullit») — офіційне пропагандистське видання колишньої Албанської партії праці (з 1992 — друкований орган сучасної Соціалістичної партії Албанії). У 1991 в ході демократичних перетворень з’явилась перша опозиційна газета «Демократичне відродження» («RilindjaDemokratike»), офіційне видання Демократичної партії Албанії.

11 березня 1991 була заснована перша незалежна (позапартійна) газета Албанії «Наш час»(«KohaJonë»). На сьогодні вона є найпопулярнішою щоденною новинною газетою країни. Під її патронатом були засновані телекомпанії TV Koha та TV Klan, a також спортивний журнал —«Спорт-експрес» («SportEkspres»).

Інші популярні щоденні газети Тирани: «Албанська газета» («Gazeta Shqiptare»; видається з 1993); «Економіка» («Ekonomia»; новина газета, заснована 1998); «Газета 55» («Gazeta 55»; щоденна новинна газета, публікується з 1997); «Тема» («Tema»; позапартійна опозиційна газета, виходить з 2000); «Метрополь» («Metropol»; новинний таблоїд, виходить з 2004); «Національна» («Kombëtare»; газета націоналістичного характеру, щопорушує національнепитання, проблеми мігрантів, національних меншин тощо, виходить з 2012) та ін.

У країні також друкуються англомовні новинні видання — «Елбеніан Мейл»(«AlbanianMail») і«Тирана таймс» («TheTiranaTimes), низка грекомовних видань. «Газета 2000» («Gazeta 2000») публікує матеріали албанською, грецькою та англійською мовами.

З 1912 діє державне інформаційне агентство —«Албанське телеграфне агентство», АТА (AgjenciaTelegrafikeShqiptare, ATSH), яке публікує новини албанською, англійською та французькою мовами.

У 2003 А. займала 34-е місце в Індексу свободи преси, складеному організацією «Репортери без кордонів». У 2016 вона зайняла 82-е місце.

Телебачення та радіо

У 1938 була заснована державна телерадіокомпанія— «Радіо і телебачення Албанії», РОТА («RadioTelevizioniShqiptar», RTSH), яка 28 листопада 1938 розпочала першу радіотрансляцію. Телевізійні трансляції розпочалися 29.04.1960. Державне телебачення домінувало в Албанії до середини 1990-х, коли почали з’являтися приватні радіо- і телевізійні станції.

З 1993 було запущено міжнародне супутникове телебачення, що спрямовувалось на аудиторію албанських громад у Сербії, Македонії, Чорногорії та Північній Греції, а також албанську діаспору в інших країнах Європи.

В Албанії діє 2 національні комерційні телевізійні станції, 71 місцева станція, 83 місцеві кабельні станції та 2 комерційні мультиплекси. Серед національних аналогових телевізійних станцій найбільше територіальне охоплення мають: громадський мовник «Радіо і телебачення Албанії» — 80,5% території країни; «Топ-Канал» («TopChannel») — 79%; «ТБ Клан» («TV Klan») — 78%. Інші основні телевізійні станції засновані в Тирані. Їх сигнал покриває значну частину території Албанії: VizionPlus, AlbanianScreen TV та новинні канали — OraNews, A1 Report, News 24.

В А. діють 2 мережі громадського радіо, 4 регіональні радіостанції, близько 25 приватних радіостанцій (2010), кілька міжнародних радіостанцій. Міжнародна служба транслює радіопрограми албанською мовою й сімома іншими мовами на середніх та короткохвильових частотах.

Література

В Албанії існує багата фольклорна традиція — епічні поеми, історичні пісні. Перша пам’ятка писемності албанською мовою— «Формула хрещення» (1462) єпископа Паля Енгелі. У 16–17 ст. виступають гуманісти П. Буді, Ф. Барде, П. Богдані, М. Барлеті, утверджується поезія бароко. На початку 18 ст. розвивається література Просвітництва; Т. Кавальйоті й Даньєль склали перший словник албанської мови.

Література 19 ст. висунула ряд визначних письменників романтичного напряму, діячів національного відродження. Найвідоміші представники цього періоду — поети І. Де Рада[поеми «Пісні Мілосао...» («Këngët e Milosaos»), 1836 та ін.], Г. Дара Молодший [поема «Остання пісня Бали» («Kënga e sprasme e Balës»), 1887], З. Серембе, В. Шкодрані, прозаїк і перекладач К. Крістофоріді. Один з основоположників нової албанськиї літератури — Н. Фрашері [поеми «Стада і ниви» («Bagëti e Bujqësija»), 1886; «Історія Скандербега» («Istori e Skënderbeut»), 1898, тощо]. Поети-реалісти початку 20 ст. — А. Чаюпі, Н. М’єда, Ф. Шірока, Р. Сілічі. Одним із зачинателів албанської художньої прози був М. Грамено — автор патріотичних пісень і новел. У 1920–1930-х виступили прозаїки Ф. Нолі [«Історія Скандербега» («Istori e Skënderbeut»), 1921], Ф.Постолі, Х. Стермілі, поет і прозаїк-реаліст Мігені [зб. «Вільні вірші» («VargjeteLira»)]. У літературі 1930-х помітнішою стала соціальна тематика. В роки Другої світової війни і в повоєнну добу в албанській літературі розробляються теми боротьби проти італійських окупантів, соціальні зміни (поезія Ф. Г’яти, проза Д. Шутерічі і С. Спассе).

З сер. 1940-х рр. албанська література розвивається в умовах існування жорсткої цензури, до кінця 1980-х у ній зберігається культ Е. Ходжі й Й. Сталіна. На відміну від літератур інших країн Східної Європи, у албанській літературі не було аналогів «шістдесятництва» та пом’якшень цензурних приписів.Попри це в А. діяла й неофіційна література, найвідомішим представником якої є письменник К. Трабешина (нар. 1926), який 1953 року звернувся до Е. Ходжі з меморандумом, що містив критику культурної політики правлячої партії, догматів соціалістичного реалізму й цензурування творів літератури й мистецтва, упродовж 1953–1970 він перебував в ув’язненні. У його творах виявлено окремі риси постмодернізму. Розбіжності з офіційною політикою в роки правління Е. Ходжі висловлював і найпопулярніший албанський письменник І. Кадаре [роман «Сутінки степових богів» [«Muzgu i perendivetëstepes»], 1978, «Місто без реклами» («Qutetipareklama»), 1959, видано 1998, та ін.], лауреат Міжнародної Букеровської премії (2005). У його творах суспільно-політичної й історіософської тематики помітні елементи сюрреалізму.

Перші згадки про Албанію, її національного героя Скандербега зустрічаються в пам’ятках української літописної, полемічної й проповідницької літератури 16–17 ст. — віршованому «Плачі» («Epicedionalbowierszżałobny…», 1585, польською мовою з численними українізмами) на смерть і поховання в Києво-Печерській лаврі князя Михайла Вишневецького, у промові С. Зорки над труною Б. Хмельницького (1657; пізніше вміщена у Густинському літописі 1670 і С. Величком в його «Літописі»1720; див. Величка літопис). Частково цю тему розкрито й в ораторських та публіцистичних творах Й. Галятовського «Ключ разумѣнія...» (1659, 1663, 1665), «Казання, приданыі до книги „Ключ разумѣнія...“» (1660) та «Лебедь» (1679). Ознайомлення української громадськості з відомостями про Албанію у 2-й половині 18–19 ст. здійснювалось завдяки діяльності ряду вітчизняних діячів, зокрема Я. Козельського, О. Сомова, М. Маркевича, а також через праці випускника Ніжинського ліцею албанського грека К. Базілі та вихованця Харківського університету молдаванина А. Хиждеу. Албанська тема знайшла відображення у вірші Ю. Федьковича «Киртчалі» (1862), у нарисі С. Воробкевича «Алій, паша Яніни і Суліоти. Історичний образ життя Южной Албанії» (1895). Поширенню відомостей про Албанію і албанців в Україні сприяли М. Старицький та І. Франко. У книзі художніх перекладів М. Старицького «Сербські народні думи, пісні» (1876) вміщено переклад сербської пісні «Марко і сестра капітана Лека», де згадуються Албанія й албанці. Велику зацікавленість албанським фольклором виявляв І. Франко. У 1903 він ознайомився з книгою австрійського дослідника Й. Гана «Грецькі й албанські казки» («GriechischeundAlbanischeMärchen», 1864), а 1914 переклав з цієї книги під загальною назвою «Із албанських народних пісень» народні балади «Димитрій і Анджеліна», «Константан і Герентина» (обидві видані 1959) та історичну пісню «Смерть Скандербега» (видана 1941). В українській літературі 20 ст. з поемами на албанську тематику виступили Б. Чалий («Сади в Албанії», 1949) та І. Гончаренко («Дунайська поема», 1953), з віршами — А. Малишко, О. Підсуха, Б. Степанюк, С. Крижанівський та ін. Українською мовою зразки албанського фольклору та вірші В. Левоня, Т. Печі, Д. Лека, Д. Бубані та інші перекладали А. Кацнельсон, О. Новицький. У перекладі вийшли «Албанські оповідання» (К., 1954), повісті «Вода спить, ворог не спить» Ф. Г’яти (К., 1954), «П’ять листів (Правдива історія)» С. Джаї (К., 1958), романи «Афердіта повернулася в село» С. Спассе (К., 1961), «Королівський кінь і нові вершники» К. Буджелі («Всесвіт», 1961, № 6). Журнал «Всесвіт» друкував короткі огляди видань художньої літератури в Албанії (1958, № 1; 1959, № 4, 11), переклад оповідання «Жовті води» Ф. Г’яти (1960, № 1) тощо. Албанську прозу перекладали Л. Смілянський, А. Шиян, В. Струтинський, Р. Кочі, М. Пелашенко, К. Скрипченко, І. Михайленко та ін. У 1990-х українською перекладалися окремі твори І. Кадаре (перекладач — Я. Кравець). Албанською мовою 1949 в м. Тирані опубліковано антологію української літератури, до якої включено вірші Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, П. Тичини, М. Рильського, М. Бажана та ін., оповідання І. Франка, Панаса Мирного, С. Васильченка, Ю. Яновського, П. Панча, Н. Рибака, Л. Смілянського, Л. Первомайського та ін.

Архітектура

Від античної епохи (з 7 ст. до н. е.) на території А. збереглися залишки оборонних споруд, громадських і житлових будівель, архітектурних деталей; від середньовіччя — споруди візантійського (церкви в селах Лявдарі, Мбор'ї, обидві 13–14 ст.) і романського (собор в с. Шасі, церкви в селах Вау-і-Дейєс та Оботі, всі — 13 ст.) типу, а також фортеці й замки. З часів турецького панування залишилися деякі палаци, закриті ринки, мечеті. Для народної архітектури А. характерні гірські укріплені будинки-вежі, двоповерхові будинки з навислим другим поверхом, з відкритими верандами, черепичною покрівлею. В містах А. архітектура середньовіччя і перших десятиліть 20 ст. поєднується з сучасною забудовою.Серед споруд, збудованих після Другої світової війни, — Палац Конгресів, Національний історичний музей, Міжнародниц центр культури (усі — в м. Тирані) тощо.

Образотворче мистецтво

Високогорозвиткуживопис і скульптура досягли в А. за середньовіччя (фрески в церкві Трійці в Лявдарі). У 1550-х у церквах Шельтсан та Бальш виконав фрески Онуфрій з Неокастра. Відомі дві іконописні школи: «школа Берата» і «школа Корчі». Світськийживописпоширивсянаприкінці 19 — на поч. 20 ст. (художники Н. Мартіні, К. Хідромено). Скульптор О. Паскалі 1932 створив пам’ятник Народному борцю у м. Корчі, 1938—бронзовий бюст національного героя Скандерберга. Першим представником імпресіонізму в А. вважається пейзажист і портретист В. Міо.

Після Другої світової війни було відкрито першу художню школу — Ліцей мистецтв у м. Тирані (1946).

За часів комуністичного режиму ідеологи мріяли створити нову національну ідентичність, взявши за зразок сталінський СРСР. Разом із тим, попри цензуру, розвивались різні жанри живопису, графіки, скульптури. У реалістичній скульптурі та живописі переважали героїко-патріотичні мотиви і зображення праці (скульптури Л. Ніколи «Косар», 1955, А. Мано «Шахтар Салі Вага», 1955 тощо). Скульптори створили низку бюстів-стел для парків і скверів. Провідний художник-баталіст цього періоду — Ф. Хаджіу. У жанрах натюрморту і пейзажу працювали художники П. Маді, С. Кацелі, К. Коделі, Н. Призрені, С. Рота, Ф. Стамо та інші.

З 1990-х розвиваються сучасні напрями мистецтва. Серед художників 21 століття абстракціоніст Г. Мулічі, постмодерністи С. Джафа, А. Сала та ін. Художник С. Страті 9 разів (на 2016) потрапляв до Книги рекордів Гіннеса завдяки створенню величезних мозаїк із незвичайних матеріалів — зубочисток, цвяхів, шурупів, кавових зерен тощо.

З 2001 відбувається Біеналле сучасного мистецтва у м. Тирані. В А. здавна розвинуте також народне декоративно-ужиткове мистецтво (килимарство, гаптування, ткацтво, різьбярство та ін.).

Музика

На албанську музику мали великий вплив сусідні країни. Незважаючи на те, що Албанія протягом століть входила до складу Османської імперії, албанський народ зумів зберегти культурну самобутність.

Албанська ізополіфонія, яка походитьіз візантійськоїцерковноїмузики, є формою группового співу, що виконується в основному чоловіками. Албанська ізополіфонія внесена ЮНЕСКО в 2005 до переліку нематеріальної культурної спадщини світу. Відроджена на початку 21-го ст., ця традиція досі практикується на весіллях, фестивалях та інших музичних заходах.

культурної спадщини світу. Відроджена на початку 21-го ст., ця традиція досі практикується на весіллях, фестивалях та інших музичних заходах. Албанські народні пісні переважно триголосі. Поширені народні музичні інструменти:струнні — чифтелі, ляхута; духові — зумаре, фюели; гайда — рідволинки. З 1950-х розвивається професійне музичне мистецтво: опера («Мріка», 1954, «Скандербег», 1968, П. Якови), балет («Халіль і Хайрія» Даї, 1963), оперета, симфонічна, камерно-інструментальна, хоровамузика. У 1956 у ТіранівідкритоДержавний театр опери та балету.

Наприкінці 20 століття з’явилися твори, що належать до сучасних напрямів естрадної музики: поп, рок, реп та інші. Виникла течія алб-поп, на яку вплинула циганська музика (Мерита Халілі, Парашкеві Симаку, Мислим Лелі та інші).

Театр

Перші вистави здійснив 1874 театральний гурток селища Тестораті. В 2-й пол. 19 ст. пʼєси С. Фрашері, М. Грамено, Ф. Нолі, А. Чаюпі та ін. ставилиаматорські театральні трупи. У 1944 створено професійний Народний театр у Тірані, пізніше — театри в Корчі й Дурресі. У 1950 у м. Тирані відкрито Центральнй театр ляльок, 1959 — Вищу школу театрального мистецтва імені А. Моїсіу. На початку 1990-х в А. було 9 професійних драматичних театрів, 15 театрів естради, 26 лялькових театрів. Серед провідних театральних діячів режисери П. Мані, С. Міо, П. Стілу, актори Б. Імамі, М. Попі, Н. Фрашері та інші. До 1992 на розвиток театру впливали ідеологічні обмеження і цензура, зокрема, з репертуару знімалися твори зарубіжних авторів. Сучасні театри формують репертуар із творів албанських і зарубіжних драматургів.

Кіно

За часівкомуністичного режиму у 1952 кіностудія «Нова Албанія» випускала документальні фільми й кіножурнали. Перший кольоровий художній фільм —«Великий воїн Албанії Скандербег», у якому одну із головних ролей зіграв О. Вертинський (1954, спільно з радянськими кіномитцями, режисер С. Юткевич; приз Каннського міжнародного кінофестивалю). Пізніше вийшли художні фільми «Тана» (1958), «Земля в полумʼї» (1959) та ін. Фільми 1950–1980-х мали переважно військово-патріотичну тематику. Знімалися екранізації творів албанських письменників. У 1975 вийшов перший албанський мультфільм «Зана і Мірі». У 1976 в А. проведений перший національний кінофестиваль. Албанські фільми демонструються на міжнародних кінофестивалях. Серед фільмів: «Маки на стінах» (1980; великий приз Міжнародного кінофестивалю у Белграді), «Серце матері» (1993; приз Міжнародного кінофестивалю в Салерно), «Полковник Бункер» (1996; приз Міжнародного кінофестивалю у Сент-Етьєнні), «Албанець» (2009, призи Московського міжнародного кінофестивалю) та інші.

Спорт

Найбільш розвинений вид спорту в А. — футбол, у країні є низкапрофесійних команд (клуби «Динамо», «Тирана», «Партизані», «Скендербеу» та інші). Найвище досягнення албанського клубного футболу — перемога клубу «Партизані» 1970 у Кубку Балканських чемпіонів. Збірна А. з футболу перший офіційний матч провела 07.10.1946 (Албанія — Югославія — 2:3). У 1946 збірна команда А. виграла «Балканський кубок». У 2016 збірна А. вперше пройшла кваліфікацію на Чемпіонат Європи, де зупинилася на груповій стадії. Грає в оборонний футбол, на контратаках. За збірну виступають низка уродженців Швейцарії, тоді як своєю чергою деякі албанці грають за збірну Швейцарії.Албанські футболісти грають у чемпіонатах інших країн (Італії, Франції тощо), зокрема, за український клуб «Ворскла» (Полтава) грали Д. Цуррі (2005–2010), А. Даллку (2005—2016), А. Янузі (2007–2015), за клуб «Металург» (Запоріжжя) — Т. Османі, Б. Шкамбі (обидва — 2005–2006), за клуб «Кривбас» (м. Кривий Ріг) — Д. Бюлюкбаші, Е. Булку (обидва — 2007—2010), А. Аґоллі (2009–2010), Г. Ндрека (2007–2008).

Серед інших популярних видів спорту — таеквондо, волейбол, велосипедний спорт, плавання, важка атлетика, шахи.

У 1945 в А. була утворена спортивна федерація, у 1947 — Комітет фізкультури і спорту. Національний Олімпійський комітет А.був утворений 1958, визнаний МОК 1959.А. дебютувала в 1972 на Олімпійських іграх у Мюнхені, пропустивши потім Ігри в Монреалі, Москві, Лос-Анджелесі таСеулі, повернулася лише 1992 на Іграх у Барселоні. У зимніх Олімпійських іграх 2006 у Турині й 2010 у Ванкувері брав участь лише один албанський спортсмен — гірськолижник Е. Тола. Спортсмени А. ніколи не завойовували олімпійських медалей. Серед титулованих спортсменів А. важкоатлети Д. Годеллі (чемпіон світу 2014 у ваговій категорії до 77 кг), К. Ерканд (чемпіон Європи 2014 у ваговій категорії до 77 кг), легкоатлетка Л. Ґеґа (срібна призерка чемпіонату Європи 2016 з бігу на дистанцію 3 000 метрів із перешкодами).

Україна та Албанія

Інформація про кількість українців в А. відсутня.

Дипломатичні відносини А. з Україною встановлені 13.01.1993, але в А. немає посольства України (як і посольства А. в Україні). Українським справами керує посольство України в Греції (за сумісництвом). З 2002 року в Тирані відкрите Почесне консульство України в А.

04.11.2016 р. між Україною та Албанією був підписаний договір про взаємне скасування візового режиму. Угода набула чинності 01.04.2017.

Література

• Леонов М. Сучасна Албанія. К., 1948; Искусство в Народной Республике Албании. Лейпциг, 1953; Иванова Ю. В. Албания // Искусство стран и народов. М., 1962. Т. 1. С. 70–76;
• Экономическая география зарубежных социалистических стран Европы.— М., 1971;
• Попов П. М. Албанія в російській та українській літературах XV–XX ст. — К., 1959;
• Краткая история Албании с древнейших времен до наших дней / Отв. ред. Г. Л. Арш. — М., 1992;
• Vickers M., Pettifer J. Albania: From Anarchy to a Balkan Identity. London, 1997;
• Дахно І. І. Країни світу: Енциклопедичний довідник. – К.: МАПА, 2004. – 608 с.;
• Biagini A. Storia dell'Albania contemporanea. — Milano, 2005;
• Elsie R. Albanian Literature: A Short History. —London, 2005;
• Najbor P. Histoire de l'Albanie et de sa maison royale. 5 v.— Paris: JePublie, 2008.