Альтюссер, Луї П'єр

Альтюссе́р, Луї́ П’єр (франц. Althusser, Louis Pierre; 16.10.1918, комуна Бірмандр, тепер Бір-Мурад-Раїс, вілайєт Алжир, Алжир — 22.10.1990, Ла Верр’єр, тепер регіон Іль де Франс, Франція) — філософ-неомарксист, засновник структуралістського марксизму.

Альтюссер, Луї П'єр (Althusser, Louis Pierre)
Народження	1918
Місце народження	Бір-Мурад-Раїс, Алжир (вілайєт), Алжир
Смерть	1990
Місце смерті	Ла Верр’єр, Іль-де-Франс, Франція
Напрями діяльності	філософія
Традиція/школа	структуралістський марксизм, неомарксизм

Життєпис

Альтюссер народився у родині офіцера (пізніше — банківського службовця) та шкільної вчительки. 1930 родина переїхала до Франції. Альтюссер навчався у ліцеї дю Парк (м. Ліон), де 1937 вступив до молодіжної католицької організації «Християнська студентська молодь».

1939 по закінченні ліцею Альтюссер вступив до Вищої нормальної школи (м. Париж), але 1940 був мобілізований до армії, невдовзі потрапив у полон і провів наступні п’ять років у концтаборі для військовополонених у м. Шлезвіг (Німеччина). Це істотно вплинуло на стан його психічного здоров’я в майбутньому.

У 1945, по закінченні війни, Альтюссер відновив навчання у Вищій нормальній школі. Отримавши диплом філософа і ступінь агреже у 1948, працював у цьому навчальному закладі (1948–1980), зокрема секретарем секції літератури (з 1950), старшим викладачем (з 1962). Серед учнів Альтюссера були філософи Ж. Дерріда і М. Фуко. У 1975 Альтюссер здобув докторський ступінь в Університеті Пікардії (м. Амьєн) за низку опублікованих праць.

З кінця 1940-х Альтюссер поступово відійшов від католицизму в бік комунізму, ставши з 1948 членом Французької компартії. Брав активну участь у лівому «Русі за мир».

Альтюссер усе доросле життя страждав маніакально-депресивним психозом, у нього траплялися депресії, які стали регулярними після перебування у німецькому полоні.

У 1978 ці депресії посилилися й почастішали після того, як обʼєднанню французьких лівих, до складу яких входила Французька компартія, не вдалося отримати більшості голосів на парламентських виборах. 17.11.1980 Альтюссер задушив свою дружину у власній квартирі. У лютому 1981 суд визнав його неосудним, оскільки під час скоєння злочину він перебував у стані душевного розладу. Альтюссера направили на примусове лікування до психіатричної лікарні. Він був звільнений з роботи у Вищій нормальній школі.

В автобіографії «Майбутнє триває вічно» (1985; опублікована посмертно) Альтюссер аналізував передумови своєї хвороби за допомогою психоаналізу і знаходив їх у складних стосунках у родині.

Наукові праці

Перша книга Альтюссера «Монтеск’є. Політика та історія» вийшла 1959. У 1960 він переклав, відредагував і опублікував вибрані праці Л. Фейєрбаха 1839–1845, написавши до них передмову. З публікації статті «Про молодого Маркса — питання теорії» в журналі «Пансе» («La Pensée». 1961. № 96) почалася серія праць про К. Маркса, що принесли Альтюссеру популярність. Основні праці: «За Маркса», «Читати “Капітал”» (обидві — 1965), «Філософія і спонтанна філософія вчених» (1967), «Ленін і філософія» (1969), «Філософія і марксизм» (1988).

Альтюссер ставив собі за мету охарактеризувати твори К. Маркса. Однак він розвинув й інтерпретував класичні ідеї марксизму, створивши не просто коментарі, а власну концепцію. На початку 1960-х Альтюссер запропонував абсолютно нову інтерпретацію праць К. Маркса з позиції сцієнтизму, спираючись на французьку традицію епістемології науки, структуралізм і психоаналіз. Філософ часто переглядав свої погляди, а в пізній період зблизився з течією постструктуралізму.

Праці Альтюссера вплинули на ліворадикальні течії 1960-х і, зокрема, на маоїстські групи французьких інтелектуалів, навколо яких починалося формування постструктуралізму.

Запропоновані Альтюссером теоретичні положення, спрямовані на оновлення марксизму, широко обговорювалися в 1960-ті в усьому світі. Марксизм Альтюссера приваблював, оскільки він поєднував позаісторичні категорії структуралізму з історичним за своїм характером марксизмом і пропонував наукову альтернативу ідеалізму та історизму у вигляді аналізу сучасного капіталізму з позицій холізму.

Значнийний вплив праць Альтюссера у Франції та серед марксистів інших країн був також викликаний близькістю з структуралістськими віяннями у лінгвістиці, етнографії та психоаналізі. Його ідеї продовжують справляти вплив на дослідження в галузі літературної критики, політичної філософії, історії, економіки та соціології, зокрема у таких напрямках, як фемінізм, постколоніальні дослідження і квір-теорія.

Цитати

«Роль державного репресивного апарату як репресивного апарату по суті полягає в забезпеченні силою (фізичною чи ні) політичних умов відтворення виробничих відносин, які, врешті-решт, є відносинами експлуатації. Державний апарат не тільки відіграє значну роль у відтворенні самого себе (в капіталістичній державі існують династії політичних діячів, військові династії тощо), але й, насамперед, за допомогою репресій (від найбрутальнішої фізичної сили до простих адміністративних наказів та заборон, відкритої чи прихованої цензури тощо) він забезпечує політичні умови діяльності державних ідеологічних апаратів. Насправді якраз вони здебільшого й забезпечують саме відтворення виробничих відносин за “щитом” державного репресивного апарату. Саме тут уповні вступає у гру панівна ідеологія – ідеологія панівного класу, що утримує державну владу. Саме за посередництвом панівної ідеології забезпечується “гармонія” (інколи нестійка) між державним репресивним апаратом і державними ідеологічними апаратами та між різними державними ідеологічними аппаратами».
(Альтюссер Л. Ідеологія та державні ідеологічні апарати (уривок). / пер. В. Артюх // Спільне. 2010. № 3. URL: https://commons.com.ua/uk/ideologiya-ta-derzhavni-ideologichni-aparati/)

Твори

Montesquieu. La politique et l’histoire. Paris : PUF, 1959. 120 p.
Marxisme et humanisme // Cahiers de l'Institut des Sciences Économique Appliquées. 1964. № 20. Р. 109–133.
Écrits philosophiques et politiques, t. 1–2. Paris : Stock ; IMRC, 1994–1995.
Être marxiste en philisophie. Paris : P. U. F, 2015.
Рос. перекл. — Ленин и философия. Москва : Ад Маргинем, 2005. 176 с.
За Маркса. Москва : Праксис, 2006. 352 с.
Укр. перекл. — Ідеологія та державні ідеологічні апарати (уривок). / Пер. В. Артюх // Спільне. 2010. № 3. URL: https://commons.com.ua/uk/ideologiya-ta-derzhavni-ideologichni-aparati/

Література

Moulier Boutang Y. Louis Althusser. Une biographie. Paris : Grasset, 1992. 509 p. Rethinking Marxism. 1998. Vol. 10. № 1. ProQuest Central pg. 0_2. pg. 1-98. URL: https://www.scribd.com/document/143037809/Rethinking-Marxism-Vol-10-1998 Lahtinen M. Politics and philosophy: Niccolo Machiavelli and Louis Althusser's aleatory materialism. Leiden, Boston : Brill, 2009. (Historical materialism book series). 351 p. Montag W. Louis Althusser. New York : Palgrave Macmillan, 2003. 172 p. Borderlands e-journal. 2005. Vol. 4. № 2. URL: http://www.borderlands.net.au/issues/vol4no2.html Elliott G. Althusser: the Detour of Theory. Leiden, Boston : Brill, 2006. 436 p. Thomas P. Marxism and scientific socialism: from Engels to Althusser. London : Routledge, 2008. 167 р. Шихардин Н. В. Луи Альтюссер: критика, реконструкция и защита марксизма // Вестник Самарского государственного университета (гуманитарная серия). Самарский государственный университет. 2009. № 1. С. 11–17. Montag W. Althusser and his contemporaries: philosophy’s perpetual war. Durham : Duke University Press, 2013. 256 р. Соловйова А. С. Структуралістський марксизм Л. Альтюссера // Політична думка ХХ – початку ХХІ століть: методологічний і доктринальний підходи : у 2 т. / За заг. ред. Н. М. Хоми ; (Т. В. Андрущенко, О. В. Бабкіна, В. П. Горбатенко та ін.). Львів : Новий Світ-2000, 2016. Т. 1. (у співавторстві) С. 285–287.

Автор ВУЕ

А. С. Соловйова

Покликання на цю статтю: Соловйова А. С. Альтюссер, Луї П'єр // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Альтюссер, Луї П'єр (дата звернення: 7.05.2024).