Анексія

Британський колоніальний офіцер проголошує анексію островів Кука королеві Макея (Makea Takau Ariki), 07.10.1900

Анéксія (лат. annexio — приєднання) — насильницьке включення державою до свого складу, повністю або частково, територій іншої держави чи нації, здійснене в односторонньому порядку.

Характеристика

Російські війська в Автономній Республіці Крим, Україна

Анексія як метод набуття територіального суверенітету може здійснюватися одним із 4 способів:

  • територію завойовує або підкорює держава, що анексує;
  • територія анексується внаслідок припинення існування держави як такої, іноді під назвою «мирна анексія» (наприклад, приєднання Техасу та Гавайських островів до США, Ньюфаундленду — перебував під юрисдикцією Великої Британії — до Канади з урахуванням думки населення);
  • здійснення анексії без згоди населення (наприклад, анексія турецьких провінцій Боснії та Герцеговини Габсбурзькою монархією 1873–1908 та турецького острова Кіпр Великою Британією 1914);
  • територія анексується у стані підпорядкування державі, що анексує (наприклад, анексія острова Пенанг (Малайзія) Великою Британією у 19 ст. та Кореї Японією 1910).

Анексію, незалежно від способу здійснення, ототожнювали із застосуванням сили (зверненням до війни) як законного способу розв’язання міжнародних суперечок. Вона становила частину правової ідеології позитивізму, що ґрунтувалася на теорії необмеженого суверенітету, притаманній міжнародному праву 19 — початку 20 ст.

Анексія у міжнародному праві

У резолюції 11.05.1932 Ліга Націй сформулювала зобов’язання держав щодо невизнання наслідків анексії. У ній зазначено, що «на членів Ліги Націй покладається обов’язок не визнавати будь-яку ситуацію, договір або угоду, які можуть здійснюватися засобами, що суперечать Статуту Ліги Націй або Паризькому пакту».

Навіть після Першої світової війни, незважаючи на встановлення в Статуті Ліги Націй обмеження звернення до війни та її заборону в Паризькому пакті 1928, анексія залишалася політикою відвертої агресії, особливо з боку Японії, Німеччини та Італії. Зокрема, 1931 Японія, попри членство в Лізі Націй, захопила Маньчжурію, що була частиною території Китаю, а 1936 Італія, також нехтуючи своїми зобов’язаннями перед Лігою Націй, заволоділа Абіссинією. Ліга Націй 1936 також без заперечень дозволила гітлерівській Німеччині здійснити аншлюс Австрії, а потім захопити Чехословаччину, позбавивши ці країни суверенітету. Подібні акти агресії здійснено в умовах відсутності в міжнародному праві чіткої норми, яка покладала б на державу обов’язок не визнавати прав територіального верховенства, набутих через анексію, так само як нових договорів про набуття територіальних прав у такий спосіб. Події 1931–1941 виявили практику, що була несумісною з існуванням такої норми.

У Статуті ООН критично сприйнято досвід Ліги Націй. В його положеннях заборона війни та анексії як її складника набули абсолютного значення. Відповідно в сучасному міжнародному праві анексія тотожна агресії та її актам. Набуття територіального верховенства в будь-який насильницький спосіб є незаконним і за жодних обставин не може бути визнане. Ця норма увійшла в міжнародне право як частина принципу незастосування сили або погрози силою, встановленого у Статуті ООН.

У Декларації про принципи міжнародного права (1970) проголошено: «Територія держави не має бути об’єктом набуття іншою державою в результаті загрози силою або її застосування. Жодні територіальні надбання, які є результатом загрози силою або її застосування, не повинні визнаватися законними». Будь-яке пряме чи опосередковане посягання однієї держави на територію іншої держави є посяганням на територіальну цілісність держави та її суверенітет. Цю норму невизнання анексії підтверджує міжнародно-правова практика ООН, у якій такі акти визнано незаконними. Наприклад, під час арабо-ізраїльського конфлікту 1976 Ізраїль захопив і анексував низку арабських територій, зокрема Єрусалим, щодо яких ГА та РБ ООН у своїх резолюціях неодноразово заявляли, що анексія цих територій суперечить міжнародному праву і не може визнаватися. Новітнім прикладом є засудження РБ ООН вторгнення Іраку 02.08.1990 в Кувейт з метою його анексії.

Перед Другою світовою війною подібний підхід до невизнання анексії містила доктрина Стімсона, що була реакцією США на захоплення 1931 Японією китайської провінції Маньчжурії. У ній ішлося про те, що уряд США «не може визнати законною будь-яку ситуацію де факто або наміри визнати будь-який договір чи угоду, укладені між державами або їхніми представниками, оскільки це може завдати шкоди договірним правам Сполучених Штатів… та… він не має наміру визнавати будь-яку ситуацію, договір чи угоду, які можуть здійснюватися способами, що суперечать договорам та зобов’язанням відповідно до Паризького договору від 27.08.1928».

Водночас зберігається чимало прихованих територіальних претензій у країнах Південної та Східної Європи: проблема Косово, Абхазії, Південної Осетії. Внутрішню конфліктну ситуацію, що склалася наприкінці 2013 — на початку 2014 в Україні, використала РФ для незаконної спроби анексії Автономної Республіки Крим і м. Севастополя.

Джерела

  • Устав Организации Объединённых Наций и Устав Международного Суда. Москва : Наука, 1981. 648 с. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_010
  • Декларация о принципах международного права, касающихся дружественных отношений и сотрудничества между государствами в соответствии с Уставом Организации Объединенных Наций // ООН. 1970. URL: https://www.un.org/ru/documents/decl_conv/declarations/intlaw_principles.shtml

Література

  1. Pavithrаn A. K. Substance of Public International Law. Bombay : Tripathi Private, 1965. 783 p.
  2. Starke I. G. An Introduction of International Law. 10th ed. London : Butterworths, 1989. 694 p.
  3. Carty A. Philosophy of In ter national Law. Edinburgh : Edinburgh University Press, 2007. 256 p.
  4. Shaw M. N. International Law. 6th ed. Cambridge : Cambridge University Press, 2008. 1710 p.
  5. Задорожній О. В. Порушення агресивною війною Російської Федерації проти України основних принципів міжнародного права. Київ : К.І.С., 2015. 712 с.
  6. Троханяк О. С. Анексія Західної України 1939–1941 рр. радянською владою та її репресивна політика (на прикладі Бережанщини) // Гілея. 2016. Вип. 108. С. 66–70.

Автор ВУЕ

В. Н. Денисов

Відео

Незаконна спроба анексії АР Крим і м. Севастополя. Телеканал ПравдаТут Львів


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Денисов В. Н. Анексія // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Анексія (дата звернення: 15.05.2024).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
16.03.2020

Важливо!

Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.

Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.

Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.

Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів


Міністерство оборони України Лого.png

Міністерство оборони України

МВС України Лого.jpg

Міністерство внутрішніх справ України

Генеральний штаб ЗСУ Лого.jpg

Генеральний штаб Збройних сил України

Державна прикордонна служба України Лого.jpg

Державна прикордонна служба України


Увага! Опитування читачів ВУЕ. Заповнити анкету ⟶