Анчелотті, Карло

Анчело́тті, Ка́рло (Ancelotti, Carlo; 10.07. 1959, м. Реджоло, регіон Емілія-Романья, Італія) — спортсмен, футболіст (півзахисник), тренер.

Зміст

1 Спортивна кар'єра
2 Тренерська робота
3 Анчелотті і Україна
4 Нагороди
5 Література

Спортивна кар'єра

Народився у селянській родині. Закінчив футбольну академію клубу «Парма» (Італія). Як гравець (центральний півзахисник, орієнтований на оборону) виступав за італійські клуби «Парма» (1976–1979), «Рома» (1979–1987), «Мілан» (1987–1992). Виграв Кубок європейських чемпіонів (тепер Ліга Чемпіонів; 1989, 1990), Міжконтинентальний кубок (1989, 1990), Чемпіонат Італії (1983, 1988, 1992), Кубок Італії (1984, 1986), Суперкубок Італії (1989). З 1981 виступав за збірну Італії (зіграв 26 матчів); півфіналіст Чемпіонату Європи 1988, учасник Чемпіонату світу 1986 (був у запасі), бронзовий призер Чемпіонату світу 1990. Загалом як гравець за 16 сезонів зіграв 468 матчів, забив 42 м’ячі, здобув 14 титулів. Вирізнявся високою працездатністю та великою кількістю виграних єдиноборств. Завершив кар’єру гравця 01.07. 1992.

Кар’єру тренера починав 1992–1995 як асистент головного тренера збірної Італії А. Саккі (срібний призер Чемпіонату світу 1994). Працював головним тренером у клубах: «Реджана» (Італія; 1995–1996; за рік вивів клуб із серії В до серії А), «Парма» (Італія; 1996–1998; 2-е місце у серії А), «Ювентус» (Італія; 1999–2001; 2-е місце у серії А), «Мілан» [Італія; 2001–2009; виграв Лігу Чемпіонів (2003, 2007), Клубний чемпіонат світу (2007), Чемпіонат Італії (2004), Кубок Італії (2003), Суперкубок Італії (2004)], «Челсі» (Великобританія; 2009–2011; виграв Чемпіонат Англії, Кубок Англії, обидва – 2010; Суперкубок Англії, 2009), «Парі Сен-Жермен» (Франція; 2010; виграв Чемпіонат Франції, 2013). У 2013–2015 — головний тренер клубу «Реал» (Мадрид, Іспанія; виграв Лігу чемпіонів, Суперкубок УЄФА, Клубний чемпіонат світу, Кубок короля, усе — 2014). З липня 2016 — головний тренер клубу «Баварія» (м. Мюнхен, ФРН).Виграв Суперкубок Німеччини (2016), ЧемпіонатНімеччини (2017). Перший тренер, щови грав 4 топ-чемпіонати.

Тренерська робота

Досягненню успіху командами А., насамперед «Міланом», сприяло використання ним тактичних схем «ялинка» (4 – 3 – 2 – 1: 4 захисники, 3 опорні півзахисники, 2 опорні півзахисники, 1 форвард) і «ромб» (4 – 3 – 1 – 2: 4 захисники, 3 опорні півзахисники, 1 атакувальний півзахисник і 2 форварди). Це дозволяло зробити гру менш передбачуваною на флангах, атаки будувалися різноманітніше, гра ставала динамічнішою. Застосовувався зонний метод оборони. За останньої схеми захисники і півзахисники повинні мати атакувальні навички і добре рухатися, а гравець-«директор», що розігрував м’яч, не йшов уперед, а переводив м’яч у зони атакувального півзахисника і форвардів. А. вважає таку схему найкращою, бо вона дозволяє створити збалансовану команду, насамперед стосовно гри у захисті.А. віддає перевагу наявності у команді одного швидкого форварда і одного таранного форварда. Головною вдачею у «Мілані» А. вважається те, що він переконав атакувального півзахисника А. Пірло змінити амплуа і зайняти позицію опорного півзахисника. З А. «Мілан» упродовж 7 років 4 рази грав у півфіналі Ліги Чемпіонів і 3 рази у фіналах. А. писав, що його основне завдання як тренера — створити систему гри завдяки розкриттю характерних особливостей гравців, так, щоб їм було якнайбільш комфортно, бо гравці для нього — це найважливіше.

За словами українського футболіста А. Шевченко, методи тренування А. нагадують методи [[Лобановський, Валерій Васильович (1939–2002)|В. Лобановського], він намагається надихати команду. Як стверджує А., «головна зброя тренера — не командний голос, не штрафні санкції, а насамперед інтуїція та вміння переконувати»; «якщо казати про стратегію тренерської роботи, то вона дуже проста: прагнути, щоб твоя команда кожен наступний матч грала краще за попередній».

Під керівництвом А. у різний час грали і розвивали свої таланти футболісти: З. Зідан, А. Шевченко, Кріштіану Роналду, Рівалдо («Золотой м’яч» 1999), Кака («Золотой м’яч» 2007, чемпіон світу 2002), Кафу (чемпіон світу 1994, 2002), Л. Тюрам, Д. Трезеге (обидва — чемпіони світу 1998, Європи 2000), Дж. Буффон, А. Пірло (чемпіони світу 2006), Д. Дрогба (кращий футболіст Африки, 2002, 2004), П. Мальдіні, Дж. Террі, Ф. Лемпард, З. Ібрагімович, Т. Сілва, Г. Бейл, К. Бензема та ін. Під його керівництвом розпочав тренерську кар’єру як помічник А. З. Зідан.

Автор автобіографічних книжок: «Віддаю перевагу Кубку» (2009), «Моя різдвяна ялинка» (2013), «Спокійний лідер» (2016). Книги А. перекладені англійською, французькою та ін. мовами.

Анчелотті і Україна

А. високо цінує тренера В. Лобановського. А. писав, що спостерігав за тренуванням команди В. Лобановського, коли був гравцем клубу «Рома» і був вражений його інтенсивністю, а згодом намагався повторити це, тренуючи «Реал». А. брав участь в українському документальному фільмі «Лобановський назавжди» (2015) .

Одним із провідних гравців у «Мілані» під керівництвом А. 2001–2006 був український футболіст А. Шевченко, завдяки А. він зміг повною мірою розкрити свій талант і здобути 2004 «Золотий м’яч». А. казав про А. Шевченка, що це найкращий форвард з усіх тих, з ким він працював за всю свою кар’єру: «Своєю грою він довів, що він — серце і душа команди».

Нагороди

А. отримав титули: тренер року у Лізі Чемпіонів (2002–2003), кращий тренер серії А (2001, 2004), кращий клубний тренер року за версією Міжнародної федерації історії і статистики (2007), кращий тренер французької Ліги 1 (2013), другий кращий тренер світу (2014) та інші. Увійшов до десятки найкращих футбольних тренерів 20-го сторіччя за версією Міжнародної федерації історії та статистики. Уведений до Зали слави італійського футболу (2014).

Нагороджений італійськими орденами «За заслуги перед Італійською Республікою» (1991) і «Орден Італійської Зірки» (2014).

Література

Preferisco la Coppa. — Milano: Rizzoli, 2009. — 266 р.;
Il mio alberodi natale. — Milano: Rizzoli, 2013.— 288 р.;
Il leader calmo. Come conquistare menti, cuori e vittorie. — Milano: Rizzoli, 2016. — 336 р.;
Рос. п е р е к л. — «Я остался ребенком» // Советский спорт. Футбол. — 2014.— № 22 (521). — с. 34–35;
Garcia M. A. Ancelotti. Sencillezganadora. —Madrid: AlPoste, 2014. — 208 р.