Аніме

Аніме́ [ яп. : アニメ, від англ. anima(tion) — анімація або фр. (dessin) animé — мультфільм ] — напрям і стиль японського анімаційного мистецтва. Потужне культурне явище, має власні традиції, канони та класику.

Історична довідка

Аніме́ зародилося на поч. 20 ст. як наслідування винайденої на Заході анімаційної техніки та експериментів з нею. Сучасні жанрові й стилістичні традиції аніме́ як мистецтва, насамперед серіального, були закладені після Другої світової війни, зокрема, режисером Т. Осаму. Аніме́ здобуло широке міжнародне визнання наприкінці 20 ст.

Характеристика

Більшість серіалів, які становлять основу продукції аніме́, є екранізаціями японських графічних історій (коміксів) — манга. Також практикується екранізація книжок та оригінальних сценарних історій. Для аніме́ характерне багате жанрове й видове різноманіття, залежно від типу розповсюдження (для публічного чи приватного кіно- і відеоперегляду, телебачення, інтернету). На відміну від анімаційної продукції решти світу, значна частина аніме́ призначена для підлітків і дорослих людей, створюється часом для досить вузької аудиторії та, залежно від віку й категорії глядачів, яким вона адресується, вирізняється особливим стилем оповіді, антуражем, психологією та різновидом стосунків персонажів, наявністю й деталізацією сексуальних сцен тощо. Попри певну жанрову розмитість аніме́, серед усталених жанрів виокремлюються: фантастичний бойовик, фентезі, казкова мелодрама, містична самурайська драма, еротика, кіберпанк. Особливістю аніме́ є графічне вирішення екранного малюнка з дотриманням анатомічних пропорцій людського тіла й акцентованою деталізацією очей.

Провідний майстер сучасного мистецького аніме́ — режисер і продюсер Г. Міядзакі («Наусіка з Долини Вітрів», 1984; «Мій сусід Тоторо», 1988; «Принцеса Мононоке», 1997). Серед представників жанру А. також режисери: М. Госода («Літні війни», 2009; «Дитя чудовиська», 2015), І. Такагата («Віолончеліст Госю», 1982; «Переказ про принцесу Каґуя», 2013), Г. Анно («Євангеліон», 1996), А. Шимбо («Викрадач душ», 2001; «Дівчинка-чарівниця Мадокі Маґіка», 2011), Ю. Ямамото («Канаґі», 2008; «Фрактал», 2011), Т. Наґай («Мед і конюшина», 2005–2006; «Небачена квітка», 2013; «Серце хоче кричати», 2015), Ц. Мідзушима («Інша», 2002; «Триплексоголік», 2005; «Дівчата й танки», 2015) та інші.

Анімаційні серіали для дитячої аудиторії час від часу демонструються на українських спеціалізованих телеканалах.

Література

1. McCarthy H. Anime! A Beginner’s Guide to Japanese Animation. — Lоndon: Titan Books Ltd, 1993;
2. Clements J. The Anime Encyclopedia: A Guide to Japanese Animation Since 1917. — Albany: Stone Bridge Press, 2001.— 867 р.;
3. Иванов Б. А. Введение в японскую анимацию. — Москва: Фонд развития кинематографии; РОФ «Эйзенштейновский центр развития кинокультуры», 2002. — 396 с.;
4. Brown S. T. Cinema Anime: Critical Engagements with Japanese Animation. — New York: Palgrave Macmillan, 2006. — 248 р.

Автор ВУЕ

• В. М. Войтенко