Апартеїд

Апартеї́д, апартхейд (мовою африкаанс аpartheid — роздільне проживання, від нідерланд. apart — роздільний) — ідеологія та державної політика панівного режиму білої меншості протягом 1948–1989 у Південно-Африканській Республіці (до 1961 — Південно-Африканському Союзі), яка передбачала сегрегацію й дискримінацію населення за расовою та етнокультурними ознаками.

Характеристика

Апартеїд полягав у закріпленні офіц. поділу нас. на кілька расових груп, які різнилися за правовим статусом і соц. становищем: білі, азійці (нащадки заробітчан із Брит. Індії та малайці), етнічні бушмени й готтентоти, мулати і темношкірі. Політика апартеїду забезпечувала беззастережне домінування громадян європ. походження в політиці та економіці країни. Уперше термін «апартеїд» було використано 1944 лідером т. з. очищеної Націоналістичної партії Д. Ф. Маланом (1874–1959), який очолив уряд після перемоги на виборах.

Після завершення Другої світової війни перед меншиною нащадків європ. переселенців постала потреба обґрунтування монопольних прав на експлуатацію ресурсів країни й утримання політ. влади. Політика апартеїду передбачала запровадження сегрегації, тобто зміцнення расових бар’єрів у всіх сферах життя суспільства. Покликаючись на Біблію і учення Реформатської церкви, ідеологи апартеїду стверджували, що кожній расі властивий особливий, наперед визначений іст. шлях розвитку і спосіб життя. Це начебто зумовлювало згубність асиміляції однієї раси ін., передусім для «вищої» білої раси.

На ранньому етапі запровадження апартеїду було ухвалено закони «Про заборону змішаних шлюбів» (1949) і «Про боротьбу з аморальністю» (1950), а також «Акт про реєстрацію населення» (1950), норми яких були подіб. до норм Нюрнберзьких расових законів 1935. Ці документи забороняли змішані шлюби й секс. зв’язки (крім раніше укладених шлюбів) між «білими» й «не-білими».

Проявом апартеїду стала політика «бантустанізації» — орг-ція автономних тер. утворень для темношкірого нас. ПАР, до яких упродовж 1960–1970-х примусово переселялися корінні африканці з ін. районів країни. На тер. ПАР було утворено 10 бантустанів, чотирьом із яких (Транскей, Бо- путатсвана, Венда, Сіскей) було надано форм. незалежність, не визнану жодн. державою, окрім ПАР. Світове співт-во вперше звернуло увагу на вияви апартеїду. 1946, коли відповідне питання було включено до порядку денного Генеральної Асамблеї ООН. Від 1962 як пост. орган створено Спец. комітет ООН проти апартеїду. 1973 Генкральна Асамблея ООН ухвалила міжнар. Конвенцію про припинення злочину апартеїду та покарання за нього. Цей документ офіційно визнав апартеїд злочином проти людства і джерелом загрози міжнар. миру та безпеці. 1977 Рада Безпеки ООН засудила апартеїд і запровадила обов’язкові санкції проти ПАР. Після приходу до влади Ф. В. де Клерка (1989) розпочався відхід від політики апартеїду. 30.06.1991 дію всіх расових законів було скасовано.

Література

1. Грибанова В. Образование в Южной Африке. От апартеида к демократическим преобразованиям. Москва, 2003;
2. Allen J. Apartheid South Africa: An Insider’s Overview of the Origin and Effects of Separate Development. Lincoln, 2005;
3. Жуков Д. Апартеид: история режима. Москва, 2007;
4. Keable K. London Recruits: The Secret War Against Apartheid. Pontypool, 2012;
5. Worden N. The Making of Modern South Africa: Conquest, Apartheid, Democracy. Chicester, 2012.

Автор ВУЕ

В. І. Головченко

Покликання на цю статтю: Головченко В. І. Апартеїд // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Апартеїд (дата звернення: 15.05.2024).