Відмінності між версіями «Арлекін»
| (Не показані 27 проміжних версій 9 користувачів) | |||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
| − | '''Арлекі́н''' ( | + | [[Файл:Арлекі́н.mp3|right|300px| <center>Арлекін</center>]] |
| + | [[Файл:Арлекін. Худ. П.jpg|міні|праворуч|320пкс|Арлекін. Худ. Поль Сезанн між 1888–1890, Національна галерея мистецтва у м. Вашингтон, США]] | ||
| + | '''Арлекі́н''' (італ. Arlecchino, від давньофранц. Hellequin — ім’я диявола у французьких середньовічних легендах) — 1) Традиційний персонаж італійської [[Комедія дель арте|комедії дель арте]]. Його походження дискусійне, але безумовно пов’язане з іменем недоброзичливого бісеняти з середньовічних французьких легенд; його можна також знайти під іменем Алікіно у «Божественній комедії» [[Данте Аліг'єрі|Данте]]. У [[Франція|Франції]] Арлекін вперше з’явився у «Риторичних композиціях пана Дона Арлекіна», зіграних при дворі [[Карл IX|Карла ІХ]] італійською трупою «Джелозі» (1572). | ||
| − | + | На гравюрах 16–17 ст. Арлекін зображується у чорній масці й ковпаку з хвостом лиси. Його одяг яскравий та строкатий, зшитий з різнокольорових клаптиків тканини у формі ромбів, що символізує бідність. На паску у нього гаманець. З собою він носить палицю, якою дубасить інших персонажів. Це селянин, який залишив бідне село й вирушив на заробітки до [[Венеція|Венеції]]. Він слуга старого багатія Панталоне. На характер персонажа вплинуло його «диявольське» походження: він марновірний, боягузливий, понад усе бажає задовольняти низькі природні потреби — пити, їсти, займатися розпустою. Любов до їжі для нього вища за любов до Коломбіни. Незрозуміло, чи він справді дурень, чи вдає з себе дурня. Цей незграбний телепень своїми витівками заплутував інтригу комедії. | |
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | На гравюрах 16–17 ст. | ||
| − | Персонаж | + | Персонаж Арлекіна швидко поширився по всій Європі, з’явившись в [[Англія|Англії]], [[Іспанія|Іспанії]], [[Німеччина|Німеччині]] (де він називався Ганс Вурст), [[Росія|Росії]]. Але саме у Франції у 17–18 ст. він розвинувся і вплинув на розвиток комедії («Арлекін у пеклі» [[Реньяр, Жан-Франсуа|Ж.-Ф. Реньяра]], 1689; серія [[арлекінада|арлекінад]] у «Ярмарковому театрі» [[Лесаж, Ален-Рене|А. Р. Лесажа]], 1721–1731 та ін.). Характер Арлекіна змінюється, він стає лукавим, глузливим. Згодом це коханець Коломбіни, щасливий суперник П’єро. У творах [[Маріво, П’єр Карле де Шамблен де|П. Маріво]] («Арлекін, вихований коханням», 1720), А. Пірона («Арлекін — Декваліон», 1722) іронія Арлекіна набуває соціального, майже політичного характеру, що провіщає появу персонажа Фіґаро. Арлекін обійшов усі сцени світу завдяки п’єсі [[Гольдоні, Карло|К. Ґольдоні]] «Арлекіно — слуга двох панів» (1745). В Україні ця п’єса поставлена в Театрі на Печерську (Київ, 2002). |
2) Переносно — блазень, паяц, потішна, кумедна людина, а також строкато одягнена людина. | 2) Переносно — блазень, паяц, потішна, кумедна людина, а також строкато одягнена людина. | ||
| Рядок 13: | Рядок 11: | ||
3) Нерухомо закріплена смужка тканини, яка облямовує портальну арку сцени (у складках цієї тканини ховався Арлекін). | 3) Нерухомо закріплена смужка тканини, яка облямовує портальну арку сцени (у складках цієї тканини ховався Арлекін). | ||
| − | 4) Назва низки театрів, у т. ч. в Україні. Зокрема, назва одного з перших професійних українських лялькових театрів. Заснований на початку 1919 в Києві | + | 4) Назва низки театрів, у т. ч. в [[Україна|Україні]]. Зокрема, назва одного з перших професійних українських лялькових театрів. Заснований на початку 1919 в Києві Г. М. Козінцевим, С. Й. Юткевичем, [[Каплер, Олексій Якович|О. Я. Каплером]]. У репертуарі — «Балаганчик» [[Блок, Олександр Олександрович|О. О. Блока]], «Балаганна вистава» Г. М. Козінцева і С. Й. Юткевича. Припинив існування у серпні 1919, коли [[Київ]] захопили денікінці. Також «Арлекін» називається дитячий аматорський театр, заснований 2006 у м. [[Вінниця|Вінниці]], в якому ролі виконують ляльки-велетні. |
| − | ==Література== | + | |
| − | + | ==Література == | |
| − | + | Le Théâtre en France, v. 1. — Paris, 1992 ; Mazouer Ch. Le Théâtre d’Arlequin. Comédies et comediens italiens en France au XVII siècle. — Fasano, 2002. | |
| − | + | ||
| + | == Автор ВУЕ == | ||
| + | * [[Автор_ВУЕ::Глухова С. В.|С. В. Глухова]] | ||
| + | |||
| + | [[Категорія:Цивілізація]] | ||
| + | [[Категорія:е-ВУЕ]] | ||
| + | [[Категорія:Мистецтвознавство]] | ||
| + | [[Категорія:Театр]] | ||
| + | [[Категорія:Озвучено]] | ||
Поточна версія на 16:07, 1 серпня 2023
Арлекі́н (італ. Arlecchino, від давньофранц. Hellequin — ім’я диявола у французьких середньовічних легендах) — 1) Традиційний персонаж італійської комедії дель арте. Його походження дискусійне, але безумовно пов’язане з іменем недоброзичливого бісеняти з середньовічних французьких легенд; його можна також знайти під іменем Алікіно у «Божественній комедії» Данте. У Франції Арлекін вперше з’явився у «Риторичних композиціях пана Дона Арлекіна», зіграних при дворі Карла ІХ італійською трупою «Джелозі» (1572).
На гравюрах 16–17 ст. Арлекін зображується у чорній масці й ковпаку з хвостом лиси. Його одяг яскравий та строкатий, зшитий з різнокольорових клаптиків тканини у формі ромбів, що символізує бідність. На паску у нього гаманець. З собою він носить палицю, якою дубасить інших персонажів. Це селянин, який залишив бідне село й вирушив на заробітки до Венеції. Він слуга старого багатія Панталоне. На характер персонажа вплинуло його «диявольське» походження: він марновірний, боягузливий, понад усе бажає задовольняти низькі природні потреби — пити, їсти, займатися розпустою. Любов до їжі для нього вища за любов до Коломбіни. Незрозуміло, чи він справді дурень, чи вдає з себе дурня. Цей незграбний телепень своїми витівками заплутував інтригу комедії.
Персонаж Арлекіна швидко поширився по всій Європі, з’явившись в Англії, Іспанії, Німеччині (де він називався Ганс Вурст), Росії. Але саме у Франції у 17–18 ст. він розвинувся і вплинув на розвиток комедії («Арлекін у пеклі» Ж.-Ф. Реньяра, 1689; серія арлекінад у «Ярмарковому театрі» А. Р. Лесажа, 1721–1731 та ін.). Характер Арлекіна змінюється, він стає лукавим, глузливим. Згодом це коханець Коломбіни, щасливий суперник П’єро. У творах П. Маріво («Арлекін, вихований коханням», 1720), А. Пірона («Арлекін — Декваліон», 1722) іронія Арлекіна набуває соціального, майже політичного характеру, що провіщає появу персонажа Фіґаро. Арлекін обійшов усі сцени світу завдяки п’єсі К. Ґольдоні «Арлекіно — слуга двох панів» (1745). В Україні ця п’єса поставлена в Театрі на Печерську (Київ, 2002).
2) Переносно — блазень, паяц, потішна, кумедна людина, а також строкато одягнена людина.
3) Нерухомо закріплена смужка тканини, яка облямовує портальну арку сцени (у складках цієї тканини ховався Арлекін).
4) Назва низки театрів, у т. ч. в Україні. Зокрема, назва одного з перших професійних українських лялькових театрів. Заснований на початку 1919 в Києві Г. М. Козінцевим, С. Й. Юткевичем, О. Я. Каплером. У репертуарі — «Балаганчик» О. О. Блока, «Балаганна вистава» Г. М. Козінцева і С. Й. Юткевича. Припинив існування у серпні 1919, коли Київ захопили денікінці. Також «Арлекін» називається дитячий аматорський театр, заснований 2006 у м. Вінниці, в якому ролі виконують ляльки-велетні.
Література
Le Théâtre en France, v. 1. — Paris, 1992 ; Mazouer Ch. Le Théâtre d’Arlequin. Comédies et comediens italiens en France au XVII siècle. — Fasano, 2002.
