Арлекін

Арлекі́н (італ. Arlecchino, від давньофранц. Hellequin — ім’я диявола у франц. середньовічних легендах.

---

Файл:Арлекін1.jpg

200px

Файл:Арлекін2.jpg

200px

1) Традиційний персонаж італійської комедії дель арте. Походження А. дискусійне, але безумовно пов’язане з іменем недоброзичливого бісеняти з середньовічних французьких легенд; його можна також знайти під іменем Алікіно у «Божественній комедії» Данте. У Франції А. вперше з’явився у «Риторичних композиціях пана Дона Арлекіна», зіграних при дворі Карла ІХ італійською трупою «Джелозі» (1572). На гравюрах 16–17 ст. А. зображується у чорній масці й ковпаку з хвостом лиси. Його одяг яскравий та строкатий, зшитий з різнокольорових клаптиків тканини у формі ромбів, що символізує бідність. На паску у нього гаманець. З собою він носить палицю, якою дубасить інших персонажів. Це селянин, який залишив бідне село й вирушив на заробітки до Венеції. Він слуга старого багатія Панталоне. На характер персонажа вплинуло його «диявольське» походження: він марновірний, боягузливий, понад усе бажає задовольняти низькі природні потреби — пити, їсти, розпусничати. Любов до їжі для нього вища за любов до Коломбіни. Незрозуміло, чи він справді дурень, чи вдає з себе дурня. Цей незграбний телепень своїми витівками заплутував інтригу комедії.

Персонаж А. швидко поширився по всій Європі, з’явившись в Англії, Іспанії, Німеччині (де він називався Ганс Вурст), Росії. Але саме у Франції у 17–18 ст. він розвинувся і вплинув на розвиток комедії («Арлекін у пеклі» Ж.-Ф. Реньяра, 1689; серія арлекінад у «Ярмарковому театрі» А. Р. Лесажа, 1721–1731 та ін.). Характер А. змінюється, він стає лукавим, глузливим. Згодом це коханець Коломбіни, щасливий суперник П’єро. У творах П. Маріво («Арлекін, вихований коханням», 1720), А. Пірона («Арлекін — Декваліон», 1722) іронія А. набуває соціального, майже політичного характеру, що провіщає появу персонажа Фіґаро. А. обійшов усі сцени світу завдяки п’єсі К. Ґольдоні «Арлекіно — слуга двох панів» (1745). В Україні ця п’єса поставлена в Театрі на Печерську (Київ, 2002).

2) Переносно — блазень, паяц, потішна, кумедна людина, а також строкато одягнена людина.

3) Нерухомо закріплена смужка тканини, яка облямовує портальну арку сцени (у складках цієї тканини ховався Арлекін).

4) Назва низки театрів, у т. ч. в Україні. Зокрема, назва одного з перших професійних українських лялькових театрів. Заснований на початку 1919 в Києві Г. М. Козинцевим, С. Й. Юткевичем, О. Я. Каплером. У репертуарі — «Балаганчик» О. О. Блока, «Балаганна вистава» Г. М. Козинцева і С. Й. Юткевича. Припинив існування у серпні 1919, коли Київ захопили денікінці. Також «А.» називається дитячий аматорський театр, заснований 2006 у м. Вінниці, в якому ролі виконують ляльки-велетні.

Література

• Le Théâtre en France, v. 1. — Paris, 1992 ;
• Mazouer Ch. Le Théâtre d’Arlequin. Comédies et comediens italiens en France au XVII siècle. — Fasano, 2002.

С. В. Глухова