Відмінності між версіями «Атараксія»
м (Імпортовано 1 версія) |
|||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
− | душевний спокій, | + | '''Атара́ксія''' ({{lang-la|ataraxia}} – незворушність, відсутність хвилювання) — внутрішній стан людини, який виявляється в умиротворенні, спокої, незворушності, безтурботності. |
+ | ==Історична довідка== | ||
+ | ===Уведення поняття=== | ||
+ | Уперше поняття атараксія ужив [[Демокрит]], позначивши ним найвищий душевний стан людини, необтяженої життєвими турботами, вільної від страху смерті, забобонів і душевних переживань. | ||
+ | ===Етапи розвитку=== | ||
+ | В етиці [[Арістотель|Аристотеля]] атараксія асоціюється з такими чеснотами, як мужність, безпристрасність, стриманість у міркуваннях і діях.<br> | ||
+ | Найповніше атараксію інтерпретовано у філософських системах [[Епікурейство|епікурейства]] та [[скептицизм]]у. [[Епікур (341–270 до н. е.)|Епікур]] витлумачив атараксію як щастя, ідеал людини, яка досягла внутрішньої свободи. У стані атараксії, пізнаючи життя, переборюючи страхи, набуваючи душевного спокою та внутрішньої гармонії, людина не вірить у потойбічний світ і не боїться богів, уникає політики, оточує себе лише вірними друзями, є відкритою й чесною особою, гідною довіри.<br> | ||
+ | У філософській традиції скептицизму ([[Піррон (бл. 360 – бл. 270 до н. е.)|Піррон]], [[Агріппа]], [[Секст Емпірик (бл. 160–210)|Секст Емпірик]]) атараксія — стан розуму, котрий панує над усіма земними пристрастями і здатен до неупереджених розмірковувань. Це душевний спокій, який опановує людину, котра відмовляється від марних спроб розрізняти істинне й хибне, справжнє й фальшиве, водночас не припиняючи докопуватися до істини. Досягнути стану атараксії можливо через поміркованість, примирення з дійсністю, утримуючись від будь-яких категоричних суджень про добро і зло. Така життєва позиція дає змогу уникнути страждань.<br> | ||
+ | Подібний ідеал неквапливого, врівноваженого життя, вільного від пристрастей, стоїки позначали поняттям [[апатія]]. <br> | ||
+ | У сучасному соціально-філософському тлумаченні атараксія — усамітнення та відірваність від життя. У психології й медицині її розглядають як хворобу, що проявляється в захисних реакціях людського організму. Індивід перебуває в стані «емоційної невагомості»: не відчуває жодних емоцій — ні негативних, ні позитивних. Послідовно уникаючи стресових ситуацій, він проявляє дивну байдужість й стриманість і, як наслідок, перестає відчувати страх навіть у небезпечних, екстремальних ситуаціях. Такий стан може спричинити соціальну, професійну дезадаптацію. | ||
+ | ==Література== | ||
+ | *Warren J. Epicurus and Democritean Ethies. An Archaeology of Ataraxia. Camb., 2002; | ||
+ | *Новая философская энциклопедия. В четырех томах / Ин-т философии РАН. Научно-ред. Совет : В. С. Степин, А. А. Гусейнов, Г. Ю. Семигин. – М., Мысль, 2014. Т. 1. А–Д; | ||
+ | *Конт-Спонвиль Андре. Философский словарь / Пер. с фр. Е. В. Головиной. – М., 2012; | ||
+ | *Тофтул М. Г. Енциклопедичний словник з історії та теорії моралі. – Житомир : Вид. Євенок О.О., 2016. | ||
+ | ==Крім того== | ||
+ | Життя давньогрецьких філософів дає чимало прикладів атарактичної поведінки. Вони уникали влади, володінь та безглуздих конфліктів. | ||
+ | :*Демокрит відпустив на волю своїх рабів, оскільки вважав рабство недостойним людини, а рабовласництво — недостойним філософа. Він також викупив із рабства Протагора. | ||
+ | :*Між Діогеном та Александром Македонським відбувся знаменитий діалог:<br> | ||
+ | ::А. М.: Проси, чого бажаєш.<br> | ||
+ | ::Д.: Відійди та не затуляй мені сонце.<br> | ||
+ | ::А. М.: Хотів би я бути Діогеном,… якби не був Александром.<br> | ||
+ | :*Сократова дружина Ксантиппа була дуже сварливою. Одного разу Ксантиппа спершу вилаяла Сократа, а потім облила водою. «Так я й казав,— промовив він,— у Ксантиппи спершу грім, а потім дощ». | ||
+ | ==Дослівно== | ||
+ | {{цитата|Коли ми читаємо стоїчні тексти про атараксію, щодо проповіді внутрішнього спокою, непохитного жодними випадковими переживаннями, то тут вкрай легко побачити лише одну мораль та й годі. Проте ось, наприклад, у Хрисиппа і Сенеки … ми читаємо ціле міркування про те, що в сфері благодіяння слід поводитися так, як поводить себе хороший гравець у мʼяч або взагалі учасник будь-яких змагань. … Моральна поведінка є, власне, гра. Той, хто кидає мʼяч, повинен відчувати, коли, де і як його кинути; і той, хто ловить мʼяч, теж повинен відчувати найбільш вигідний рух руками. Отже, в стоїчній „атараксіїˮ та „апатіїˮ дуже важливий момент гри, а не просто тупий опір усякому впливу ззовні.|40|О. Ф. Лосєв}} | ||
+ | == Див. також == | ||
+ | [[Апатія]] [[Нірвана]] [[Саторі]] [[Транс]] |
Версія за 18:39, 18 червня 2017
Атара́ксія (лат. ataraxia – незворушність, відсутність хвилювання) — внутрішній стан людини, який виявляється в умиротворенні, спокої, незворушності, безтурботності.
Зміст
Історична довідка
Уведення поняття
Уперше поняття атараксія ужив Демокрит, позначивши ним найвищий душевний стан людини, необтяженої життєвими турботами, вільної від страху смерті, забобонів і душевних переживань.
Етапи розвитку
В етиці Аристотеля атараксія асоціюється з такими чеснотами, як мужність, безпристрасність, стриманість у міркуваннях і діях.
Найповніше атараксію інтерпретовано у філософських системах епікурейства та скептицизму. Епікур витлумачив атараксію як щастя, ідеал людини, яка досягла внутрішньої свободи. У стані атараксії, пізнаючи життя, переборюючи страхи, набуваючи душевного спокою та внутрішньої гармонії, людина не вірить у потойбічний світ і не боїться богів, уникає політики, оточує себе лише вірними друзями, є відкритою й чесною особою, гідною довіри.
У філософській традиції скептицизму (Піррон, Агріппа, Секст Емпірик) атараксія — стан розуму, котрий панує над усіма земними пристрастями і здатен до неупереджених розмірковувань. Це душевний спокій, який опановує людину, котра відмовляється від марних спроб розрізняти істинне й хибне, справжнє й фальшиве, водночас не припиняючи докопуватися до істини. Досягнути стану атараксії можливо через поміркованість, примирення з дійсністю, утримуючись від будь-яких категоричних суджень про добро і зло. Така життєва позиція дає змогу уникнути страждань.
Подібний ідеал неквапливого, врівноваженого життя, вільного від пристрастей, стоїки позначали поняттям апатія.
У сучасному соціально-філософському тлумаченні атараксія — усамітнення та відірваність від життя. У психології й медицині її розглядають як хворобу, що проявляється в захисних реакціях людського організму. Індивід перебуває в стані «емоційної невагомості»: не відчуває жодних емоцій — ні негативних, ні позитивних. Послідовно уникаючи стресових ситуацій, він проявляє дивну байдужість й стриманість і, як наслідок, перестає відчувати страх навіть у небезпечних, екстремальних ситуаціях. Такий стан може спричинити соціальну, професійну дезадаптацію.
Література
- Warren J. Epicurus and Democritean Ethies. An Archaeology of Ataraxia. Camb., 2002;
- Новая философская энциклопедия. В четырех томах / Ин-т философии РАН. Научно-ред. Совет : В. С. Степин, А. А. Гусейнов, Г. Ю. Семигин. – М., Мысль, 2014. Т. 1. А–Д;
- Конт-Спонвиль Андре. Философский словарь / Пер. с фр. Е. В. Головиной. – М., 2012;
- Тофтул М. Г. Енциклопедичний словник з історії та теорії моралі. – Житомир : Вид. Євенок О.О., 2016.
Крім того
Життя давньогрецьких філософів дає чимало прикладів атарактичної поведінки. Вони уникали влади, володінь та безглуздих конфліктів.
- Демокрит відпустив на волю своїх рабів, оскільки вважав рабство недостойним людини, а рабовласництво — недостойним філософа. Він також викупив із рабства Протагора.
- Між Діогеном та Александром Македонським відбувся знаменитий діалог:
- А. М.: Проси, чого бажаєш.
- Д.: Відійди та не затуляй мені сонце.
- А. М.: Хотів би я бути Діогеном,… якби не був Александром.
- Сократова дружина Ксантиппа була дуже сварливою. Одного разу Ксантиппа спершу вилаяла Сократа, а потім облила водою. «Так я й казав,— промовив він,— у Ксантиппи спершу грім, а потім дощ».
Дослівно
« | Коли ми читаємо стоїчні тексти про атараксію, щодо проповіді внутрішнього спокою, непохитного жодними випадковими переживаннями, то тут вкрай легко побачити лише одну мораль та й годі. Проте ось, наприклад, у Хрисиппа і Сенеки … ми читаємо ціле міркування про те, що в сфері благодіяння слід поводитися так, як поводить себе хороший гравець у мʼяч або взагалі учасник будь-яких змагань. … Моральна поведінка є, власне, гра. Той, хто кидає мʼяч, повинен відчувати, коли, де і як його кинути; і той, хто ловить мʼяч, теж повинен відчувати найбільш вигідний рух руками. Отже, в стоїчній „атараксіїˮ та „апатіїˮ дуже важливий момент гри, а не просто тупий опір усякому впливу ззовні. | » |
— О. Ф. Лосєв |