Атараксія

Атара́ксія (від грецьк. ataraxia — незворушність, відсутність хвилювання) — внутрішній стан людини, який виявляється в умиротворенні, спокої, незворушності, безтурботності.

ЗМІСТ

Історична довідка:

Уведення поняття.

Етапи розвитку.

Додатково.

Дослівно.

Література.

Історична довідка

Уведення поняття

Уперше поняття атараксія ужив Демокрит, позначивши ним найвищий душевний стан людини, необтяженої життєвими турботами, вільної від страху смерті, забобонів і душевних переживань.

Етапи розвитку

В етиці Аристотеля атараксія асоціюється з такими чеснотами, як мужність, безпристрасність, стриманість у міркуваннях і діях.

Найповніше атараксію інтерпретовано у філософських системах епікурейства та скептицизму. Епікур витлумачив атараксію як щастя, ідеал людини, яка досягла внутрішньої свободи. У стані атараксії, пізнаючи життя, переборюючи страхи, набуваючи душевного спокою та внутрішньої гармонії, людина не вірить у потойбічний світ і не боїться богів, уникає політики, оточує себе лише вірними друзями, є відкритою й чесною особою, гідною довіри.

У філософській традиції скептицизму (Піррон, Агріппа, Секст Емпірик) атараксія — стан розуму, котрий панує над усіма земними пристрастями і здатен до неупереджених розмірковувань. Це душевний спокій, який опановує людину, котра відмовляється від марних спроб розрізняти істинне й хибне, справжнє й фальшиве, водночас не припиняючи докопуватися до істини. Досягнути стану атараксії можливо через поміркованість, примирення з дійсністю, утримуючись від будь-яких категоричних суджень про добро і зло. Така життєва позиція дає змогу уникнути страждань.

Подібний ідеал неквапливого, врівноваженого життя, вільного від пристрастей, стоїки позначали поняттям апатія.

У сучасному соціально-філософському тлумаченні атараксія — усамітнення та відірваність від життя. У психології й медицині її розглядають як хворобу, що проявляється в захисних реакціях людського організму. Індивід перебуває в стані «емоційної невагомості»: не відчуває жодних емоцій — ні негативних, ні позитивних. Послідовно уникаючи стресових ситуацій, він проявляє дивну байдужість й стриманість і, як наслідок, перестає відчувати страх навіть у небезпечних, екстремальних ситуаціях. Такий стан може спричинити соціальну, професійну дезадаптацію.

Додатково.

Життя давньогрецьких філософів дає чимало прикладів атарактичної поведінки. Вони уникали влади, володінь та безглуздих конфліктів.

Демокрит відпустив на волю своїх рабів, оскільки вважав рабство недостойним людини, а рабовласництво — недостойним філософа. Він також викупив із рабства Протагора.

Між Діогеном та Александром Македонським відбувся знаменитий діалог:

А. М.: Проси, чого бажаєш.

Д.: Відійди та не затуляй мені сонце.

А. М.: Хотів би я бути Діогеном,… якби не був Александром.

Сократова дружина Ксантиппа була дуже сварливою. Одного разу Ксантиппа спершу вилаяла Сократа, а потім облила водою. «Так я й казав,— промовив він,— у Ксантиппи спершу грім, а потім дощ».

Дослівно.

«Коли ми читаємо стоїчні тексти про атараксію, щодо проповіді внутрішнього спокою, непохитного жодними випадковими переживаннями, то тут вкрай легко побачити лише одну мораль та й годі. Проте ось, наприклад, у Хрисиппа і Сенеки … ми читаємо ціле міркування про те, що в сфері благодіяння слід поводитися так, як поводить себе хороший гравець у мʼяч або взагалі учасник будь-яких змагань. … Моральна поведінка є, власне, гра. Той, хто кидає мʼяч, повинен відчувати, коли, де і як його кинути; і той, хто ловить мʼяч, теж повинен відчувати найбільш вигідний рух руками. Отже, в стоїчній „атараксіїˮ та „апатіїˮ дуже важливий момент гри, а не просто тупий опір усякому впливу ззовні.»

(О. Ф. Лосєв)

Література

Warren J. Epicurus and Democritean Ethies. An Archaeology of Ataraxia. Cambridge : Cambridge University Press, 2002. 241 p.

Конт-Спонвиль Андре. Философский словарь / Пер. с фр. Е. В. Головиной. Москва : Этерна, 2012. 752 с.

Новая философская энциклопедия: в 4 т. Москва : Мысль. 2014. Т. 1. А–Д. 744 с.

Тофтул М. Г. Енциклопедичний словник з історії та теорії моралі. Житомир : Вид. Євенок О. О., 2016. 684 с.

Саух П. Ю.

Див. також

• Апатія

• Нірвана

• Саторі

• Транс