Битва за Кавказ 1942–1943

Би́тва за Кавказ 1942–1943 — сукупність оборонних і наступальних операцій на Кавказі в ході Другої світової війни; збройна боротьба за Північний Кавказ та Кавказький регіон між німецькими військами та їхніми союзниками (збройні сили Румунії та Словаччини) і Червоною армією. У ході битви увиразнюється два етапи: наступ німецьких військ (25.07–31.12.1942) і контрнаступ радянських військ (01.01–09.10.1943).

Плани та сили сторін

Стратегічний замисел німецького командування на ведення воєнних дій улітку 1942 передбачав розгром військ Південно-Західного та Південного радянських фронтів під час контрнаступальної операції з метою остаточного оволодіння Донбасом із наступним завданням ударів у напрямках на міста Вороніж, Сталінград (тепер Волгоград, Росія) та Кавказ для захоплення основних нафтоносних районів СРСР. Надалі згідно з планом «Блау» А. Гітлер і німецьке командування планували подолання Головного Кавказького хребта, захоплення м. Баку і відкриття шляху в Іран, Ірак та Сирію для з’єднання з німецькими та італійськими військами, що вели бойові дії в Північній Африці.

Для реалізації цього плану з групи армій «Південь» 09.07.1942 виділено групу армій «А» під командуванням генерала-фельдмаршала В. Ліста (1880–1971, Німеччина), яка мала діяти на Кавказькому напрямі. До її складу увійшли 17-а армія, 1-а танкова армія і частина сил 4-ї танкової армії, румунська 3-я армія і частина сил 4-го повітряного флоту. Усього — 167 тисяч особового складу, понад 1,1 тисяч танків, понад 4,5 тисячі гармат і мінометів, до 1 тисячі літаків. На приморських напрямках сухопутні війська підтримували Військово-морські сили Третього Райху та Румунії.

Німецьким військам протистояв радянський Південний фронт (командувач — маршал Радянського Союзу С. Будьонний) у складі чотирьох армій (12-ї, 18-ї, 37-ї, 51-ї), 4-ї повітряної армії, Чорноморського флоту, Азовської військової флотилії. Війська фронту налічували 112 тисяч особового складу, 121 танк, до 2,2 тисяч гармат і мінометів, 130 літаків. Таманський півострів обороняли війська 47-ї армії.

Етапи та хід кампанії

Перший етап кампанії (25.07–31.12.1942) — наступальні дії Вермахту та його союзників; відхід військ Червоної армії.

Другий етап (01.01–09.10.1943) — контрнаступ Червоної армії, вигнання німецьких військ із Північного Кавказу.

У межах кампанії радянські війська провели низку операцій: Північнокавказьку стратегічну оборонну (1942), стратегічні наступальні — Північнокавказьку (1943), Новоросійсько-Таманську (1943) і Краснодарську фронтову (1943).

Наступ німецьких військ розпочався 25.07.1942 з району нижньої течії р. Дону. Війська Південного [командувач — генерал-лейтенант Р. Малиновський), Північнокавказького (командувач — маршал Радянського Союзу С. Будьонний), 3акавказького (командувач — генерал армії І. Тюленєв (1892–1978; тепер Росія)] фронтів, підтриманих силами Чорноморського флоту [командувач — віцеадмірал П. Октябрський (1899; тепер Росія — 1969; тепер Україна)] і Азовської військової флотилії (командувач — контрадмірал С. Горшков) розпочали Північнокавказьку стратегічну оборонну операцію. Радянські війська не змогли стримати ударів противника й почали відступ у південному та південно-східному напрямках. Для покращення керування військами та взаємодії 28.07.1942 війська Південного та Північнокавказького фронтів об’єднали в єдиний Північнокавказький фронт (командувач — С. Будьонний). Німецькі війська швидко розвивали наступ: 31.07 оволоділи м. Сальском, 05.08. — м. Тихорецьком, 09.08 — м. Майкопом, 12.08 — м. Краснодаром. Відкрита степова місцевість сприяла успішному застосуванню великої кількості танків та авіації. Для зупинення німецького наступу війська Закавказького фронту створили оборону на рубежі р. Терек — р. Урух — перевалів Головного Кавказького хребта. На напрямках м. Грозний — м. Махачкала створили ешелоновану оборону. Унаслідок вжитих заходів німецькі війська до середини серпня 1942 зупинилися в передгір’ях Головного Кавказького хребта. Спроби прориву німецьких військ у Закавказзя вздовж узбережжя Чорного моря та захоплення баз Чорноморського флоту не мали успіхів. 31.08 німецькі війська захопили м. Анапу, але не змогли повністю оволодіти м. Новоросійськом. 01.09 вони розпочали наступ у напрямку м. Моздок — м. Малгобек для виходу через м. Грозний до Каспійського моря і захоплення м. Махачкали, однак радянські війська зупинили противника.

25.09 німецькі війська намагалися прорватися до м. Туапсе вздовж узбережжя Чорного моря, проте їх зупинили і змусили припинити наступ та перейти до оборони.

25.10 німецькі війська спробували захопити м. Орджонікідзе (тепер Владикавказ, Росія) й прорватися через Головний Кавказький хребет. 28.10 захопили м. Нальчик, проте контрудари Червоної армії змусили їх вдатися до оборони.

В операціях першого етапу кампанії радянські війська залишили більшу частину території Північного Кавказу й відступили до передгір’я Головного Кавказького хребта. Водночас не дали противнику можливості прорватися до м. Баку, в Закавказзя й захопити Чорноморське узбережжя.

Наслідком невдалої спроби деблокування оточених німецьких військ у районі м. Сталінграда став наступ Червоної армії наприкінці 12.1942. Військам групи армій «А» загрожувало оточення. Німецьке командування ухвалило рішення планомірно відвести війська з Північного Кавказу та створити оборонний рубіж у тилу. Тоді ж радянська Ставка Верховного Головнокомандування спланувала операцію військ Південного та Закавказького фронтів для оточення військ 17-ї армії противника. Контрнаступ радянських військ розпочався 01.01.1943. Через недостатньо організовані дії командування і військ Закавказького фронту та брак рухомих військ німецькі війська відірвалися від переслідування і зайняли оборону на Таманському півострові на завчасно підготовленому рубежі (оборонна лінія «Gotenkopf», у радянській історіографії — «Блакитна лінія»). Спроби його прориву не мали успіху. 04.02.1943 Чорноморський флот висадив морський десант у районі м. Новоросійська, він захопив плацдарм «Мала земля», що надалі відіграв істотну роль у вигнанні з міста німецьких окупантів.

04.04 війська Червоної армії невдало спробували прорвати німецьку оборону на Таманському півострові. Значну роль у відбитті цього наступу відіграла німецька авіація, яка утримувала оперативне панування у повітрі та сприяла успішній обороні військ 17-ї польової армії. Для перехоплення панування в повітрі та сприяння сухопутним військам у прориві оборони противника радянське командування посилило авіаційне угрупування — у районі Кубані, крім 4-ї і 5-ї повітряних армій та військово-повітряних сил Чорноморського флоту, зосередили чотири авіаційні корпуси та окрему винищувальну авіаційну дивізію з Резерву Ставки Верховного Головнокомандування. Упродовж 17–24.04 відбулися перші повітряні бої в районі с. Мисхако, у яких узяли участь до 500–600 літаків з обох сторін. Наступні бої відбувались поблизу станиць Кримська (29.04–10.05), Київська і Молдаванська (26.05–07.06). У їх результаті німецька авіація зазнала значних втрат у підготовлених екіпажах та авіаційній техніці, втратила оперативне панування у повітрі.

Головним наслідком повітряних боїв на Кубані у квітні–червні 1943 (під час т. зв. оперативної паузи на фронтах) стало створення передумов для захоплення радянською авіацією стратегічного панування в повітрі на всьому радянсько-німецькому фронті, для командування — набуття досвіду управління значними силами авіації, для льотного складу — бойового досвіду.

Успішний наступ Червоної армії в районі Курської дуги створив сприятливі умови для остаточного розгрому військ Вермахту на Північному Кавказі. 10.09–9.10.1943 війська Північнокавказького фронту [командувач — генерал армії І. Петров (1896–1958; тепер Росія)] провели Новоросійсько-Таманську наступальну операцію (наслідок: звільнено м. Новоросійськ і Таманський півострів).

Втрати сторін

За сучасними оцінками, загальні втрати сторін в особовому складі під час битви за Кавказ склали понад 1 мільйон 250 тисяч осіб. Загальні (безповоротні й санітарні) втрати Вермахту і його союзників становили понад 315 тисяч солдатів і офіцерів, загальні втрати Червоної армії втричі переважали й налічували майже 950 тисяч осіб, із них безповоротні втрати (вбиті, полонені) — до 344,4 тисяч осіб, поранені, хворі й обморожені — 605,1 тисяч осіб.

Література

Tippelskirch K. von. Geschichte des Zweiten Weltkrieges. Bonn : Athenaeum, 1951. 731 p.
Carell P. Verbrannte Erde. Schlacht zwischen Wolga und Weichsel. Berlin : Ullstein, 1966. 511 p.
Киселев И. Цена освобождения. Людские потери советских войск в ходе наступления на Северном Кавказе в 1943 г. // Гуманитарные и юридические исследования. 2019. № 1. С. 112–118. URL: https://cyberleninka.ru/article/n/tsena-osvobozhdeniya-lyudskie-poteri-sovetskih-voysk-v-hode-nastupleniya-na-severnom-kavkaze-v-1943-g
Кисилев И. Людские потери германских войск в ходе битвы за Кавказ 1942 1943 гг. // Гуманитарные и юридические исследования. 2022. № 1. С. 50–56. URL: https://cyberleninka.ru/article/n/lyudskie-poteri-germanskih-voysk-v-hode-bitvy-za-kavkaz-1942-1943-gg