Білосельський-Білозерський, Сергій Костянтинович

Білосе́льський-Білозе́рський, Сергі́й Костянти́нович (25.07.1867, ймовірно, на теренах України, за ін. даними — м. Санкт-Петербург, Росія — 20.04.1951, м. Тонбридж, графство Кент, Велика Британія) — військовий, спортивний діяч, один з ініціаторів відродження сучасного олімпійського руху, князь.

Життєпис і спортивна діяльність

Народився у сім’ї генерала. Представник давнього українського роду Білозерських, мав військове звання генерал-майора. З юнацтва захоплювався спортом, грав у теніс. Від 1898 був членом Крестовського лаун-тенісного клубу, розташований на Крестовському острові у м. Санкт-Петербурзі (острів був у власності його родини). З 1902 — голова Петербурзької ліги футболу і хокею на льоду, з 1905 — Ліги хокеїстів Петербургу та околиць.

Був спортивним меценатом (див. Меценатство), фінансував клуб «Спорт» у м. Санкт-Петербурзі. Мав стайні для скакових коней, у маєтку — майданчик для гри в поло.

Один із засновників Міжнародного олімпійського комітету генерал-лейтенант О. Бутовський порекомендував відправити Білосельського-Білозерського почесним представником Росії на Міжнародний атлетичний конгрес, який відбувся 23.06.1894 у м. Парижі. На цьому конгресі за його участі було затверджено Олімпійську хартію та прийнято рішення про відродження сучасних Олімпійських ігор.

1900–1908 Білосельський-Білозерський був членом Міжнародного олімпійського комітету від Росії. Вів діяльність з відродження олімпійського руху та поширення олімпійської ідеї. Брав участь у виборі місць проведення наступних Олімпіад, організації Олімпійських ігор, проведенні Олімпійських конгресів та інших міжнародних спортивних форумів. Брав участь у засіданнях Міжнародного олімпійського комітету, відповідно до рішень якого 1908 офіційно відправлено на Літні Олімпійські ігри 1908 у м. Лондоні першу спортивну команду з Російської імперії.

Аворитет Білосельського-Білозерськогот при царському дворі уможливлював вирішення складних питань розвитку фізичної культури і спорту в Російській імперії (зокрема й на теренах України). Сприяв заснуванню Російського олімпійського комітету, який очолив харків’янин В. Срезневський. Займався забезпеченням спортивним екіпіруванням олімпійської команди, що брала участь у Літніх Олімпійських іграх 1912 у м. Стокгольмі. Його діяльність значною мірою сприяла вибору м. Києва місцем проведення Першої Всеросійської олімпіади 1913, в якій взяли участь понад 600 спортсменів.

Свою кар'єру продовжував на військовому поприщі, де його застала Перша світова війна, а пізніше Жовтневий переворот 1917. Як і більшість професійних військових та політичних діячів, виїхав за кордон. Прожив у Великій Британії понад 40 років.

Нагороди

Нагороджений орденами: Святого Станіслава 3-го ступеня (1898), Святої Анни 3-го ступеня (1901), Святого Володимира 3-го ступеня (1913), Святого Станіслава 1-го ступеня з мечами (1914), Святої Анни 1-го ступеня із мечами (1915).

Додатково

Брат Білосельського-Білозерського був яхтсменом, бронзовим призером Літніх Олімпійських ігор 1912 з вітрильного спорту.

Література

Зубалій М., Зубалій В. С. К. Білосельський-Білозерський другий українець у Міжнародному олімпійському комітеті // Наш спорт. 2006. Ч. 42. С. 33–34. Кулик В. Олімпійський у серцях вогонь. Історія виникнення і становлення НОК України. Київ : МП «Леся», 2007. 308 с. Зубалій М., Зубалій В. Біля витоків відродження олімпійського руху // Наука і суспільство. 2009. № 3/4. С. 68–70.