Віньйола, Джакомо Бароцці да

Віньйо́ла, Джа́комо Баро́цці да [справжнє ім’я та прізвище — Якопо Бароцці (італ. Jacopo, Giacomo Barozzi, detto Il Vignola); 01.10.1507, м. Віньйола, тепер регіон Емілія-Романья, Італія — 07.07.1573, м. Рим, Італія] — архітектор, теоретик, представник пізнього ренесансу, маньєризму та раннього бароко, автор низки споруд у м. Римі, Італія.

Життєпис

Навчався ремеслу художника у м. Болоньї, де під впливом трактату С. Серліо зацікавився архітектурою. Псевдонім Віньйола обрав за найменуванням міста (в Моденському герцогстві), в якому народився. 1536 переїхав до м. Рима, де працював у архітектора Б. Перуцці на добудові бельведеру у Ватикані. 1540 займався скульптурними роботами, протягом 23.04.1541–23.12.1543 перебував у Франції на будівництві й скульптурному оформленні палацу Фонтенбло. 1543–1550 працював над добудовою базиліки Сан Петроніо у м. Болоньї і керував гідротехнічним будівництвом (створив судноплавний канал і міст через річку). 1550 остаточно переїхав до м. Рима, де став родинним архітектором династії Фарнезе. Разом з Мікеланджело Буонарроті, послідовником якого він був, працював над завершенням будівництва собору Святого Петра у Римі. Після смерті Мікеланджело 1564 призначений керівником будівництва. Від 1550 був членом і вченим секретарем Вітрувіанської академії доброчесності (див. Вітрувій), для якої виконав низку обмірів античних пам’яток та відповідних графічних робіт. Це спонукало його до написання власних теоретичних праць з архітектури.

Творчість

Майстер пізнього ренесансу і маньєризму — короткого стильового переходу від обтяженого правилами ренесансу до звільненого від обов’язковості їх дотримання бароко; у маньєризмі стала важливою індивідуальна манера кожного майстра. Разом із Мікеланджело Буонарроті Віньйолу вважають засновником бароко. Це творче спрямування яскраво виявлено у проєктах і основних реалізованих творах архітектури авторства Віньйоли:

• вілла Джулія в Римі, створена як максимально театралізоване середовище для відпочинку Папи Римського Юлія ІІІ на тодішній околиці м. Рима — розвиток архітектурного типу вілли за зразком композиції Бельведеру у Ватикані Д. Браманте;
• замок герцогів Фарнезе у м. Капрарола (регіон Лаціо) ознакував еволюцію заміських резиденцій європейської аристократії від суворих оборонних споруд до пишних палаців посеред парків;
• запроєктована Віньйолою і добудована після його смерті церква Іль-Джезу в Римі — перший зразок зрілої барокової сакральної архітектури, взірець для всіх католицьких храмів доби Контрреформації.

Власний архітектурний досвід та результати досліджень трактату Вітрувія «10 книг про архітектуру» Віньйола узагальнив у невеликій добре ілюстрованій книжці «Правило п'яти ордерів архітектури» (Рим, 1562). Віньйола теоретично опрацював ордерні форми античного Риму та італійського ренесансу, сформулював принципи й прийоми побудови ордерних композицій. Для кожного з п’яти ордерів архітектурних створив і представив у креслениках канонічний (див. Канон) зразок. При цьому пропорції ордера не залежали від абсолютної величини колон та антаблементів, що викликало подив у фахівців і небезпідставні підозри щодо приховувавння автором справжніх секретів архітектурної професії. Цей висновок підтверджує рекомендація автора користуватися пропорціями, які описані співвідношеннями цілих чисел, тоді як сам він використовував більш досконалі ірраціональні пропорції (див. Золотий переріз). Попри це його книжка стала найпопулярнішою працею про архітектуру протягом 17–19 ст. За простоту, наочність і навіть деяку примітивність фахових рекомендацій праця отримала від пізніших істориків архітектури визначення «архітектурна шпаргалка» або «ерзац архітектури». Серед творів Віньйоли:

• вілла Джулія у м. Римі 1550–1555;
• будівництво двох бічних куполів собору Святого Петра в м. Римі за проєктом Мікеланджело Буонарроті 1552–1564;
• церква Сант-Андреа на віа Фламінія у м. Римі 1554;
• замок герцогів Фарнезе у м. Капрарола 1559–1573;
• зовнішній фасад міської брами Порта-дель-Пополо у м. Римі 1561;
• палаццо Фарнезе у м. П’яченці 1561;
• фасад палаццо Банчі у м. Болоньї 1565–1568;
• церква Іль-Джезу в м. Римі 1568–1573;
• завершення будівництва собору Святого Петра в м. Римі 1571–1573;

Визнання

Віньйола — найвпливовіший архітектор пізнього ренесансу як автор не тільки визначних архітектурних творів, а передусім — книжки-посібника про основні принципи античної архітектури; ця праця лишалася поза конкуренцією до другої половини 19 ст. Архітектурна творчість Віньйоли значно складніша і тонша, ніж ті спрощені рецепти створення архітектурної форми, які викладено у книжці, що була розрахована, за задумом автора, на профанів. Парадоксальним чином вона, перекладена на більшість європейських мов, стала настільною книгою як для архітекторів 17–19 ст., так і для їхніх найбільш зацікавлених замовників: зокрема російський переклад «Правила п'яти ордерів архітектури» перед опублікуванням редагував особисто цар Петро І.

Праці

1. Regola delli cinque ordini d’architettura (Правило п'яти ордерів архітектури) Рим, 1562
2. Le due Regole della prospettiva pratica (Два правила практичної перспективи) Рим, 1583

Література

1. Wölfflin H. Renaissance und Barock. Eine Untersuchung über Wesen und Entstehung des Barockstils in Italien. Basel : Schwabe Verlag, 1986. 170 p.
2. Norwich J. J. Great Architecture of the World. London : Mitchell Beazley Publishers Limited, 1979. P. 154.
3. Вечерський В. В. Курс історії архітектури. Київ : Видавництво Інституту проблем сучасного мистецтва, 2006. С. 153–156.