Відмінності між версіями «Немировськи, Ірен»

Версія за 14:21, 22 квітня 2024

Немиро́вськи, Іре́н (фр. Némirovsky, Iréne; ім’я та прізвище при народженні — Немировська, Ірина Леонідівна; ім’я для синагоги — Ірма; 24.02.1903, м. Київ, тепер Україна — 17.08.1942, Освенцім, тепер Польща) — письменниця, лауреат премії «Ренодо» (2004, посмертно). Писала французькою мовою (лише ранні поезії написані російською).

Життєпис

Народилася в заможній єврейській сім’ї. Батько був одним з найбагатших банкірів у Російській імперії. Отримала домашню освіту. Виховувалася гувернанткою-француженкою та з дитинства володіла французькою мовою (узимку родина вирушала у Францію, а влітку в Крим). Брала приватні уроки музики та декламації.

З початком Першої світової війни 1914 родина переїхала до м. Петрограда (батько був членом адміністративної ради приватного комерційного банку міста), у листопаді 1917 — до м. Москви. Після націоналізації приватних банків більшовицькою владою родина у січні 1918 виїхала спочатку в Фінляндію, потім у березні 1919 — у Швецію, а звідти кораблем — у Францію (м. Руан, згодом — м. Париж). Того ж року Немировськи вступила до Паризького університету, який закінчила 1924 зі ступенем ліценціата літератури. Відтоді займалася літературною творчістю.

Від 1935 зверталася кілька разів із проханням про отримання французького громадянства, але їй було відмовлено. 02.02.1939 прийняла католицизм, хрестилася у каплиці абатства святої Марії у м. Парижі. Під час нацистської окупації Франції була змушена покинути м. Париж і переховуватися у с. Іссі-л’Евек (департамент Сона і Луара, тепер регіон Бургундія — Франш-Конте). Після прийняття антисемітських законів режиму Віші могла публікувати лише окремі оповідання у періодичних виданнях під псевдонімом. 1942 її схопило гестапо і відправило в концтабір Аушвіц (Освенцім), де вона й загинула.

Творчість

Починала як поетеса (поеми, вірші; перші твори написані 1918 російською мовою з орфографією до реформи 1917, згодом перейшла на французьку), писала також діалоги й оповідання. У 1923–1924 надіслала кілька новел до газети «Матен» («Le Matin»). В оповіданні «Осінні мухи» («Les Mouches d’automne», 1931), яке є розширеною версією оповідання «Няня» («La Niania»; 1924) розповідає про аристократичну родину емігрантів, змальовує тугу за втраченою домівкою та дезорієнтацію, в яку потрапляє людина, опинившись у вимушеному вигнанні.

Перший роман Немировськи «Непорозуміння» («Le Malentendu»; 1926; перевидання 2010) — історія про кохання під час відпочинку на узбережжі моря. Наступні твори «Давид Гольдер» («David Golder»; 1929, роман про життя фінансового магната походженням з м. Одеси) і «Бал» («Le Bal»; 1929, психологічно тонка оповідь про внутрішні переживання дівчинки) мали величезний успіх. У Франції 1930–1933 було продано понад 60 тис. примірників роману «Давид Гольдер», роман перекладали у всій Європі, США, Японії, Чилі. Твори принесли авторці надзвичайну популярність, були екранізовані. Кінофільм за романом «Давід Гольдер» (1931) став першою звуковою стрічкою режисера Ж. Дювів’є. Прем’єра відбулася 06.03.1931 у кінозалі «Елізе Гомон» («Élisée Gaumont») у м. Парижі. У фільмі «Бал» (1931, режисер В. Тьєле) дебютувала в кіно актриса Д. Дар’є (1917–2017; Франція). Прем’єра відбулася 11.09.1931 у кінотеатрі «Гомон-Палас» («Gaumont-Palace»). Літератор Ф. Ноз’єр (1874–1931; Франція) адаптував роман «Давид Гольдер» для театру, п’єса була поставлена 1930 у паризькому театрі «Порт Сен-Мартен» (прем’єра 26.12.1930).

У 1930-х письменниця опублікувала 9 романів і збірку оповідань. Роман «Вино самотності» («Le Vin de solitude»; 1935), багато у чому автобіографічний, розповідає про долю дівчини, яка народилася в м. Києві, та її родину, змушену виїхати до м. Парижа. Дія роману «Собаки і вовки» («Les Chiens et les Loups»; 1940), що розповідає про кохання молодих людей з різних соціальних верств, розпочинається в м. Києві початку 20 ст. Немировська змальовує тогочасне місто, життя багатої буржуазії та небагатих дрібних торгівців.

Останні твори письменниці, рукописи яких зберігалися в родинному архіві, опубліковані після її смерті: «Життя Чехова» («La Vie de Tchekhov»; 1946), «Блага цього світу» («Les Biens de ce monde»; 1947), «Осінні вогні» («Les Feux de l’automne»; 1957) тощо.

Після Другої світової війни твори письменниці були на деякий час забуті. Інтерес до її творчості відновився після опублікування роману «Французька сюїта» («Suite française»; 2004). Роман містився у валізі з паперами, яку з часів війни зберегла її дочка. У 1990-х вона вирішила передати документи в державний архів і виявила, що в зошиті не щоденник, а роман, написаний дуже дрібним нерозбірливим почерком. Упродовж двох з половиною років вона розшифровувала записи і передруковувала їх.

Незавершений роман «Французька сюїта» мав складатися з 5 частин, моделлю твору слугувала 5-а симфонія Л. ван Бетховена. Написані були дві частини: «Червнева буря» («Tempête en juin») та «Дольче» («Dolce») — про долі сімей, які втекли із захопленого гітлерівцями м. Парижа, і життя французького села за часів німецької окупації. Цей твір 2004 був відзначений престижною літературною премією «Ренодо». Його переклали 38 мовами. Роман став сенсацією, бестселером в Італії, Іспанії, Нідерландах, Німеччині, Швеції, англомовних країнах (Великій Британії, США тощо). 2008 після тріумфального виходу книги в США (продано понад 1,3 млн примірників) валіза і рукопис були представлені на виставці в Музеї юдаїки в м. Нью-Йорку.

Інтерес до творчості письменниці зріс. В архівах видавництв були знайдені ще два неопубліковані свого часу романи та новели. Вони були надруковані, а всі твори, які виходили раніше, були перевидані.

У романі «Володар душ» («Le Maître des âmes»; 1939 опубліковані лише уривки, повністю вийшов 2005) авторка змальовує портрет одного з емігрантів зі Східної Європи міжвоєнного періоду, який приїхав з м. Одеси з мрією про успіх.

У романі «Гаряча кров» («Chaleur du sang»; написаний 1941, побачив світ 2007) від імені старого селянина оповідається драматична історія кохання і ревнощів, що розгортається на фоні усталеного зашкарублого порядку нудного провінційного життя. Дослідники вбачають у цьому творі тематичну, настроєву і стильову суголосність з романами Ф. Моріака.

Українською мовою романи Немировської переклали Г. Малець, В. Мотрук, О. Соломарська.

Україніка

Немировськи не контактувала з українською діаспорою. Вона вважала себе французькою письменницею, була інтегрована у французьке суспільство. Однак в її творах присутні спогади про її рідне місто Київ, персонажі, які походять з України (міст Києва, Одеси) тощо.

Дочка письменниці Д. Епштейн (1929–2013; Франція) приїжджала в Україну 2008 і 2010. Вона виступала 16.09.2010 перед читачами у м. Києві на презентації перекладу роману «Вино самотності». Для неї це було ніби повернення додому.

Визнання

У с. Іссі-л’Евек іменем Немировськи названо площу (2005), у м. Парижі — алею (2013).

У жовтні 2010 — березні 2011 у меморіалі Голокосту в м. Парижі відбулася виставка, присвячена Немировськи.

Композитор О. Страсной (нар. 1970; Аргентина) написав оперу за оповіданням «Бал» (2010). Акторка і режисерка В. Лемуан (нар. 1961; Франція) адаптувала оповідання для театру і поставила у паризьких театрах «Юшетт» (2013) і «Рів гош» (2017). Також адаптувала і поставила «Французьку сюїту» (2018, прем’єра відбулася на Авіньйонському фестивалі). За романом «Французька сюїта» знято фільм (2015, режисер С. Дібб).

Додатково

За сімейною легендою, коли С. Бернар під час свого турне Російською імперією відвідувала м. Київ, Ірина декламувала перед нею французькі вірші.

Цитата

«Нас хочуть переконати, що ми живимо в епоху спільноти, коли особистість мусить гинути задля того, щоб народ жив, і ми не бажаємо помічати, що якраз народ гине задля того, щоб жили тирани»
(З рукописних нотаток Ірен Немировски. Цит за кн.: Французька сюїта / Пер. з фр. Г. Малець. Київ : Пульсари, 2012. С. 354).

Твори

Le Bal. Paris : B. Grasset, 1990. 135 p.
Les Chiens et les Loups. Paris : Albin Michel, 2004. 334 p.
Suite française. Paris : Denoël, 2004. 434 p.
Chaleur du sang. Paris : Denoël, 2007. 155 p.
У к р. п е р е к л. — Вино самотності / Пер. з фр. Г. Малець. Київ : Пульсари, 2010. 192 с.
Французька сюїта / Пер. з фр. Г. Малець. Київ : Пульсари, 2012. 400 с.
Література:
Anissimov M. Preface // Némirovsky I. Suite française. Paris : Denoël, 2004. 434 p.
Marin La Meslée V. Le roman familial d’Irène Némirovsky // Le Magazin littéraire. 2006. № 454. P. 96–97.
Peras D. Irene Némirovsky. Une suite qui dure // L’Expresse. 2007. № 2905. P. 68–69.
Philipponat O., Lienhardt P. La vie d’Irène Némirovsky. Paris : Grasset ; Denoёl, 2007. 668 p.
Епштейн Д. Моя мати Ірен Немировськи // Немировськи І. Вино самотності / Пер. з фр. Г. Малець. Київ : Пульсари, 2010. 192 с.
Малець Г. Трагічна сюїта. // Немировськи І. Французька сюїта / Пер. з фр. Г. Малець. Київ : Пульсари, 2012. C. 5–8.
Смушак Т. В., Іванів Ю. В. Функціонування метафори у романі Ірен Немировськи «Непорозуміння» // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: Філологія. 2018. Т. 1. Вип. 37. С. 124–127.
Смушак Т. В. Роль та функції порівнянь у новелах Ірен Немировськи «Глядач», «Через обставини» // Закарпатські філологічні студії. 2019. Т. 2. Вип. 11. С. 128–131.
Cenedese M.-L. Home and exil in Iréne Némirovsky’s novella «Les Mouches d’automne» (1931) // Open Philosophy. 2021. № 4 (1). P. 211–223.

Автор

С. В. Глухова

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 22.04.2024

Важливо!

Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.

Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.

Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.

Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
 {{Не енциклопедійна стаття}}
+[[Файл:Немировськи, Ірен.JPG|міні|праворуч|320пкс|]]
 '''Немиро́вськи, Іре́н''' ({{lang-fr|Némirovsky, Iréne}}; ім’я та прізвище при народженні — Немировська, Ірина Леонідівна; ім’я для синагоги — Ірма; 24.02.1903, м. Київ, тепер Україна — 17.08.1942, Освенцім, тепер Польща) — письменниця, лауреат премії «Ренодо» (2004, посмертно). Писала французькою мовою (лише ранні поезії написані російською).

FREEARTICLES

Відмінності між версіями «Немировськи, Ірен»

Версія за 14:21, 22 квітня 2024

Зміст

Життєпис

Творчість

Україніка

Визнання

Додатково

Цитата

Твори

Автор

Важливо!

Офіс Президента України

Верховна Рада України

Кабінет Міністрів України

Служба безпеки України

Міністерство оборони України

Міністерство внутрішніх справ України

Генеральний штаб Збройних сил України

Державна прикордонна служба України

Кіберполіція

Національна поліція України