Аббас І Великий
Абба́с І Вели́кий (перс. گرُزُب سابَع هاش ; 27.01.1571, м. Герат, Афганістан — 19.01.1629, м. Казвін, Іран; похований у м. Кашані, Іран) — шах Ірану (1587–1629), представник династії Сефевідів.
|
Аббас І Великий (گرُزُب سابَع هاش) | |
|---|---|
| Народження | 1571 |
| Місце народження | Герат, Афганістан |
| Смерть | 1629 |
| Місце смерті | Казвін, Іран |
| Напрями діяльності | політика, влада державна |
Життєпис
Вступив на престол у 16-річному віці у період внутрішніх чвар між феодалами та племенами кизилбашів (кочівників-тюрків, що сповідували шиїзм і відігравали важливу роль в управлінні Сефевідською державою), повстань народних мас, захоплення західних земель Ірану турками-османами, а східних (майже весь Хорасан) — узбецькими ханами.
Аббас І Великий 1590 уклав з Османською імперією Стамбульську мирну угоду, за якою підвладні Ірану території Грузії, Вірменії, Ширвану, частина Азербайджану та Луристану відійшли до османів. Скориставшись відносною стабільністю в міжнародній ситуації, Аббас І Великий приборкав феодалів, народних бунтарів, розбійників, відтак здійснив адміністративну, податкову, військову реформи, налагодив торговельні зв’язки між регіонами — і зміцнив країну. Розпочалося економічне зростання. 1598 переніс столицю держави з м. Казвіна до Ісфагана, який став одним з найбільших політичних і культурних центрів тогочасного світу.
Аббас І Великий створив 120-тисячну регулярну армію, що складалася з піхотинців-мушкетерів (туфенгчів), гарматників і кіннотників (гулямів), які набиралися з юнаків-вірмен і грузинів. 1603 розпочав війну проти Османської імперії, до 1607 відвоював усі втрачені раніше території, що було закріплено новим Стамбульським мирним договором (1612). 1616–1618 османи намагалися взяти реванш у Східному Закавказзі, проте знову зазнали поразки від іранських військ. На сході, досягнувши миру з узбеками, Аббас І Великий здійснив похід проти Імперії Великих Моголів та 1621 вибив її війська з Кандагару. 1622 за допомогою флоту Британської ост-індської компанії звільнив від португальців портове м. Ормуз на північному узбережжі однойменного острова в Ормузькій протоці, а поруч із ним, на континентальному узбережжі, заснував новий порт — Бендер-Аббас, через який пролягли шляхи торгівлі шовком із Західною Європою. 1623 розпочав нову війну з турками, яка тривала зі змінним успіхом і закінчилася у 1639, вже після його смерті.
Встановив і розвивав дипломатичні відносини з багатьма європейськими країнами та Росією, надав пільги християнам Ірану, зокрема вірменам — торговцям і духовенству, оскільки вони сприяли налагодженню зв’язків з Європою. Помер у своєму палаці Фарахабад, згодом перевезений до м. Кашан, де донині зберігся мавзолей із гробницею.
Література
- Grantovski E., Dandamaev M. et al. Tarikh-e Iran az zaman-e bastan ta emruz [Історія Ірану з найдавніших часів до сьогодення (мовою фарсі)]. Tehran, 1359 [1980].
- Кримський А. Історія Персії та її письменства. Як Персія, завойована арабами, народилася політично; Перський театр, звідки він узявся і як розвивавсь; Хафиз та його пісні в його рідній Персії XIV в. та в новій Європі // Вибрані сходознавчі праці. 2010. Т. V.
