Абдул-Гамід ІІ
Абду́л-Гамі́д ІІ (тур. II. Abdülhamid; 21 або 22.09.1842, м. Константинополь, тепер Стамбул, Туреччина — 10.02.1918, м. Константинополь, тепер Стамбул, Туреччина) — султан Османської імперії у 1876–1909, син Абдул-Меджида І.
|
Абдул-Гамід ІІ (Abdülhamid ІІ) | |
|---|---|
| Народження | 1842 |
| Місце народження | Стамбул, Туреччина |
| Смерть | 1918 |
| Місце смерті | Стамбул, Туреччина |
| Місце діяльності | Туреччина |
| Напрями діяльності | політика, влада державна |
Життєпис
Прийшов до влади шляхом державного перевороту, внаслідок якого з престолу було скинуто його брата Мурада V. Під час правління Абдул-Гаміда ІІ досягла піку політика Танзимату. Намагався протидіяти зростанню впливу європейських держав на політику й суспільство Османської імперії, звернувшись до ідей панісламізму.
1876 запровадив першу конституцію Османської імперії, відповідно до неї 1877 було скликано парламент. 1878 цей орган було розпущено, а дію конституції скасовано. Після скасування конституції встановив абсолютну монархію та деспотичний режим зулюма, запровадив жорстку цензуру і систему стеження за політичними опонентами. Метою цих заходів було намагання запобігти спробам державного перевороту.
Намагався нещадно придушити повстання в Болгарії та на сусідніх балканських землях, однак був змушений відвести війська через збройне втручання в події західноєвропейських країн і Російської імперії. У 1890-х при потуранні уряду Абдул-Гаміда ІІ відбулася хвиля погромів християнського населення Османської імперії, внаслідок якої особливо постраждало грецьке і вірменське населення. 1900–1908 реалізував проект будівництва Хіджазької залізниці (лінія Дамаск — Медіна), яка значно полегшила здійснення мусульманами хаджу.
1908 внаслідок революції молодотурків відновив дію конституції 1876. 1909 здійснив спробу її скасувати, придушивши спротив молодотурків. Після поразки цих дій усунений від влади рішенням парламенту. Новим султаном став його брат Мехмед V. 1909–1912 Абдул-Гамід ІІ мешкав у м. Селанік (тепер м. Салоніки); після передачі його Греції повернувся до м. Константинополя. Останні роки життя провів під домашнім арештом у палаці Бейлербеї.
Література
- Davison R. H. Reform in the Ottoman Empire, 1856–1876. Princeton, 1963.
- Karpat K. The Politicization of Islam: Reconstructing Identity, State, Faith, and Community in the Late Ottoman State. Oxford, 2001.
- Somel S. Historical Dictionary of the Ottoman Empire. Oxford, 2003.
