Абдул-Меджид I
Абду́л-Меджи́д I (тур. Birinci Abdülmecit; 23.04.1823, м. Константинополь, тепер Стамбул, Туреччина — 25.06.1861, там само) — султан Османської імперії у 1839–1861, один із найзначніших правителів в історії цієї держави, з ім’ям якого пов’язаний початковий періоду Танзимату.
|
Абдул-Меджид I (Birinci Abdülmecit) | |
|---|---|
| Народження | 1823 |
| Місце народження | Стамбул, Туреччина |
| Смерть | 1861 |
| Місце смерті | Стамбул, Туреччина |
| Напрями діяльності | політика, влада державна |
Життєпис
Владу успадкував від батька Махмуда II. За правління Абдул-Меджида I взято за мету подолати відставання Османської імперії від західних держав шляхом всебічної модернізації.
За його правління були прийняті цивільний та кримінальний кодекси (1840); офіційно затверджено османський національний прапор і гімн (1844); створено перший Меджліс (1841); повністю відмінено рабство та заборонено работоргівлю (1847). Едикт від 1856 проголошував рівність у правах всіх громадян імперії незалежно від релігійної приналежності, але на практиці не виконувався. У ході реформ армії введено загальний військовий обов’язок, що поширювався також на немусульманське населення; термін служби скорочено з 15 до 6–7 років. До найважливіших економічних реформ Абдул-Меджида I належать: реорганізація міністерства фінансів; започаткування першої фондової біржі та акціонерних товариств; випуск перших банкнот і заснування прототипу центрального банку; поява механізованих фабрик, заводів, індустріальних парків; будівництво залізниць, телеграфних ліній. Податкова політика характеризувалася запровадженням сталого прибуткового податку та тривалою боротьбою з системою відкупів. Проведено реформи в галузі освіти: створено відповідне міністерство (1857), першу мережу світських шкіл та університетів, легалізовано приватний друк. 1851 засновано Академію наук. Закон 1858 значно розширив права селян на землю, але залишав вище право власності за державою.
Модернізаційна політика Абдул-Меджида I, незважаючи на значні здобутки, мала суперечливі результати. Реальна влада султана була суттєво обмеженою. Значна частина старої знаті була не зацікавлена в реформах і далека від розуміння їх стратегічного значення. Феодальні пережитки гальмували прогресивні тенденції. Реформи проводилися непослідовно та супроводжувалися значними зловживаннями чиновників. Але найбільш негативним наслідком для Османської імперії стало зростання економічної та політичної залежності від Великої Британії та Франції (концесії, зовнішні борги тощо). Тож найважливішою подією зовнішньополітичної діяльності Абдул-Меджида I стала Кримська війна (1853–1856), що обернулася для османів важким економічним випробуванням та черговими мільйонними позиками. 1858 сукупних доходів вже не вистачало для обслуговування численних зовнішніх боргів, що призвело до оголошення банкрутства державної скарбниці. Значні кошти були витрачені султаном на будівництво нового палацу Долмабахче.
Помер у Константинополі від туберкульозу. Після смерті Абдул-Меджида І султаном став його брат Абдул-Азіз.
Література
- Quataert D. The Ottoman Empire, 1700–1922. Cambridge: Cambridge University Press, 2005.
- Lafi N. The Ottoman Municipal Reforms between Old Regime and Modernity. Istanbul, 2007.
- Marcinkowski M. Die Entwicklung des Osmanischen Reiches zwischen 1839 und 1908: Berlin, 2007.
- Gelvin J. The Modern Middle East: Oxford, 2008.
- Bunton M. History of the Modern Middle East. Westview, 2009.
