Абісальні рівнини
Абіса́льні рівни́ни — глибинні рівнинні форми рельєфу дна Світового океану. Зазвичай розташовуються біля підніжжя континентальних схилів. Існують три основні типи зчленування континентів з абісальними рівнинами:
а) пасивні околиці континентів, в яких шельф має в підмурівку континентальну кору; у межах континентального схилу розвинена кора перехідна від континентальної до океанічної; в зоні підніжжя перехідна кора змінюється на звичайну океанічну (Атлантичний океан, захід, південь і південний схід Індійського океану і Північний Льодовитий океан);
б) зчленування через поперечний трансформаційний розлом, подібне до пасивних околиць, але відрізняється вузькістю і крутим континентальним схилом, пов’язаним із розломами (північна окраїна Ґвінейської затоки і південна околиця Ньюфаундленду в Атлантичному океані, крайня південна ділянка африканської околиці Індійського океану);
в) зони субдукції, на яких зчленування відбувається через океанічні глибоководні жолоби, зазвичай через пологі крайові вали (зони, що обмежують майже з усіх сторін, крім південної, Тихий океан, східну частину Індійського океану та окремі околиці Атлантичного океану). При аналізі морських фацій виникають певні труднощі: важко простежити перехід від шельфу до батіалі та абісалі. Батіальні та абісальні відклади мають значне поширення у викопному стані. Це пермські відклади Передуральського крайового прогину (глибини від 300–400 до 1000–1200 м), ландаверійсько-нижньолудловські граптолітові сланці Прибалтики (материковий схил). Фації глибоководних схилів і геосинклінальних прогинів — це флішеві комплекси верхньодевонських і турнейських порід зілаїрської світи Південного Уралу, крейдяний фліш Кавказу та ін.
Література
- Леонтьев О. К. Краткий курс морской геологии. Москва, 1963.
- Биховер Н. А. Экономика минерального сырья. Москва, 1967–1971. Т. 1–3.
- Биология океана. Москва, 1977. Т. 1–2.
- Минеральные ресурсы мира. Москва, 1997.
