Аваре
Аваре́ (яп. 哀れ, букв. — прекрасне, чарівне) — категорія японської середньовічної естетики, що домінувала в японські літературі та мистецтві й передавала захоплення, подив у поєднанні з відтінком смутку («чарівний смуток», «сумна чарівність»).
Термін виник унаслідок злиття вигуків захоплення, подиву «О!» (япон. «а!») і «харе!» (яп. 晴れ — ясна погода, чисте небо). Потім позначався ієрогліфом яп. 憂 (哀) — журба, однак продовжував пов’язуватися з будь-чим, що може викликати глибоке переживання.
Уперше зафіксовано в історико-міфологічному літописі «Записи давніх діянь» («Коджікі»; 712).
За доби Хейан (794–1185) на основі аваре сформувалася філософсько-естетична категорія моно-но аваре (яп. 物の哀れ, букв. — чарівний смуток речей або сумна чарівність речей), що позначала особливу, часто приховану красу, притаманну кожному явищу чи предмету, й була тісно пов’язана з характерною для синтоїзму вірою у власне божество (камі) та душу (монотама, або моноґокоро) кожної речі. Завдання митця полягало в тому, щоб виявити таку красу і передати у вишуканій формі. У цю епоху в поняття аваре було привнесено трагічно-журливий відтінок та значення швидкоплинності життя, неминучості старіння.
Категорія моно-но аваре стала однією з домінувальних у японській естетиці й знайшла своє втілення в різних видах мистецтва та літератури, зокрема в поетиці жанру вака. Естетикою моно-но аваре насичено численні повісті (моноґатарі), поетичні антології, твори жанру дзуйхіцу, ліричні щоденники тощо доби Хейан (794–1185). Моно-но аваре — це потяг душі до витоків речей, прагнення схопити й усвідомити їх невловиму суть. Першорядним є «моно» — «речі», потім «аваре» — «чарівний смуток», що породжує споглядання цих речей; через аваре пізнається сутність «моно». Принцип моно-но аваре став основою естетики й поетики антології «Кокін вака-сю» (905). У ньому закладено ідею переходу від магії речей до магії почуттів — від матеріалізму синтоїзму до духовності буддизму. Цим переходом зумовлено появу й панування в японському мистецтві та літературі нового естетичного принципу осягнення сумної краси «юґен» (починаючи з кінця доби Хейан), втіленого в поезії антології «Сінкокін-вака-сю» (1205). Їй була притаманна вже власне буддійська естетика.
Література
- Murasaki S. Le Genji Monogatari. Paris, 1959.
- Morris I. The World of the Shining Prince. London, 1964.
- [Benl O.] Genjimonogatari. Die Geschichte vom Prinzen Genji // Verfaßt von der Hofdame Murasaki, vollständige Аusgabe aus dem Оriginal übersetzt von Oscar Benl. 1966.
- Михайлова Ю. Д. Мотоори Норинага: жизнь и творчество. Москва, 1988.
- Мурасаки С. Повесть о Гэндзи: в 2-х т. Санкт-Петербург, 2001.
- Бондаренко І. Розкоші і злидні японської поезії: японська класична поезія в контексті світової та української літератури. 2010. К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 566 с.
