Синто
Си́нто (синтоїзм; яп. 神道 — шлях богів або божественний шлях) — японська автохтонна релігія.
Зміст
Поширення
Поширена переважно в Японії (за офіційною статистикою на кінець 2017 число вірян перевищує 86 млн осіб); окремі невеликі громади існують за її межами — у США, Бразилії, Перу тощо, переважно в місцях компактного проживання японської діаспори. Японці здебільшого не сприймають синто як релігію, а радше як невід’ємну частину японського способу життя.
Історична довідка
Релігія синто склалася на основі вірувань племен, що заселяли Японські острови у періоди Дзьомон (8000 — 300 до н. е.) та Яйой (бл. 300 до н. е. — 300 н. е.). Назва «синто» — китайського походження. Перший випадок використання терміна у значенні обрядів вшанування японських божеств датують 6 ст.
У подальшому зазнала впливу даосизму, конфуціанства та буддизму.
Головні джерела з міфології синто — хроніки «Кодзікі» («Записи про стародавні події») та «Ніхонґі» (або «Ніхон сьокі», «Аннали Японії»), записані у 8 ст. Відомості про міфи й вірування стародавніх японців віднаходять у поетичній антології «Манйосю», історико-географічних описах провінцій «Фудокі» тощо.
Характеристика
У синто ніколи не існувало загальноприйнятої догматики та інтерпретації міфів, проте втілено характерні особливості традиційного світогляду.
Насамперед, це віра в існування незліченної кількості божеств (камі) на чолі з богинею Сонця Аматерасу, що мешкають як на небесах, так і на землі, в морі й у підземному світі. Земний світ народжений божествами Ідзанаґі та Ідзанамі, тому вся природа є священною; люди також є нащадками камі, тому після смерті можуть стати божествами. Особливе значення для японців здавна мали родові божества — удзігамі, що оберігали життя членів роду. Вшановували божеств-повелителів природних стихій, численних локальних божеств лісу, гори, озера тощо.
У синто немає усталеної концепції посмертної долі людини: архаїчні вірування в те, що душі померлих мешкають у підземному царстві Йомі або в горах, здебільшого були витіснені буддійським вченням про реінкарнацію. Поширеними є уявлення про «прихований світ» предків, який існує поряд із явленим.
1956 Асоціація святилищ синто затвердила «Засади життя у пошані до божеств-камі»: (1) відчуваючи вдячність камі й предкам за їхні благодіяння, виконувати обряди щиро, з чистою душею; (2) безкорисливо служити суспільству, втілюючи в життя волю камі; (3) у гармонійній єдності із серцем імператора молитися про процвітання Батьківщини і спільний розквіт усього світу.
Сакральними є тексти молитов (норіто). Проте жодна книга в синто не має того безперечного священного авторитету, яким є Біблія для християн або Коран для мусульман.
Етичний ідеал синто виражений поняттям «макото» — прямота, істина, щирість. Протилежністю макото є викривлення («маґаґото»), причиною чого може стати порушення звичаїв («цумі»). Списки таких порушень можна знайти у стародавніх текстах, хоча чітко сформульована система заповідей у синто відсутня. Причиною викривлення також може бути скверна («кеґаре») — контакт з тим, що пов’язане зі смертю, хворобою, кров’ю, брудом. Але будь-яке викривлення можна виправити за допомогою очисних обрядів — місоґі та харае. Очищення виконують регулярно кілька разів на рік, щоб запобігти хворобам та іншим лихам, а також перед релігійними обрядами. Перед початком будівництва нового дому проводять обряд «заспокоєння землі».
Головним осередком синто є святилище — дзиндзя. В ньому здійснюються більшість обрядів, зокрема, о-мія-маїрі — представлення новонародженої дитини божествам, шлюбний обряд тощо. Великі свята (див. Мацурі) подекуди відзначають і за межами святилища. В оселях вірян є невеличкий вівтар (камідана), на якому розміщені таблички з іменами шанованих у родині камі.
Обряди у святилищах виконують професійні священнослужителі — каннусі. Вони зазвичай одружені, чернецтва у синто немає. Нерідко один каннусі обслуговує кілька невеликих святилищ; натомість у великих святилищах служать десятки каннусі, серед яких існує особлива ієрархія: настоятель — ґудзі, його помічник — ґонґудзі, священик — неґі та його помічник — ґоннеґі тощо, також міко — жриці, які виконують священні танці.
Традиційно професія каннусі була спадковою, проте 1871 успадкування посад у святилищах було офіційно скасоване. Натепер, щоби стати каннусі, потрібно отримати освіту на факультеті синто в університеті або в одному зі спеціальних закладів освіти. Священнослужителями можуть бути як чоловіки, так і жінки. Так, святилище Ісе-дзинґу віддавна очолювала верховна жриця — принцеса імператорської крові; цю традицію, перервану у 14 ст., відновлено в 1947.
Священнослужителі традиційного синто не займаються прозелітизмом. Поширене уявлення, що релігію синто сповідують лише японці, а чужинець може до неї долучитися лише за умови, якщо стане членом японської родини (через шлюб чи усиновлення). Проте, за часів Японської імперії (1868–1945) корінні мешканці її колоній як піддані японського імператора мусили виконувати обряди синто. Поряд із тим, іноземцям не заборонено відвідувати святилища й брати участь в обрядах.
Синто і буддизм
Поширення на теренах Японії буддизму (з 6 ст.) призвело до формування синто-буддійського синкретизму. Останній проявлявся як на рівні культу — існування комплексів, що поєднували буддійський храм та святилище синто, розподіл обрядових функцій (обряди, пов’язані зі смертю, стали практично монополією буддизму), так і на доктринальному рівні: деяких камі оголосили захисниками буддійського вчення, бодгісаттвами або втіленнями будд чи бодгісаттв.
У 18 ст. серед японських інтелектуалів виник рух за очищення японської культури від іноземних впливів — кокуґаку. Під впливом його ідей після Реставрації Мейдзі (1868; див. Мейдзі революція) було здійснено спробу примусового відокремлення синто від буддизму, інституційні форми синкретизму були заборонені (заборони скасовано після 1945). Проте, на побутовому рівні синкретизм зберігся дотепер.
Державно-релігійні відносини
За традицією синто, імператорська династія походить від богині Аматерасу, тому імператора віддавна вважали живим божеством, його влада носила сакральний характер.
У 8–15 ст. святилищами синто керувала Рада у справах небесних і земних божеств (Дзінґікан), підпорядкована безпосередньо імператору. У 16–18 ст. духовенство синто офіційно очолював клан Йосіда (за винятком імператорських святилищ, якими опікувався клан Сіракава).
Внаслідок реформ 1868–1890 на основі синто був сформований державний культ (т. з. «державний синто»), осердя якого становили ритуали вшанування імператора та його предків. Участь у них була обов’язковою для всіх громадян Японії незалежно від релігійних поглядів, оскільки державний синто не вважали за релігію. Все, що в нього не увійшло, було віднесено до конфесій синто (кьоха синто).
Після поразки Японії у Другій світовій війні за наказом американської окупаційної адміністрації 1945 державний синто було скасовано, синто відокремлено від держави й прирівняно до інших релігій.
Натепер чільною інституцією традиційного синто є Асоціація синтоських святилищ. Крім того, існують конфесії синто та численні нові релігії, створені на його основі (див. Неосинтоїзм).
Значення
Синто розцінюють як основу японської національної ідентичності та ментальності, органічний складник традиційного світосприйняття і світорозуміння, одне з найважливіших джерел японських культурних традицій.
Джерела
- Philippi D. L. Norito: A Translation of the Ancient Japanese Ritual Prayers. Princeton, New Jersey : Princeton University Press, 1990. 136 p.
- Кодзики – Записки о деяниях древности : свиток 1-й. Мифы / Пер., коммент. Е. М. Пинус. Санкт-Петербург : ШАР, 1993. 320 с.
- Нихон сёки – Анналы Японии : в 2 т. / Пер. и коммент. Л. М. Ермаковой и А. Н. Мещерякова. Санкт-Петербург : Гиперион, 1997. Т. 1: Свитки I–XVI. 496 с.
- Picken, Stuart D. B. Sourcebook in Shinto: Selected Documents. Westport; London : Greenwood Publishing Group, 2004. 399 p.
Література
- Накорчевский А. А. Синто. 2-е изд., испр. и доп. Санкт-Петербург : «Азбука-классика»; «Петербургское Востоковедение», 2003. 448 с.
- Боги, святилища, обряды Японии: Энциклопедия синто / Под ред. И. С. Смирнова. Москва : РГГУ, 2010. 310 с.
- Капранов С. В. Сінто у соціокультурних трансформаціях ХІХ–ХХ ст. Київ : Інститут сходознавства ім. А. Ю. Кримського, 2014. 144 с.
- Мозгова Т. Ціннісно-смисловий контекст людської буттєвості в моделі японської культури // Філософські обрії. 2015. № 34.
С. 78–87.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Капранов С. В. Синто // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Синто (дата звернення: 3.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 11.01.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
