Коран
Кора́н (Кур’ан, з араб. القرآن — читане вголос) — священний текст ісламу; згідно з мусульманським віровченням — завершальне одкровення єдиного Бога людству, передане через останнього пророка Мухаммада. Пам’ятка арабської класичної літератури й мови.
Зміст
Передумови появи тексту Корану
Історичні джерела свідчать, що пророк Мухаммад виголошував окремі вірші, фрагменти Корану протягом 610–632 у містах Мецці й Медині. Однією з віроповчальних основ ісламу є віра в Коран як вічне й нестворене Слово Боже, передане пророку через архангела Джебраїла (Джібріла).
У завершеному вигляді текст Корану з’явився вже через кілька десятиліть по смерті Мухаммада — зібраний із численних записів на окремих аркушах пергаменту, кістках, каменях, шматках шкіри або тканини, пальмовому гіллі, а також з вивчених напам’ять фрагментів. Мусульманська традиція вважає часом остаточного затвердження Корану роки правління халіфа Усмана (652–656). Останній зібрав сподвижників Мухаммада (серед яких чільне місце посідав колишній секретар пророка Зайд бін Сабіт) та наказав скласти розрізнені джерела й усні свідчення в єдину збірку. Декілька копій Корану, переписаних на вимогу халіфа, були розіслані в різні частини мусульманського світу.
Станом на 2019 збереглися щонайменше три древні рукописи, які сучасна наука датує другою пол. 7 — поч. 8 ст.: «Коран Усмана» (м. Ташкент, Узбекистан), Коран з палацу Топкапи (м. Стамбул, Туреччина) і список, знайдений 1972 у Великій мечеті м. Сани (Ємен).
Разом зі становленням ісламської цивілізації вдосконалювалось арабське письмо, з’являлися різні варіанти читання тексту Корану; часом виникали й категорично відсіювались «апокрифічні» фрагменти.
Примірник Корану арабською мовою називається «мусхафом», а ритуальна традиція читання вголос — «таджвідом».
Переклади й видання Корану європейськими мовами ведуть відлік з 16 ст.
1924–1925 учені з мусульманського університету «аль-Азгар» підготували друковане видання Корану, яке набуло популярності й авторитету, стало основою для сучасних перекладів.
Структура і зміст Корану
Після редакції середини 7 ст. Коран мав 114 розділів — сур, кожна з яких була подрібнена на вірші — аяти.
Коран охоплює низку тем — одкровення Бога (Аллаха) людині, перелік Божих властивостей та імен, вимогу єдинобожжя та вказівки на потойбічне життя, приписи стосовно морально-етичних норм, міжрелігійну полеміку (передусім із юдеями й християнами). Священний текст ісламу містить питання космології й космогонії — походження Всесвіту, різних форм життя, створення людини; переказ діянь древніх пророків — Адама, Нуха, Ібрагіма, Муси, Іси (у біблійній традиції — патріархів Адама, Ноя, Авраама, Мойсея та Ісуса відповідно).
Залежно від місця виголошення, сури поділяються на мекканські (отримані до переселення мусульман в Медину — хіджри) і мединські (після хіджри). У мекканських сурах більше уваги приділено доктринам однобожжя, пророцтва, есхатології, обов’язку служіння Аллахові, етичним настановам. В мединських — соціальним та економічним правилам життя громади, сімейним відносинам, питанням війни і миру, загальним принципам права тощо.
Коментарі до Корану
Мусульманська релігійна думка залишила по собі вагомий спадок коментарів до Корану — тафсирів. Ними активно послуговується більшість перекладачів як джерелами розуміння Корану в мусульманській культурі, комплексом його правових, етичних, політичних, релігійно-культових тощо вимірів. У тафсірах містяться різні тлумачення й пояснення змісту віршів (зокрема на основі переказів, переданих від перших поколінь мусульманської громади), здійснюється філологічний аналіз коранічного тексту, уточнюються правильні варіанти розуміння тих чи інших фрагментів, відзначаються доктринальні аспекти тощо. Найавторитетнішими вважаються тлумачення ат-Табарі (839–923), аль-Багавві (1041/1044–1122), ібн Касіра (1301–1374), ар-Разі (1149–1209), аль-Куртубі (1214–1273). Шиїтські екзегети особливо поціновують спадщину ат-Тусі (995–1067) й ат-Табрісі (1077–1154). Дотепер збереглися тисячі тафсірів середньовічного періоду.
З’являються й сучасні тлумачення: серед сунітів популярним є тафсір єгипетського мислителя Сайїда Кутба (1906–1967), серед шиїтів — аятолли ат-Табатабаї (1892–1981).
Переклади
Перші переклади Корану (мусульманська традиція використовує поняття «переклад смислів», наголошуючи на відсутності ритуального значення в іншомовного тексту) з’явилися у 10 ст.: підрядковий перський і, ймовірно, повний грецький. Пізніше здійснені переклади іншими східними мовами (османською, урду тощо).
Латинський переклад з’явився 1143. Від 16–17 ст. складені переклади англійською, французькою, німецькою мовами. До того ж періоду відноситься переклад Корану старопольською мовою, який містив чимало білорусизмів і українізмів.
В Україні одним із перших переклад Корану здійснив Агатангел Кримський — переклад 28 сур російською мовою виданий в м. Москві як додаток до книги «Історія мусульманства» (1905).
Переклади українською мовою побачили світ лише в 20 і 21 століттях. Частина з них були зроблені не з мови оригіналу: переклад з німецької 1913–1914 за авторства львів’янина О. Абранчака-Лисенецького лишився неопублікованим; переклад з російської В. Басирова вийшов друком 2010.
В новіший час з’явилися переклади з арабської: 1990 в журналі «Всесвіт» надруковано переклад «мекканських» сур Корану за авторства Я. Полотнюка; в 2002 — виданий окремою збіркою переклад перших сур В. Рибалкіна (частинами друкувалися в журналі «Східний світ»).
2013 в Саудівській Аравії вийшов повний переклад Корану, здійснений Михайлом Якубовичем (усі 114 сур), до 2018 перевиданий (зі змінами) десять разів, у тому числі Управлінням у справах релігій Туреччини (2016, 2017).
Існує принаймні два повних переклади Корану кримськотатарською мовою (Різи Фазила, а також Сеїта Дізена і Закіра Куртнезіра).
Цитати
«Аллаг! Немає бога, крім Нього — Живого, Сущого! Не торкається Його ні дрімота, ні сон. Йому належать те, що на небесах, і те, що на землі. Хто ж заступиться перед Ним без Його дозволу? Він знає те, що попереду них, і те, що позаду них. Вони ж не осягають зі знання Його нічого, крім того, що побажає Він. Престол Його охоплює небеса і землю, а збереження їх не втомлює Його. І Він — Всевишній, Великий! Немає примусу до релігії. Вже розрізнено прямий шлях та оману! Хто не вірує в ідолів, той вже вхопив надійну основу, яка не зламається! Аллаг — Всечуючий та Всезнаючий!»
Коран, сура 2 «Аль-Бакара», аяти 255-256.
Джерела
Преславний Коран. Переклад смислів українською мовою / Пер. з араб. М. Якубовича. Київ : ДУМУ «Умма», 2017. 433 с.
Література
- Крымский А. Суры старейшего периода (Перевод с объяснениями) // Лекции по Корану, читанные в 1905 году. Приложение к «Истории мусульманства». Москва : Типо-литография Ю. Венер, 1905. С. 165–232.
- Климович Л. И. Книга о Коране, его происхождении и мифологии. Москва : Издательство политической литературы, 1986. 270 c. URL: https://lib.misto.kiev.ua/DIALEKTIKA/b_kor.dhtml
- Izutsu, Toshihiko. Ethno-Religious Concepts in The Qur’an. Montreal : McGill-Queen University Press, 2002. 292 р.
- Коран. Дослідження, переклад (фрагмент), коментарі В. С. Рибалкіна. Київ : Стилос, 2002. 271 с.
- Буття ісламу в Україні та світі: історія і сьогодення. Київ : Інститут філософії імені Г.С. Сковороди, 2004. 224 с.
- Али-заде А. Коран // Исламский энциклопедический словарь. Москва : Ансар, 2007. С. 377–392
- Bravmann M. М. The spiritual background of early Islam. Studies in ancient Arab concepts. Leiden : Brill, 2009. 336 р.
- Беерле-Моор М., Десницкий А., Казенин К. и др. Библия и Коран: параллельные места. Москва : Институт перевода Библии ; Гранат, 2018. 224 с.
- Якубович М. Коран в Україні: рукописи, коментарі, переклади. Київ : УЦІД, 2020. 164 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Якубович М. М. Коран // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Коран (дата звернення: 8.05.2024).
Оприлюднено: 02.05.2019
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
