Арабська мова
Ара́бська мо́ва (араб. العربية اللغة) — мова аравійської підгрупи центральносемітської групи західносемітської гілки семітської мовної сім’ї.
Загальна характеристика
Прихильники ностратичної гіпотези відносять її до афразійської макросім’ї мов (див. Мовна сім’я).
Функціонує у двох різновидах: а) сучасна літературна арабська мова, яка є офіційною мовою державних закладів, шкіл, ЗМІ, науки, художньої літератури тощо, спільною писемно-усною мовою всіх арабських країн; б) народно-розмовні мови, або діалекти, що обслуговують сферу повсякденного спілкування, відрізняються від літературної мови й різняться між собою (іракський, сиро-ліванський, аравійські, єгипетський, суданський, магрибські діалекти тощо).
Історично розрізняють стародавню (або докласичну), класичну і сучасну літературну арабську мову.
Перші спроби записати арабську мову були пов’язані із застосуванням різних видів південноарабського або сабейського консонантного алфавіту. Написи цим письмом датуються 5 ст. до н. е. — 4–5 ст. н. е. Написи, виконані набатейським письмом стародавньої арабської мови, належать до 4 ст. На його основі склався тип письма, який згодом став арабським національним (див. Арабське письмо).
Пам’ятками класичної арабської мови є поетичні збірки, упорядковані в ісламську епоху, Коран, релігійна, художня і наукова література періоду Арабського халіфату. Класична арабська мова сформувалася в 9–10 ст. на основі поєднання норм загальноаравійського поетичного койне і рідного для Мухаммада говору м. Мекки. Відомі літературні пам’ятки класичної арабської мови: «Тисяча й одна ніч», «Книга пісень» аль-Ісфагані, «Дива Індії» Ібн Шагріяра та ін.
Сучасна літературна арабська мова розвинулася на базі класичної. Її становлення пов’язано з відродженням арабської літератури у 2-й пол. 19 ст. в період розвитку національного руху в арабських країнах.
Арабська мова найбагатша з усіх семітських мов за складом приголосних. Склади в арабській мові завжди починаються з одного приголосного. Арабська мова належить до флективних мов. Корінь слова зазвичай складається з трьох, рідше — двох, чотирьох, або п’яти приголосних. Поєднання трьох приголосних має основний лексико-семантичний заряд, присутній в усіх дериватах; натомість, голосні виконують словотвірну функцію й виражають граматичні відношення. У словотворі арабської мови значну роль відіграє афіксація та внутрішні комбінаційні чергування (т. з. внутрішня флексія). Дієслово має два часи: теперішньо-майбутній і минулий. Іменникові форми мають називний, родовий та знахідний відмінки (у деяких із них два останні збігаються за формою), чоловічий та жіночий роди, однину, двоїну та множину.
В арабській мові розрізняють основні два типи речень: іменне та дієслівне.
Словник арабської мови відзначається багатством синонімії; в останні роки швидко розвивається арабська національна науково-технічна термінологія, яка широко використовує словотворчі засоби арабської мови. На відміну від сучасної літературної арабської мови більшість діалектів не мають власної писемності. Окремі спроби їхньої фіксації (підписи під карикатурами в газетах, народна мова в художніх творах тощо) не унормовано й не уніфіковано.
Через посилення боротьби з неписьменністю, розвитком освітньої мережі, радіомовлення, телебачення, інтернету, збільшенням накладів періодичних видань, проведенням мовної політики арабізації спостерігається процес взаємного зближення літературної арабської мови і діалектів.
Вивчення в Україні
Вагомий внесок у вивчення арабської мови в Україні у міжвоєнну добу зробили сходознавці А. Кримський і Т. Кезма, у 2-й пол. 20 ст. — Я. Полотнюк, В. Рибалкін та ін.
З 1971 вивчення арабської мови як другої іноземної мови було започатковано на факультеті романо-германської філології Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка (тепер Київський національний університет імені Тараса Шевченка). Тоді ж розпочато викладання арабської мови на факультеті міжнародних відносин. 1990 на романо-германському факультеті створено кафедру теорії та практики східних мов, яка готувала перекладачів зі східних мов.
Крім того, арабську мову вивчають також студенти Київського національного лінгвістичного університету, Львівського національного університету імені Івана Франка та Одеського національного університету імені І. І. Мечникова, низки приватних вищих та середніх закладів освіти.
Література
- Кезма Т. Элементарные основы грамматики арабского языка в популярном изложении. Из лекций, читанных членам Киевского Отделения Всеукраинской Ассоциации Востоковедения. Киев, 1928.
- Brockelmann C. Arabische Grammatic. Leipzig, 1960.
- Wright W. A Grammar of the Arabic Language : in 2 vol. 3rd ed. London, 1896–1998.
- Шарбатов Г. Ш. Арабский литературный язык, современные арабские диалекты и региональные обиходно-разговорные языки // Языки Азии и Африки : в 5 т. Москва, 1991. Т. 4. Кн. 1.
- Юшманов Н. В. Грамматика литературного арабского языка. Санкт-Петербург, 1999.
- Рыбалкин В. С. Классическое арабское языкознание. Киев, 2003.
- Encyclopedia of Arabic Language and Linguistics : 5 vol. Leiden, 2009.
- Beeston A. The Arabic Language Today. London; New York, 2016.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Рибалкін В. С. Арабська мова // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Арабська мова (дата звернення: 28.04.2024).
Статус гасла: оприлюднено
Оприлюднено: 30.06.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
