Бог
.jpg)
Бог (давньорус. Богъ — благий, багатий, податель багатства, ймовірно споріднене з давньоіран. baga — благо, пан, володар, наділяти та санскр. bhaga — благо, щастя) — у релігійних і філософських системах — об’єктивована вища надприродна творча сутність, персоніфікація Абсолюту, початок усякого буття. У релігії — головний об’єкт поклоніння.
Зміст
Концепції Бога
Відповідники терміна в інших мовах: шумер. Дингир, Ан (dingir, аn); аккад. Іль, Ель (il); євр. Ель (אל ), Елохім; грец. Теос (θεός); лат. Деус (Deus); араб. Аллаг (الله) тощо.
Архаїчні форми релігійних вірувань (тотемізм, фетишизм, анімізм, магія) не породжували ідеї Бога як персоніфікованого надприродного.
За уявленнями науковців, найдавніший образ Бога — «родовий Бог», покровитель і об’єднувач племінної спільноти. З часом формувався пантеон міжплемінних богів і поширився політеїзм, де поняттями «боги», «божества» маркували надприродні сили різної міри могутності та сфер впливу. Боги різних релігій різнилися за принципом зооморфності / антропоморфності (напр., Давній Єгипет / Давня Греція); крім звичного втілення явищ і сил природи (боги сонця, вітру, води, вогню тощо), уособлювали людську працю й традиційні сфери діяльності (боги землеробства, скотарства, ткацтва, торгівлі, письма та ін.), а також почуття, етичні цінності, психологічні стани (бог любові, бог мудрості, богиня краси та ін.); втілювали розбіжні культурні уявлення. Політеїстичні вірування зазвичай називають язичництвом.
Проте більшість розвинених політеїстичних культур тією чи іншою мірою демонструють тяжіння до єдинобожжя, монолатрії шляхом виділення головного бога пантеону (Ашшур у ассирійців, Зевс у давніх греків, Перун у давніх слов’ян тощо), покровителя місцевості, міста (Мардук — Вавилона, Птаг — Мемфіса, Афіна — Афін тощо) або ототожнення різних божеств (напр., Атон, Брагман, Шан-ді).
Культури періоду «осьового часу» розробляють концепцію Єдиного (рання грецька філософія, містична філософська думка Індії, Китаю), яка, втім, є сумісною з політеїстичними релігійними практиками. Розвинуте вчення про Єдиного Бога випрацьовують монотеїстичні (див. Монотеїзм), зокрема авраамічні релігії. Водночас набули поширення релігії, які прямо не використовують поняття Бога (богів): напр., конфуціанство, буддизм, джайнізм.
Питання буття і властивостей Бога є предметом метафізичного дискурсу в межах монізму чи дуалізму: Бог постає творцем і хранителем Всесвіту (теїзм), або тільки його Творцем без подальшої участі в його розвитку (деїзм), або є власне Всесвітом, де злиті Божественне і природне (пантеїзм), або ж Бог — більший за Всесвіт і не розчиняється, а проявляється в ньому як у частині (панентеїзм). Богові, крім добрих якостей, можуть приписувати і злі (дистеїзм, мізотеїзм).
Бог є головним об’єктом віри релігійної, богослов'я (й не підлягає науковому дослідженню, аж до відмови відповісти на питання про існування/неіснування Бога, як-от скептицизм, агностицизм, ігностицизм), або головним об’єктом заперечення віри як такої (атеїзм). Поряд із тим відомі світоглядні системи, які заперечують існування Бога, проте стверджують його необхідність (богошукання, богобудівництво).
Бог може поставати: 1) як абсолютна безособова безтілесна сила, енергія, субстанція (що випливає з уявлень про трансцендентність та іманентність); 2) як персоніфіковане надприродне, досконала Особистість, яка має волю, задум і вступає у відносини зі своїм творінням через одкровення. Деякі концепції Бога включають статеву ідентичність (найчастіше чоловічої статі, з відповідними символами батьківства), імена та ідею етнічної винятковості вірян (богообраності).
Безпосереднім джерелом відомостей про Бога вважають сакральні тексти: Тору в юдаїзмі, Біблію в християнстві, Авесту в зороастризмі, Коран в ісламі, Веди в індуїзмі тощо, а також Передання (Святий Переказ).
Стосовно історії людства Бог виступає як Промислитель і моральний абсолют, який встановлює закони та особисту відповідальність людини за її життєвий вибір (на чому базується ідея спасіння).
У більшості релігій доєднатися до Бога людина спроможна через молитву та релігійні практики, а також праведний спосіб життя.
Уявлення про Бога здійснили значущий вплив на світову культуру.
Обґрунтування буття Бога
Обґрунтування буття Бога — важливий складник теології. Зокрема, спадщина християнського богослов’я маніфестує несумісні установки щодо Бога: сакральне інтимне спілкування («діалог одкровення»), з одного боку, і теоретичну аналітику — з іншого. З часів патристики християнська теологічна думка системно вибудовує вчення про Бога з використанням терміносистеми грецької філософії (передусім неоплатонізму) і базується на двох альтернативних засадах: ірраціональній і раціональній. Перша визначена виключно вірою (Тертулліан: «Вірую, бо абсурдно»). Друга є складнішою і охоплює низку доказів буття Бога: онтологічних, космологічних, теологічних.
Так, онтологічний доказ сягає праць Аврелія Августина й Ансельма Кентерберійського і полягає в тому, що атрибуція Бога як істоти найдосконалішої необхідно включає факт її існування (як аспект ідеї досконалості). Отже, Бог не тільки мислиться, але й існує та є «першопричиною всього існуючого» (Г. Сковорода). Оскільки цей доказ гносеологічно уґрунтований на визнанні абсолютної тотожності свідомості й буття, то від початку був підданий критиці як з боку філософів, так і теологів.
З часів середньовіччя набули популярності п’ять доказів існування Бога Томи Аквінського, проте на теперішньому рівні наукового і філософського пізнання вони є певним анахронізмом. Натомість їм протиставлені сучасні докази: історичний, антрополого-психологічний, моральний, гносеологічний тощо. З позицій наукового раціоналізму і ці докази є сумнівними, бо містять засадове протиріччя між об’єктом дослідження (безкінечний і непіддатний людському пізнанню) і способом доведення його існування (будь-які умовиводи й пізнавальні зусилля людини наперед безсилі, адже обмежений людський розум не може осягнути безмежність). Звідси поширені переконання, що вихідний постулат про існування Бога слід або приймати на віру, без доказів і аргументів, або ж брати за тезу, яку неможливо ні довести, ані спростувати (фідеїзм).
Філософська думка Нового часу обмислювала віру в Бога (Абсолют) як раціональну доцільність (Р. Декарт, В. Ляйбніц, Б. Спіноза, Б. Паскаль), моральну необхідність (І. Кант, Й.-Г. Фіхте), головний предмет філософії (Ф. Шеллінг), критерій істини (Г. Гегель) тощо. Запропоновано визначення Бога з позицій феноменології (М. Анрі, Е. Гуссерль), екзистенціалізму (С. Кєркегор, М. Гайдеггер), персоналізму (Ж. Лакруа, С. Гокінг), герменевтики (Г-Г. Гадамер, П. Рікер) тощо. У філософії психоаналізу Бог тлумачиться як проекція ідеального образу батька (З. Фройд), архетип самості і запорука психічної цілісності (К. Юнг).
Атрибути та імена Бога
Основою визначень Бога є постулат абсолютної досконалості, відтак до Його характеристик віднесено якості найвищої міри: всемогутність, повсюдність, велемудрість, всезнання, всепрощення тощо. Також атрибутами Бога є святість, безтілесність, вічність, безкінечність, доброта, правда та ін.
Монотеїзм вважає Бога єдиносущним і незмінним, а також припускає, що Єдиному Богові вклоняються в різних релігіях під різними іменами. Кожна монотеїстична релігія звертається до свого Бога за іменем чи означником (що належить тільки Йому), підкреслюючи тим Його особистісну природу. Декотрі з імен належать до культурних уявлень про особистість і атрибути Бога.
Так, у ТаНаХу ім’я Бога традиційно передавали 4 приголосні (т. з. тетраграматон: івритом יהוה, транслітерація латиницею YHWH), звідси — можливі вокалізації Ягве та Єгова, також вживані у християнстві. Згідно з Торою, сенс свого імені Бог відкрив Мойсею на г. Хорив: «Я є Той, Хто Є» (Вих. 3:14). Сакральність Божого імені й заборона його виголошувати мали наслідком вживання титулувань-замінників: у формі множини — Елохім, або однини — Ель (часто з епітетами, напр.: Ель-Шаддай — Всемогутній, Ель-Еліон — Всевишній, Ель-Рої — Всевидячий, Ель-Олам — Вічний), а також Адонай — Господь, га-Шем — Це Ім’я та ін.
У християнському вченні про Трійцю іпостасі Бога іменують: Бог-Отець, Бог-Син і Бог-Дух Святий.
В ісламі термін «Бог» (араб. Аллаг) часто вживають як ім’я (еквівалент єврейського Ель, при цьому відсутня форма множини), поряд із тим мусульмани застосовують інші найменування-атрибути для Бога, яких священна традиція налічує 99 (напр.: Ар-Рахман — Милостивий, Ар-Рахім — Милосердний та ін.).
Серед імен Бога в різних монотеїстичних релігіях (або таких, які тяжіли до монотеїзму чи сповідували генотеїзм): давньоєгипетський Атон; давньоіндійські Праджапаті, Брагман; давньоіранський Ахура-Мазда; китайські Шан-ді, Тан; давньогрецький Зевс; давньоримський Юпітер; давньоруські Перун, Дажбог; тюркський Тенгрі; Вішну у вайшнавізмі; Шива в шиваїзмі; Вахегуру в сикхізмі; Віракоча у інків, Тонакатекутлі в астеків, Хайі Раббі в мандеїзмі; Баха в бахаїзмі; Хананім у чхондоїзмі тощо.
Поняття Бога у релігійних системах
В авраамічних релігіях
Теїзм авраамічних релігій характеризується, з одного боку, потрактуванням Бога як живого, єдиного (Втор. 6:4; Коран 3:2), персоніфікованого Абсолюту, з іншого — емоційно-чуттєвим сприйняттям Його особистості, яке передбачає інтимне спілкування (Авраам, Мойсей, Мухаммад), екзальтоване відправлення релігійного культу, екстатичний прояв любові, відчуття «страху Божого» і можливість каяття. Мусульмани, юдеї і невелика частина християн є унітарними монотеїстами, тоді як переважна кількість християн сповідують тринітарний монотеїзм.
Юдаїзм. Уперше ідея цілковитої відданості Єдиному Богу формується в середовищі давніх євреїв. Тора початково вказує на існування інших богів (генотеїзм), нижчих за Бога і ворожих Йому, які згодом класифікуються як демони або янгольські воїнства (одне зі старозавітних імен Бога — Саваоф, тобто Господь сил).
До реформи Осії (ймовірно 8 ст. до н. е., Ізраїльське царство) давні євреї вшановували загальносемітське божество бурі (міста Вефіль, Самарія), чи божество солярного типу (м. Єрусалим). Біблійна концепція ревнивого Бога, вірність якому ототожнена з подружньою клятвою, передбачала покарання за магічні практики поза Богом. Біблія уникає будь-якої метафізики, містить радше поетичне зображення Бога та його взаємин із людьми, демонструє Бога одночасно як живого (у тексті присутні численні антропоморфізми: гнівний, щасливий, сумний, люблячий тощо) і недосяжного для людського розуміння чистого духу (табу на будь-яке зображення Бога). У Торі Бог — не просто Творець світу з нічого (ex nihilo), причина і основа всякого буття, але Отець (Іс. 63:16), Цар (Вих. 15:18), Суддя (Бут. 18:25), Господь праотців і фундамент єврейської ідентичності. Декалог розпочато імперативом, який демонструє присутність Бога в природі та історії й законодавчо закріплює відносини людини з Богом як завіт через конкретну історичну подію: «Я — Господь, твій Бог, Який вивів тебе з єгипетського краю, з дому неволі. У тебе не буде інших богів, крім Мене» (Вих. 20:2-3, Втор. 5:6-7).
Християнство. Ключовими для християнського розуміння Бога є новозавітні повчання, що «Бог є світло» (1 Ів. 1:5) і «Бог є любов» (1 Ів. 4:8). У християнському віровченні старозавітний образ Бога переосмислено в парадигмі грецької філософської думки, особливо неоплатонізму. Церковна догматика спершу доповнила біблійний образ Бога вченням про Його подвійну природу (бінітаризм ранньої Церкви про Бога-Отця і Слово-Логос, що стало Сином), а згодом — про Трійцю (тринітарне богослов’я і пов’язані з ним дискусії щодо філіокве) і Боговлюднення (див. Ісус Христос).
Головні християнські конфесії (православ’я, католицизм, протестантизм) суголосні в ключових питаннях щодо розуміння Бога. У більшості конфесій дозволено зображення Бога і його символів.
Іслам. Іслам, продовжуючи авраамічну монотеїстичну традицію, разом з тим акцентує дистанцію між Богом і людиною, неспівмірність Божих намірів і людської моралі. Традиційно безстатевий (саме слово «аллаг» не має граматичного роду) всемогутній Бог, за ісламом, відкривався в часі історії кожному пророкові від Адама до Мухаммада. Маючи неподільну природу, Аллаг постав як монада, трансцендентна сутність, що проявляється через творіння. Мусульмани вважають Аллага вищим за будь-яке розуміння, через те зображення Бога табуйовано (натомість поширена традиція каліграфічного відтворення Божого імені).
Релігійні вірування в Месопотамії та Єгипті
У Месопотамії вперше здійснено перехід від аграрних культів до появи пантеону богів, релігійного епосу, культових споруд, ієрархії жрецької касти (див. Жрецтво), теодицеї тощо. Вавилонські царі впроваджували культи єдиного (центрального) божества для всієї імперії (Сін, Мардук).
Єгипетська цивілізація подолала кількатисячолітній шлях від тотемізму (зооморфність божеств) через об’єднання головних богів і поклоніння головному божеству (Атум-Ра, Амон-Ра) аж до релігійної реформи фараона Аменготепа IV (Ехнатона), з тимчасовим культом єдиного бога Атона.
Індуїзм
В індуїзмі Бог в монотеїстичному розумінні має назву Ішвара (повелитель). Ведична школа індуїстської філософії також виробила уявлення про вищий космічний дух Брагман. При цьому у двох головних гілках індуїзму — шиваїзмі й вайшнавізмі — Ішвара і Брагман є тотожними, а Бог, своєю чергою, антропоморфно ототожнений з Шивою або Вішну (і його аватарами — Рамою й Кришною). Різні деви (божества), які надають індуїзму рис багатобожжя, розглядаються як мирські прояви Єдиного Брагмана чи Ішвари задля того, щоб полегшити релігійні практики. Індуїстська версія Тримурті (Брагма, Вішну, Шива) відмінна від християнської Трійці тим, що Бог — єдність трьох аспектів, а не трьох окремих особистостей.
Зороастризм
Зороастризм (маздаїзм) — перша східна релігія, яка сповідувала рішуче протистояння верховного бога Ахура-Мазди і пантеону давніх індоіранських божеств на чолі з Ангра-Майнью, дуалістичне протиставлення Добра і зла, можливість особистісного вибору людиною вічного спасіння через поклоніння Ахура-Мазді.
Бог у давніх слов’ян
Традиційно релігію давніх слов’ян вважають язичницькою, де функцію головних божеств виконували бог грому і блискавки Перун і бог сонця Дажбог. Існує й припущення, що роль верховного бога у слов’ян міг виконувати Род (Рід).
Релігійний синкретизм
Подібність різних релігійних уявлень про Бога серед не пов’язаних між собою етносів уплинула на формування поглядів про спільну природу віри в Бога та конструювання неорелігій на засадах релігійного синкретизму.
Набула прихильників ідея релігійної конвергенції — поступового злиття усіх вірувань і найпоширеніших релігійних практик у деяку універсальну віру (напр., саєнтологія).
Додатково
- У традиції українського правопису слова «Бог», «Свята Трійця» (та всі її іпостасі: «Бог-Отець», «Бог-Син», «Дух Святий») вживають з великої літери. Це правило поширено на всі займенники, які ідентифікують Бога (Він, Його тощо). Цим християнська традиція відмежовує дискурс єдинобожжя від посилань на множину язичницьких богів.
- Хоча «бог філософів і вчених» (за висловом Б. Паскаля) помітно різниться від «Бога міфології й Одкровення», філософи і теологи нерідко звертають увагу на те, що вдаються до різних способів описати ті ж самі акти реальності. Філософське розуміння Бога своїми витоками сягає давньогрецької філософії. Так, Аристотель не розробляв концепцію Бога, але звертався до поняття божественного, коли йдшлося про «абстрактно-універсальну», початкову самодостатню сутність. У «Метафізиці» Аристотель веде мову про нерухому рушійну силу (грец. ού κινούμενον κινεῖ) як первопричину, що структурує вже існуючу вічну матерію (й тим заперечує творіння). Платон у «Діалогах» розмислював про те, яка істота може претендувати на титул бога. Божественний принцип, виражений часом в однині (θεός), часом у множині (θεοi), а часом у середньому роді (θείoυ), поданий філософом без уточнення особистісного характеру вищої істоти (Світова душа). У «Тімеї» Платон стверджував, що бог-творець (δημιουργός) мусив надати невпорядкованій первинній матерії форму, щоб створити з неї розумне ціле. У 3 ст. із появою неоплатонізму, коли зароджується інтелектуальне і моральне змагання з християнством, такі філософи, як-от Плотін, Порфирій, Прокл, зробили богословські питання головним об’єктом своїх праць. Плотін висунув ідею Єдиного (τὸ Ἕν) трансцендентного першоначала, яке панує над реальністю, одухотворяє світ і пізнається через свої атрибути.
Джерела
- Коран. Переклад смислів українською мовою / Пер. з араб. М. Якубовича. Київ : ДУМУ «Умма», 2017. 433 с.
- Біблія. Сучасний переклад з давньоєврейської та давньогрецької мов / За ред. о. Р. Турконяка. Київ : Українське Біблійне Товариство, 2020. 1172 с.
Література
- Armstrong K. A History of God: The 4000-year Quest of Judaism, Christianity and Islam. New York : Ballantine Books, 1994. 460 p.
- Луцюк М. В. Поняття Бога в біблійних текстах // Гуманітарна освіта в вищих навчальних закладах. 2002. Вип. 4. С. 40–48.
- Swinburne R. The Existence of God. Oxford : Clarendon Press, 2004. 363 p.
- Oubrou T. L’Unicité de Dieu: Des noms et des attributs divins. Saint-Denis : Bayane, 2006. 210 p.
- Albera D., Berthelot K. Dieu, une enquête: Judaïsme, christianisme, islam, ce qui les distingue, ce qui les rapproche. Paris : Flammarion, 2013. 1036 p.
- Докінз Ч. Ілюзія Бога / Пер. з англ. Т. Цимбал. Харків : Клуб сімейного дозвілля, 2018. 432 с.
- Römer T., Chabbi J. Dieu de la Bible, dieu du Coran: Dialogue. Paris : Editions du Seuil, 2020. 304 p.
- Guardini R. Le Dieu vivant. Perpignan : Artège, 2022. 149 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Луцюк М. В. Бог // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бог (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюнено
Оприлюднено: 18.05.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
